Бережков Михайло Миколайович

Михайло Миколайович Бережков (30 жовтня 1850(18501030) — 1932) — історик Ніжинської історичної школи, який доклав чимало зусиль для її становлення. Перебував у тісних наукових контактах і особистому спілкуванні з академіком Михайлом Грушевським та Ганною Барвінок (Олександрою Куліш).

Дитинство та юність[ред. | ред. код]

Народився професор М. М. Бережков 30 жовтня 1850 року в сім'ї сільського священика в с. Мостці Володимирської губернії [1, c. 8]. Після отримання традиційної домашньої освіти він продовжив навчання у Володимирському духовному училищі, згодом у Володимирській духовній семінарії. Пропрацювавши рік вчителем земської школи у с. Іваново [2, c. 9], влітку 1871 р. Михайло Миколайович був зарахований до лав студентів історико-філологічного факультету Санкт-Петербурзького університету. У 1875 р. після закінчення університетського курсу він був залишений при столичному вузі для роботи над магістерським дослідженням на тему: «О торговле Руси с Ганзой до конца XV века». Після успішного захисту М. Бережкову присвоїли ступінь магістра російської історії та удостоїли престижною Уварівською грошовою премією [3, с. 107].

Упродовж наступних трьох років Михайло Миколайович працював домашнім учителем у родині графа О. Уварова [Архівовано 30 березня 2012 у Wayback Machine.] у Москві. В автобіографічній записці «Профессор Михаил Николаевич Бережков: Биографические и учено-литературные данные» історик згадував, «Окончив занятия в С.-Петерб[ургском] Университете, я переехал на жительство в Москву, в дом графа Уварова, для обучения и воспитания его младших детей» [4, с. 4]. Однак перебування історика у Москві було не тривалим. В автобіографії М. М. Бережков так охарактеризував причини свого від'їзду з столиці: «…Зимой 1882 года, я как-то неосторожно простудился, получил воспаление легких. По совету врача я должен был, при первой возможности, выехать из столицы в деревню на лучший воздух. Итак, простясь с любезным семейством Уваровых, направился на родину моих родителей, в село Бережок Юрьевского уезда, Владимирской губернии» [5, с. 9].

Ніжинський період[ред. | ред. код]

У жовтні 1882 р. М. М. Бережков приїхав до Ніжина^[1]. За його описами, місто Ніжин наприкінці ХІХ- на початку ХХ ст. «представлял довольно большой, но все же захолустный уездный городок, превосходивший впрочем свою губернскую метрополию и размерами и населенностью» [6, с. 808]. Цього ж року Конференція Історико-філологічного інституту князя Безбородька обрала Михайла Миколайовича на посаду професора російської історії [7, с. 13]. Протягом 1882–1904 рр. професор читав загальні та спеціальні курси з російської історії. Пізніше М. Бережков згадував, що він сам: «учил и учился вместе со своими слушателями, как надобно лучше, основательнее узнавать отечественную историю; хотелось преподавать ее по научному…Рядом с общим курсом читал специальные курсы, вел практические семинарские занятия. Главным профессорским делом я всегда считал устное научное преподавание» [8, с. 10]. Показово, що й студентам же імпонувала викладацька манера М. Бережкова, і вони не безпідставно вважали його ерудованою людиною. Як згадував його вихованець Л. І. Пуцилов професора: "Внешность его была такой иконописной и мне он показался человеком не от мира сего. Он был большим знатоком своего дела. Читая лекции, он не садился в кресло, а совершал своеобразный обход кафедры и высказывал свои мысли на ходу. Голос был у него какой-то старческий, совсем не по годам. Интересными были его занятия по историографии русских источников… " [9, с. 143].

У 1904 р. М. Бережков залишив викладацьку діяльність, вийшов на пенсію за вислугою років. Пізніше професор згадував: «Под конец стал чувствовать утомление, заболел грудной болезнью, катаром горла, бронхитом и т.п. А потому и просил отставку от службы в конце 1904 года» [10, с. 10 ]. Після виходу в 1904 р. на пенсію завідував інститутською бібліотекою, Один з фундаторів і керівників Ніжинського історико-філологічного товариства — одного з провідних краєзнавчих осередків Лівобережної України.

Проте, у 1919 р. він прийняв пропозицію Конференції Інституту и зі згоди Комісара народної освіти, знову повернувся на службу в Інститут на посаду професора і бібліотекаря фундаментальної бібліотеки. [11, с. 10]. Упродовж 1919–1922 рр. М. Бережков викладав курси російської історіографії, етнографії, та спеціальний курс з історії міст Новгорода і Пскова [12, с. 14].

