Баранов Петро Йонович

Баранов Петро Йонович
рос. Пётр Ионович Баранов[1]
Народився	22 вересня 1892(1892-09-22)[2] Санкт-Петербург, Російська імперія
Помер	5 вересня 1933(1933-09-05) (40 років) Московська область, РСФРР, СРСР
Поховання	Некрополь біля Кремлівської стіни[2]
Країна	СРСР
Діяльність	державний діяч, офіцер, політик
Знання мов	російська[1]
Учасник	Перша світова війна
Magnum opus	Tekhnika vozdushnogo flotad
Партія	КПРС
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Петро Йонович Баранов (нар. 22 вересня 1892(18920922), місто Санкт-Петербург — загинув 5 вересня 1933, Московська область, Російська Федерація) — радянський військовий діяч, начальник Військово-повітряних сил РСЧА. Член Центральної контрольної комісії РКП(б) у 1924—1925 роках. Кандидат у члени ЦК ВКП(б) у 1927—1933 роках.

Народився в родині робітника.

Член РСДРП(б) з 1912 року.

У 1913 році висланий із Санкт-Петербурга і позбавлений права проживання у великих містах Російської імперії. За революційну діяльність не раз був заарештований.

У 1915 році мобілізований на військову службу до російської армії, дезертирував, вів нелегальну революційну діяльність у Харкові. У 1916 році за революційну агітацію був заарештований і засуджений військово-польовим судом до восьми років каторги, але після Лютневої революції 1917 року звільнений.

У липні 1917 року направлений на Румунський фронт, де у вересні 1917 року був обраний головою фронтового відділу ради солдатських депутатів Румунського фронту (Румчероду), а з жовтня 1917 року — членом військово-революційного комітету та комітету РСДРП(б) 8-ї армії.

З 15 грудня 1917 року Баранов очолював військово-революційний комітет Румунського фронту. Брав участь у переговорах з військовим міністром Румунії Янковеску, а також командувачем російськими арміями на Румунському фронті Д.Щербачовим. Від січня 1918 року — голова військово-революційного комітету 8-ї армії.

У 1918 році вступив до лав Червоної армії. З 7 по 20 квітня 1918 року командував 4-ю Донецькою робітничою армією Донецько-Криворізької республіки, що намагалася стримати наступ австро-німецьких військ на Донбас.

У 1918 році — начальник штабу головнокомандувача збройними силами Південних Республік; комісар штабу та помічник начальника політичного відділу 4-ї армії РСЧА.

7 квітня — 6 травня 1919 року — член Революційної військової ради (РВР) 8-ї армії Південного фронту РСЧА. Потім — член РВР Південної групи Східного фронту.

15 серпня 1919 — 16 жовтня 1919 року — член РВР Туркестанського фронту. 16 жовтня 1919 — 27 вересня 1920 року — член РВР 1-ї армії Туркестанського фронту.

31 жовтня — 31 грудня 1920 року — член РВР 14-ї армії Південно-Західного фронту РСЧА.

У 1921 році — начальник політичного відділу Збройних сил України і Криму (РСЧА).

У березні 1921 року був учасник придушення Кронштадтського повстання.

18 травня 1921 — 7 квітня 1922 року — член РВР Туркестанського фронту, командувач військ Ферганській області. Керував частинами Червоної армії у військових діях проти басмацтва.

Одночасно, в 1921—1922 роках — член Туркестанського бюро ЦК РКП(б).

У 1923 році призначений начальником і комісаром броньових сил РСЧА.

У серпні 1923 — 10 грудня 1924 року — заступник начальника, 10 грудня 1924 — 28 червня 1931 року — начальник Військово-повітряних сил РСЧА. Одночасно, 21 березня 1925 — 28 червня 1931 року — член РВР СРСР.

15 квітня 1925 року Баранов підписав документ про створення німецької авіаційної школи «Липецьк». У 1929—1930 роках під вигаданим прізвищем очолював делегацію радянських інженерів в США, які закуповували машини для промисловості.

З 6 червня 1931 року — членом президії Вищої ради народного господарства СРСР і начальник Всесоюзного авіаційного об'єднання.

З січня 1932 по 5 вересня 1933 року — начальник Головного управління авіаційної промисловості Народного комісаріату важкої промисловості СРСР та заступник народного комісара важкої промисловості СРСР.

5 вересня 1933 року загинув разом із дружиною Белою Мойсеївною Барановою (Беркович) в авіаційній катастрофі під Подольськом Московської області. Похований у Москві на Красній площі біля Кремлівської стіни.

• орден Леніна (17.08.1933)
• орден Червоного Прапора
• Військовий орден Хорезмської Народної Радянської Республіки
• Золота Зірка Бухарської Народної Радянської Республіки

• Симоненко Р. Г. Баранов Петро Йонович [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 183. — ISBN 966-00-0734-5.

1. ↑ ^{а б} VIAF — [Dublin, Ohio]: OCLC, 2003.
   d:Track:Q54837d:Track:Q54919
2. ↑ ^{а б} БАРАНОВ Петр Ионович // Авиация России : биографическая энциклопедия : 1909-2009 : А--Я / под ред. А. Н. Зелин — Москва: 2009. — С. 41–42. — 880 с. — ISBN 978-5-903989-03-4
   d:Track:Q95733991d:Track:Q649d:Track:Q984963