Алікберов Віталій Мурсалович
Алікберов Віталій Мурсалович | ||||
---|---|---|---|---|
Народження | 2 вересня 1944 Томашпільський район, Вінницька область, Українська РСР, СРСР | |||
Смерть | 24 травня 2014 (69 років) | |||
Поховання | Другий християнський цвинтар | |||
Країна | СРСР Україна | |||
Навчання | Одеське художнє училище | |||
Діяльність | художник | |||
Вчитель | Пузирков Віктор Григорович | |||
Відомі учні | Матвієнко Юрій Миколайович і Ісаєв Андрій Іванович | |||
Член | Національна спілка художників України | |||
Нагороди | ||||
|
Алікберов Віталій Мурсалович (нар. 2 вересня 1944, с. Цапівка, Вінницька область[1] — 24 травня 2014, Одеса) — художник-живописець, педагог, поет; член Спілки радянських художників України з 1988 року. Лауреат премії імені Вернадського, заслужений художник України з 2007 року[2].
Біографія[ред. | ред. код]
У 1976 році закінчив Одеське художнє училище імені М. Б. Грекова. У 1984 році закінчив факультет живопису Київського державного художнього інституту (в якому навчався з 1979 року). Його педагогами були О. Будников, В. Забашта, Т. Голембієвська і В. Пузирков.[3][4] З 1984 року — викладає в Одеському художньому училищі.[5] Він навчав багатьох відомих скульпторів (серед них — Богдан Мазур, Роман Албул, Ігор Пономарьов, та інші) та художників (таких як Юрій Матвієнко, Надія Фомічова й Олексій Сусол).[6][7]
Творча діяльність[ред. | ред. код]
Художник[ред. | ред. код]
Виставкову діяльність Віталій Мурсалович почав у 1984 році.[1] З 1994 року розпочала свою діяльність російсько-українська культурно-просвітницька програма «Живопис Віталія Алікберова». Твори Віталія Алікберова можна побачити як в державних, так і в приватних колекціях сімнадцяти країн світу, зокрема в колекціях Президента України Віктора Ющенко, президента Росії Бориса Єльцина, Президента США Білла Клінтона, президента Молдови Петра Лучинського, митрополита Київського і всієї України Володимира і патріарха Московського і всієї Русі Алексія II.[4][5] Основними творами художника є «Біля джерела» (1984), «Матері» (1988), «Колодязь» (1996) і «Моя Вінниччина» (2001).[1] Марина Некрасова із «Одеського вісника» наступним чином охарактеризувала творчість Алікберова:
Неповторність творчого почерку майстра визначають ефектний живопис, яскрава емоційність і максимальна щирість. Сьогодні, коли прагнення висунути в своїх роботах серйозну філософську ідею властиво небагатьом художникам, Віталій Алікберов намагається зберегти в картинах і донести до глядача чітку ясність світогляду, точність внутрішніх естетичних ідеалів. Майстер прагне не просто створювати красивий живопис, а вирішувати досить серйозні людські завдання, тим самим, можливо, допомагаючи глядачеві по-новому поглянути на цей світ, на своє місце в ньому[8] |
Мистецтвознавець Ганна Гутник назвала Алікберова «східним мудрецем, який сидить на своїй горі і спокійно виконує свою справу. При цьому він нікому нічого не доводить, але внутрішньо впевнений, що все робить правильно. Він пропустив через себе як реалістичні, так і сюрреалістичні тенденції в живописі, і виробив свій неповторний стиль».[5].
Праці Алікберова експонувалися в Москві, Санкт-Петербурзі, Харкові, Києві й Одесі[1][3][9][4][6].
