Бахмут (залізничне селище)
| Залізничне селище Бахмут рум. Bahmut | ||||
| Основні дані | ||||
|---|---|---|---|---|
| 47°19′46″ пн. ш. 28°4′59″ сх. д. / 47.32944° пн. ш. 28.08306° сх. д. | ||||
| Країна |  Молдова | |||
| Район | Калараський район | |||
| Комуна | Бахмут | |||
| Перша згадка | 1873[2] | |||
| Населення | 741 (2004)[1] | |||
| Поштові індекси (Poșta Moldovei) | MD-4412 | |||
| Телефонний код | +373-244 | |||
| Висота над р.м. | 140 м | |||
| Відстань | ||||
| До районного центру | ||||
| — фізична | 19 км | |||
| До Кишинева | ||||
| — фізична | 66 км | |||
| Місцева влада | ||||
| Ідентифікатори і посилання | ||||
| Карта | ||||
  Бахмут Бахмут (Молдова) | ||||
 | ||||
Бахмут (рум. Bahmut) — залізничне селище у Калараському районі Молдови. Входить до складу комуни, адміністративним центром якої є село Бахмут[3].
Перша документальна згадка про село Бахмут датована 3 червня 1775 року, коли господар Олександр Добрий подарував синам Ворника Іона — Лазеру, Станчу і Кості декілька сіл, серед яких названо було і Бахметеуць.
Село Бахмут називалася раніше Пожарна, потім Хородіште, про що сказано в документі 1858 року. Перепис 1774 року зареєструвала в селі Бахмут 61 селянське господарство. На початку XIX століття садиба села з 99 дворами і лісом була власністю Олени Росет. У 1809 році в селі було збудовано дерев'яну церкву. У 1859 році в Бахмуті зареєстровано 67 дворів з 270 чоловіками та 237 жінками. Садибою села володів боярин Чолак. Після його смерті село перейшло до Єлизавети Мальської.
У 1873 році була побудована залізниця, що забезпечила зв'язок з іншими населеними пунктами Молдови. Поруч з селом з'явилася залізнична станція. Боярин Вікентій Мальський у 1887 році побудував в селі кам'яну церкву і боярську садибу, у якій до 1983 року розташовувалася сільська школа. Садиба — історичний пам'ятник, але в даний час будівля у занедбаному стані та поступово руйнується.
У 1923 році населення становило 463 чоловіків та 470 жінок. У радянський період, після голоду і висилок, чисельність населення зменшується. У 1954 році закрилася місцева церква. Протягом 38 років в ній розташовувався склад, потім хлів. Церква знову відкрилася у 1992 році.
За даними перепису населення 2004 року[4] у селі проживала 741 особа.
Національний склад населення села:
| Національність | Кількість осіб | Відсоток |
|---|---|---|
| молдавани румуни | 711 4 | 96,0% 0,5% |
| росіяни | 14 | 1,9% |
| українці | 10 | 1,3% |
| поляки | 1 | 0,1% |
| інша / без відповіді | 1 | 0,1% |
| Всього | 741 | 100% |
- ↑ Recensamîntul populaţiei din 2004. Populaţia pe medii, localităţi şi sexe, în profil teritorial ((рум.) та (рос.)) . Архів оригіналу за 18 серпня 2012. Процитовано 7 січня 2012.
- ↑ Eremia A., Răileanu V. Localitățile Republicii Moldova. Ghid informativ documentar istorico-geografic, administrativ-teritorial, normativ-ortografic — Chișinău: Litera AVN, 2009. — 256 с. — ISBN 978-9975-74-064-7
- ↑ ЗАКОН Nr. 764 от 27.12.2001 об административно-территориальном устройстве Республики Молдова ((рос.)) . Архів оригіналу за 18 серпня 2012. Процитовано 7 січня 2012.
- ↑ Recensamîntul populaţiei din 2004. Populaţia pe naţionalităţi şi localităţi, în profil teritorial ((рум.) та (рос.)) . Архів оригіналу за 6 червня 2012. Процитовано 7 січня 2012.
 | Це незавершена стаття з географії Молдови. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