Умови життя професора у даний період були просто нестерпними. Про це яскраво свідчить лист М. М. Бережкова у Бюро Ніжинського інституту народної освіти, який зберігається у його особистій справі. З документу ми дізнаємося, що: "… Комната одведена мне, оказывается холодной и сырой в такой степени как я не ожидал: одежда, платье отсыревают; стены, корешки книг покрываются плесенью… ". Однак, не зважаючи на труднощі, професор М. М. Бережков приділяв значну увагу організаційній роботі. Слід відзначити його здобутки у справі упорядкування фундаментальної бібліотеки інституту. Протягом кількох років він входив до складу бібліотечної комісії [13, с. 2] і разом з професором Піскорським займався упорядкуванням матеріалів архівів Ніжинського грецького магістрату та Ніжинської міської думи, котрі зберігалися у бібліотеці Ніжинського історико-філологічного інституту. Водночас з цим він був одним з ініціаторів створення Ніжинського історико-філологічного товариства і тривалий час входив до його керівного складу. З червня 1901 р. до 1904 р. був його головою [14, с. 8]. Після виходу на пенсію у 1904 р. М. Бережкова було обрано почесним членом Товариства. Знаменно, що професор відіграв помітну роль у підготовці ХІІ Археологічного з'їзду в Харкові^{[недоступне посилання з червня 2019]}, як делегат від Історико-філологічного та Московського археологічного товариств був учасником Археологічних з'їздів у Ярославлі, Вільно, Ризі, Одесі, Києві, Катеринославі, Чернігові та Володимирі [15, с. 14]. Крім того, Михайло Миколайович співпрацював з Київським науковим товариством Нестора-літописця та Чернігівською губернською ученою архівною комісією.

У 1922 р. професора М. Бережкова було затверджено членом історичної секції Ніжинської науково-дослідної кафедри історії культури та мови [16, с. 16]. У березні 1923 р. його було внесено до списку наукових діячів третьої категорії, у січні 1924 р. М. Бережков став керівником секції української та російської історії [17, с. 16]. Протягом 1924–1926 рр. очолював її історичну секцію, керував аспірантами і молодими дослідниками, серед яких були відомі згодом українські історики М. Петровський та А. Єршов. Водночас він брав безпосередню участь у створенні й діяльності Ніжинського наукового товариства краєзнавства, що об'єднувало переважно місцевих педагогів і студентів — аматорів старовини. Фахівець з історії середньовічної Росії, М. Бережков після переїзду до Ніжина звернувся до вивчення минулого України і, насамперед, Чернігівщини. Він опублікував низку документів XVII–XVIII ст. з місцевих архівів, маловідомі описи Ніжина початку XIX ст., дослідження про ніжинські перекази, пов'язані з вторгненням шведської армії під проводом Карла XII на Україну під час Північної війни. Увагу вченого приваблювала історична топографія Ніжина. У його архіві зберігся неопублікований план старовинних укріплень міста, що становить неабиякий інтерес. Це дозволило М. Бережкову, зокрема, локалізувати на карті Ніжина події, що відбулися тут у зв'язку з Чорною радою 1663 р. Одним з перших М. Бережков приступив до вивчення шляхів розвитку історичного краєзнавства на Чернігівщині. Йому належать ґрунтовні праці про місцевих істориків кінця XVIII — початку XX ст. О.Шафонського і М. Маркова. «Професор російської історії, — якось занотував М. Бережков у своєму щоденнику, — має право бути „сам по собі“ ; для нього будь-яка партія не є цілком придатною». Звісно ж, такі настрої старого вченого не були таємницею для колег. Відтак, чимдуж далі гучніше лунали на його адресу звинувачення у «ідеалізмі» та інших методологічних збоченнях. Особливо нищівній критиці було піддано М. Бережкова на початку 30-х рр., коли у країні розгорнулося справжнє «полювання на відьом». Напевне, тільки надто похилий вік врятував його від репресій.

Останні роки життя[ред. | ред. код]

На заваді подальшій роботі професора стали вік та стан його здоров'я. Визнавав це і сам М. Бережков: «Да, да я слабею силами, чувствую, что больше не служака я для Института. Довольно тянуть лямку, пора отдохнуть…» [18, с. 36]. 21 грудня 1926 р. Микола Миколайович звернувся до завідувача Науково-дослідної кафедри при Інституті народної освіти з заявою про вихід на пенсію: «Слабость здоровья, на 77-м году жизни, вынуждают меня оставить должность заведующего секцией украинской и русской истории. По сему покорно прошу Вас ходатайствовать перед Наркомпросом об увольнении от назначенной должности в кафедре и о назначении мне государственной пенсии» [19, с. 39].

Михайло Бережков помер на 82 році життя у квітні 1932 р. [20, с. 5]

Роботи[ред. | ред. код]

«О торговле русских с Ригой» («Журнал Министерства народного просвещения», 1877, № 2); Об истории как народном самосознании" («Известия Института Безбородко», т. VIII), «План Юрия Крижанича о завоевании Крыма» («Журнал Министерства народного просвещения», 1891, октябрь и ноябрь); «Крымские шертные грамоты» («Чтения в историческом обществе Нестора Летописца», кн. 8-я); «Старый Холопий городок на р. Мологе и его ярмарка» («Труды ярославского археологического съезда», т. I); «Елена Ивановна, великая княгиня литовская и королева польская» («Труды виленского археологического съезда», т. 2), «Троицкая Сергиева Лавра в смутное время Московского государства» (в «Известиях Института кн. Безбородко», т. XII); «Город Нежин по описанию Московских путешественников начала XIX в.» (там же т. XV); « Георгий Конисский как проповедник» (юбилейная речь в «Сборнике Историко-филологического общества при Институте кн. Безбородко», т. I). Написав роботу про професора-антикознавця Петра Люперсольського.

