Архе
Архе — у досократівській давньогрецькій філософії першооснова, першопричина усього сущого, принцип. Саме слово архе означало першоматерію, праматерію, вихідний стан речей, стародавню форму в історичному значенні слова.
Вже Фалес розмірковував над тим, якою є першооснова світу. Однак першим застосовувати термін «архе» почав Анаксимандр; він був переконаний: архе — ні на що не схоже, апейрон[1], те, що було на початку, ніколи не перестає існувати, воно тільки набуває з часом різних форм[2].
Платон поняттям «архе» позначає як онтологічний, так і гносеологічний принцип, початок пізнання. Пізніше Аристотель розділив епістемологічні причини, на яких будують доведення, і онтологічні принципи — принципи власне сутності. Серед перших Аристотель вважав достовірнішим логічний закон суперечностей[3].
- ↑ Філософія: Курс лекцій: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти III—IV рівнів акредитації. - 3-тє видання, перероб. і доповн. - Львів: 'Магнолія плюс'; видавець СПД ФО В. М. Піча, 2005. - 506 с. - сторінки 66 - 67. Архів оригіналу за 12 січня 2010. Процитовано 8 грудня 2010.
- ↑ Ионийские натурфилософы//В. Татаркевич. История философии. Античная и средневековая философия. Архів оригіналу за 1 грудня 2008. Процитовано 8 грудня 2010.
- ↑ Архе//Философский словарь. Архів оригіналу за 24 серпня 2011. Процитовано 8 грудня 2010.
- Архе // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.