Ауреліо Лампреді

Ауреліо Лампреді
Народився	16 червня 1917(1917-06-16) Ліворно, Тоскана, Італія
Помер	1 червня 1989(1989-06-01) (71 рік) Ліворно, Тоскана, Італія
Країна	Італія  Королівство Італія
Діяльність	інженер
Знання мов	італійська
Заклад	Ferrari, Fiat, Piaggio, Isotta-Fraschini і Reggianed
Медіафайли у Вікісховищі

Ауре́ліо Лампре́ді (італ. Aurelio Lampredi; 16 червня 1917, Ліворно — 1 червня 1989, там само)^[1] — італійський інженер, конструктор автомобільних та авіаційних двигунів внутрішнього згоряння, розробник серії двигунів Ferrari Lampredi, що мали успіх на спортивних та перегонових автомобілях 1950-х років.

Ауреліо Лампреді народився у Ліворно (Тоскана). Він вивчав інженерну механіку у Вищому технічному інституті у Фрібурі. Любитель класичної музики, Ауреліо хотів присвятити себе грі на фортепіано, але батько переконав його обрати менш ризикований кар'єрний шлях. Після недовгого навчання на корабельні у Ліворно він почав працювати з 1937 року на машинобудівну компанію Piaggio, де ним керував відомий італійський авіаконструктор Коррадіно Д'Асканіо^[en]. На початку Другої світової війни його мобілізували й він перейшов на роботу до авіабудівної компанії Reggiane^[en], де займався розробкою двигунів для військових літаків.

Головний конструктор компанії Reggiane Карло Руїні був вражений роботою Лампреді та порекомендував його Енцо Феррарі, який у той час створював власну гоночну команду. Перший період співпраці Лампреді з Ferrari тривав лише один рік, оскільки він не відчув достатнього простору для професійного зростання, так як ключові посади конструкторів двигунів у компанії були уже зайняті Джузеппе Буссо^[en] і Джоаккіно Коломбо.

Він перебрався до Мілана, щоб працювати в автомобілебудівній компанії Isotta Fraschini. У 1951 році його знову найняла Ferrari, коли Джузеппе Буссо перейшов працювати до Alfa Romeo, а Джоакіно Коломбо перевели на посаду консультанта. Першим двигуном Лампреді у Ferrari став великий 3,3; 4,1 і 4,5 літровий двигун V12, що вперше був використаний в перегонових автомобілях 275 S^[en], 275 F1, 340 F1 і 375 F1^[en]. Двигуни Лампреді використовувалися без наддування як альтернатива мініатюрним V12, розробленим Коломбо, що встановлювалися на більшості автомобілів Ferrari до того часу. Через відсутність успіху наддувного двигуна Коломбо у Формулі-1 проєкт Лампреді почав знаходити прихильність у компанії. Двигун Лампреді приніс Ferrari першу перемогу у Формулі-1, коли Хосе Фройлан Гонсалес виграв Гран-прі Великої Британії в Сільверстоуні у 1951 році.

У 1951 році Енцо Феррарі побачив хорошу нагоду створити конкурентоспроможний гоночний автомобіль Формули-2, коли правила дозволяли автомобілям Формули-2 брати участь у Формулі-1, доки в 1954 році не набудуть чинності нові правила для двигунів^[2]. Він запропонував Лампреді розробити рядний чотирициліндровий гоночний двигун з двома розподільними валами. Цей силовий агрегат виявився дуже успішним на спортивних гоночних автомобілях у Формулі-2, Формулі-1, з ним Альберто Аскарі ставав двічі чемпіоном Формули-1 у 1952 та 1953 роках^[3]

Термін перебування Лампреді у Ferrari закінчився в 1955 році, коли Ferrari купила гоночний підрозділ Lancia, і до команди приєднався відомий конструктор двигунів Вітторіо Яно, який раніше працював на Alfa Romeo. Хоча конструкції двигунів Лампреді продовжували використовуватися в дорожніх автомобілях Ferrari, двигуни Jano V8 і V6 зрештою замінили двигуни Lampredi V12 для використання в гонках, причому Хуан-Мануель Фанхіо виграв титул чемпіона у Формулі-1 у 1956 році, а Майк Готорн у 1958-му.

Після Ferrari Лампреді пішов у Fiat, де він керував розробкою двигунів цієї компанії до 1977 року. Він розробив двигуни Fiat Twin-Cam^[en] і Fiat SOHC^[en], якими оснащувались більшість автомобілів Fiat і Lancia протягом понад 32-х років. З 1973 по 1982 рік він керував фабричною ралійною групою компанії Abarth, складової частини Fiat S.p.A.

У 1976 році Лампреді сконструював двигун, який компанія Fiat постачала на бразильський ринок під назвою «Fiat Fiasa engine^[en]» (акронім від португальського "Fiat Automóveis S.A). Двигуном оснащували автомобіль Fiat 147, бразильський варіант, похідний від європейського Fiat 127. 147-й був першим національним транспортним засобом, який мав поперечно встановлений двигун із ремінним приводом верхнього розподільного вала. Це також був перший повномасштабний двигун, що працював на етанолі, така версія була доступна у Fiat 147 1979 року. Двигун FIASA залишався у виробництві до 2001 року (25 років), поки його не замінив новий двигун FIRE.

Лампреді помер на 72 році життя в Ліворно у 1989 році.