Книги[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

1. Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (Далі ІР НБУВ), ф. ХХІІІ, оп. 1, од.зб. 2.
2. Відділ державного архіву Чернігівської області в м. Ніжині (далі ВДАЧОН) ф. 1105, оп. 1, спр. 2358.
3. ВДАЧОН ф. 1105, опис 1, справа 233.
4. ВДАЧОН ф. 1105, оп. 1, спр. 2358.
5. Там само.
6. Круковский А. Старое педагогическое гнездо (Из воспоминаний о Нежинском Историко-филологическом институте) // Филологические записки. — Вып. 6. — Воронеж, 1911
7. ВДАЧОН ф. 1105, оп. 1, спр. 2358.
8. Там само.
9. Самойленко Г. В., Самойленко О. Г. Ніжинська вища школа: Сторінки історії. — Ніжин: Вид-во НДУ ім. Миколи Гоголя; Аспект-Поліграф, 2005.
10. ВДАЧОН ф. 1105, оп. 1, спр. 2358.
11. Там само.
12. Там само.
13. Отчет о состоянии и деятельности Историко-филологического института кн. Безбородко в Нежине за 1897–1898 уч.год // Известия НИФИ. — Нежин, 1899.
14. Сборник Историко-филолгического общества при Институте кн. Безбородко в Нежине. — Т. IV. — Нежин, 1903.
15. ВДАЧОН ф. 1105, оп. 1, спр. 2358.
16. Там само.
17. Там само.
18. ІР НБУВ ф. ХХІІІ, оп. 1, од.зб. 54.
19. ВДАЧОН ф. 1105, оп. 1, спр. 2358.
20. ВДАЧОН ф. Р-6121, оп. 2, спр, 2086.
21. Ткаченко В. В. Історичне краєзнавство: Чернігово-Сіверщина у перше пожовтневе двадцятиріччя: Навч. посіб. — К.: Знання, 2007. — 215 с.-С.117-119.
22. Гордієнко Д. З епістолярної спадщини професора Петра Люперсольського [Листи до М. Бережкова] // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам'яткознавства (Серія «Ніжинознавчі студії», № 7) / Центр пам'яткознавства НАН України та УТОПІК. Вип. 9(12). — К., 2010. — С. 24-37.
23. Гордієнко Д. С. Листи В. Бузескула до М. Бережкова / Д. С. Гордієнко // Древности 2013. Харьковский историко-археологический ежегодник. — Харьков: ООО «НТМТ», 2011. — С. 311–317.
24. Гордієнко Д. Тарас Шевченко у житті Михайла Бережкова // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 90 річчю Літературно-меморіального будинку-музею Тараса Шевченка. – К.: Друкарський двір Олега Федорова, 2018. – С. 137–147.
25. Гордієнко Д. Михайло Бережков та Тимофій Флоринський у світлі епістолярних джерел // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства. (Серія “Пам’яткознавство Північно-Східного регіону України”, № 12): зб. наук. пр. / Гол. ред. С. Ю. Зозуля, заст. гол. ред.: О. Б. Коваленко, О. М. Титова, О. Г. Самойленко [та ін.]. Вип. 27 (30). – Ніжин; К., 2019. – С. 161–181.

Посилання[ред. | ред. код]

1. Краткая биографическая справка [Архівовано 22 липня 2015 у Wayback Machine.]
2. О торговле Руси съ Ганзой до конца XV века Автор Михаилъ Бережковъ
3. Ніжинський історико-філологічний інститу князя Безбородька [Архівовано 22 квітня 2016 у Wayback Machine.]
Історія української бібліотечної справи в іменах (кінець ХІХ ст. – 1941 р.) : матеріали до біобібліографічного словника / авт.-уклад. Л.В. Гарбар ; відп. ред. Л.А. Дубровіна ; НАН України, Нац. б-ка України ім. В.І. Вернадського, Ін-т рукопису. – К.: НБУВ, 2017. – С. 41–42. ISBN 978-966-02-8536-1 http://irbis-nbuv.gov.ua/E_LIB/PDF/EIF0000083.pdf

↑ Богдашина, О. М. (2016). Лекторська практика в імперській провінції: (з неопублікованих лекційних курсів, щоденників та спогадів професора М. М. Бережкова). Література та культура Полісся. Сер. : Історичні науки. № 81. с. 59—66. ISSN 2520-6966.

[1] Богдашина, О. М. (2016). Лекторська практика в імперській провінції: (з неопублікованих лекційних курсів, щоденників та спогадів професора М. М. Бережкова). Література та культура Полісся. Сер. : Історичні науки. № 81. с. 59—66. ISSN 2520-6966.

[1]