Бойко Олександр Матвійович
| Бойко Олександр Матвійович | ||||
|---|---|---|---|---|
 Сотник | ||||
| Загальна інформація | ||||
| Народження | 15 вересня 1895 Київ | |||
| Смерть | 18 квітня 1967 (71 рік) США | |||
| Національність | українець | |||
| Військова служба | ||||
| Роки служби | 1918–1924 | |||
| Приналежність | .svg){kind=small} УНР | |||
| Вид ЗС |  Армія УНР | |||
| Війни / битви | Перша світова війна Радянсько-українська війна | |||
| Нагороди та відзнаки | ||||
| ||||
Олекса́ндр Матві́йович Бо́йко (*15 вересня 1895, Київ — †18 квітня 1967, США) — український військовий; сотник Армії УНР. Учасник Першого зимового походу.
Лицар орденів Залізного хреста, Хреста Симона Петлюри і Воєнного хреста.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився в сім'ї Матвія Климовича Бойка й Одарки Кононівни (до шлюбу Криворучко). Закінчив Таращанську міську 2-класну школу (1909), Українську гімназію ім. Тараса Шевченка (Каліш, 1925) та хіміко-технологічний відділ інженерного факультету Української Господарської академії в Подєбрадах (1925 — 31 травня 1930). Навчався на агрономічному відділі Уманської середньої сільськогосподарської школи (1909—1913), але через нестатки не закінчив її.
У «Curriculum vitae» писав:
“В 1913 році по травень 1915 служив в Уманській повітовій земській управі на Київщині завідувачем районного складу покрівельних матеріалів. Одночасно завідував случним пунктом, зерноочистювальним пунктом і прокатною станцією. З травня 1915 року по січень 1917 року перебував у колишній російській армії, з якої після поранення був звільнений як інвалід. 1917 рік перебував дома для ісправлення здоровля”.
В Армії УНР від січня 1918 року до її розформування у 1924 році. Козак 1-го куреня Київських січових стрільців (січень 1918). Учасник Першого зимового походу. Лицар орденів Залізного хреста, Хреста Симона Петлюри і Воєнного хреста. 1920 року написав рапорт голові Військової місії УНР у Польщі Вікторові Зелінському, в якій обґрунтував ідею створення 1-го Українсько-польського автомобільного дивізіону особливого призначення імені двох державних господарів С. Петлюри та Ю. Пілсудського. Його прізвище є в списку випускників УГА, які працювали в культурно-просвітньому, економічному і громадсько-політичному житті на землях Карпатської України та Пряшівщини. В березні 1939 році перебував на Карпатській Україні.
У травні 1943 року мешкав у Києві на вул. Бульварно-Кудрявській, 22. 7 червня 1945 року втік з «большевицької зони Німеччини», де пробув 27 днів. Оповів Василеві Іванису, що:
“в Магдебургу англійці передавали всіх большевикам, включно зі старими емігрантами. Большевики ж усе грабують, офіційно забороняючи замикати помешкання. Жінок ґвалтують, і то не тільки німкень, а й своїх, що були вивезені на роботу німцями”.
Батько Олександра жив у селі Пединівці Звенигородського повіту. Жертвував кошти на національну справу, зокрема 1966 року склав пожертву на пам'ятник Олександрові Коваленку.
Похований на Українському православному цвинтарі в Бавнд-Бруці.
Література[ред. | ред. код]
- Бюлетень т-ва абсольвентів УГА-УТГІ. — Ню-Йорк. — 1966. — Ч. 35. — Грудень. — С. 4.
- Іванис В. Стежками життя: Спогади. Кн. V. — Новий Ульм, Німеччина: Українські вісті, 1962. — С. 305.
- Руккас А. «Разом з польським військом»: Армія Української Народної Республіки 1920 р. — Ніжин: ПП Лисенко М. М., 2013. — С. 418.
- ЦДАВО України. — Ф. 3795. — Оп. 1. — Спр. 729. — Арк. 77, 88—91.