Педагог[ред. | ред. код]
У 2009 році Віталій Алікберов відзначив 25-річчя своєї педагогічної діяльності (в честь чого він відкрив виставку у Музеї західного і східного мистецтва під назвою «Майстер і його учні»).[6] Алікберов вважає, що хороший учитель — той, який не заважає працювати учневі, а поганий — який каже, як потрібно виконувати роботу. Бо навчити стати художником — не можна. Можна лише не заважати учневі розвивати свій талант. Також він говорить, що не існує поганих студентів. Просто є люди, які не знають, навіщо вони прийшли вчитися. Часто у своїх інтерв'ю Алікберов повторює: «Я хочу виховати вільних людей, які не залежать від чужої думки, похвал або критики інших».[3][7][8]
Про Віталія Мурсаловича часто відгукуються мистецтвознавці і його учні. Ось як висловився про свого учителя скульптор і Народний Художник України Богдан Мазур:
Алікберов – мій улюблений вчитель. Він багато значить у моїй долі. Прекрасна людина і чудовий художник. Я дуже йому вдячний. Він може просто пояснити найскладніші поняття. «Подивіться і зрозумійте! - говорив він. - І працюйте з ранку до вечора». Настільки м'яко й оригінально він все показував! Мені не завжди вдається образно пояснювати. Якщо ти помилився сьогодні – виправиш завтра. Якщо треба зробити – бери і роби. Якщо робиш помилку - можеш виправити, боїшся помилятися – не виправиш помилку. Тільки так будеш зростати. Зростати![7] |
Розповів про Алікберова і директор дитячої художньої школи імені К. Костанді Валерій Токарьов:
Віталій Алікберов – великий учитель, великий педагог. Багато хто не знає – він людина дуже скромна – про те, що років 25 тому у Вашингтоні Віталій Мурсалович з величезною перевагою переміг на всесвітньому конкурсі на місце викладача Американської академії мистецтв. Але працювати в США не залишився – повернувся в рідну Грековку, до своїх студентів. Тут він виховав плеяду чудових художників. У Москві та Петербурзі ходять легенди про його педагогічний дар – ніхто так класно не викладає анатомію, не володіє рисунком, причому рисунки його не тільки високохудожні, але і конструктивні. Віталій Алікберов навчає інтелектуальної чесності та відкритості творчості - тому, чому навчити під силу лише геніальному педагогу. Майстер вміє розкривати чужі творчі індивідуальності, знаходить в собі достатньо толерантності, терпимості і доброзичливості для того, щоб побачити і підтримати талант в інших. А бути художником і педагогом одночасно – неймовірно важко. Адже це дуже великий талант і рідкісний дар – сприяти народженню майстра.[8] |
Поет[ред. | ред. код]
Ось деякі вірші Алікберова:
|
|
|
Це цікаво[ред. | ред. код]
- Учень Віталія Мурсаловича Ігор Пономарьов розповів, що під час навчання Алікберов разом з ним та з іншими студентами малював на двометрових листках паперу. Сам учитель пояснював це тим, що на маленькому рисунку маленьку помилку погано видно, а на великому — краще, тому її легше виправити.[7]
- На езамені Віталій Алікберов нижче трійки студентам не ставить, тому що, з його слів, «для когось рисунок — це спеціальність, а для когось — це загальноосвітній предмет. Навіщо мені їх пригнічувати? Просто ставлю „три“».
- Алікберов вважає, що людині, якій є що сказати, слід вчитися це виражати. А людина, котра не має що сказати, починає займатися не творчістю, а винахідництвом.
- На думку Віталія Мурсаловича, щоб людині залишитись людиною, слід відкинути 90 % того, що вона має. А щоб людство прожило на Землі, йому треба відкинути 99 % речей (щоб залишились у нього повітря, вода, їжа та одяг).
- У Алікберова з його студентами є така теза: «Якщо ти в 16-18 років нещасливий, то уже не будеш щасливим».[11]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Національна Спілка Художників України. Архів оригіналу за 12 квітня 2014. Процитовано 14 серпня 2013.
- ↑ Указ Президента України від 21 лютого 2007 року № 134/2007 «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ та організацій Одеської області»
- ↑ а б в «Віталій Алікберов, художник і педагог». Архів оригіналу за 29 серпня 2013. Процитовано 14 серпня 2013.
- ↑ а б в Віталій Алікберов на nt-art.net. Архів оригіналу за 29 серпня 2013. Процитовано 14 серпня 2013.
- ↑ а б в Мудрі картини Віталія Алікберова представлені в Одесі. Архів оригіналу за 29 серпня 2013. Процитовано 14 серпня 2013.
- ↑ а б в Віталій Алікберов і його учні. Архів оригіналу за 29 серпня 2013. Процитовано 14 серпня 2013.
- ↑ а б в г Учіться бачити прекрасне. Архів оригіналу за 29 серпня 2013. Процитовано 14 серпня 2013.
- ↑ а б в Віталій Алікберов: художник, філософ, педагог. Процитовано 14 серпня 2013.
{{cite web}}
: Недійсний|deadurl=404
(довідка)[недоступне посилання з червня 2019] - ↑ Вірші Алікберова. Архів оригіналу за 29 серпня 2013. Процитовано 14 серпня 2013.
- ↑ Вірші Алікберова. Архів оригіналу за 29 серпня 2013. Процитовано 14 серпня 2013.
- ↑ Щастя бути художником. Архів оригіналу за 29 серпня 2013. Процитовано 14 серпня 2013.
Посилання[ред. | ред. код]
- Виставка Віталія Алікберова [Архівовано 24 квітня 2017 у Wayback Machine.]
|