Вербуватівка

село Вербуватівка
Країна	Україна
Область	Дніпропетровська область
Район	Павлоградський район
Тер. громада	Юр'ївська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA12120130080062675
Облікова картка	Вербуватівка
Основні дані
Засноване	до 1927
Населення	860 осіб
Поштовий індекс	51326
Телефонний код	+380 5635
Географічні дані
Географічні координати	48°40′27″ пн. ш. 35°56′32″ сх. д. / 48.67417° пн. ш. 35.94222° сх. д. / 48.67417; 35.94222
Середня висота над рівнем моря	68 м
Найближча залізнична станція	Вербуватівка
Місцева влада
Адреса ради	51326, Дніпропетровська обл., Павлоградський р-н, с. Вербуватівка, вул. Центральна, 55-А
Сільський голова	Садуненко Валерій Іванович Офіцерова Надія Вікторівна (2016)
Карта
Вербуватівка
Вербуватівка
Мапа
Вербуватівка у Вікісховищі

Вербува́тівка — село в Україні, у Юр'ївській селищній громаді Павлоградського району Дніпропетровської області. Населення за переписом 2001 року становить 860 осіб.

Село Вербуватівка розташоване на лівому березі річки Мала Тернівка, вище за течією на відстані 3 км розташоване село Варварівка, нижче за течією на відстані 1 км розташоване село Морозівське, на протилежному березі — села В'язівське-Водяне, Долина та Нижнянка. Через село проходять автошлях територіального значення Т 2107 та залізниця, на якій розташований пасажирський зупинний пункт Вербуватівка.

Вигідне географічне положення та природні багатства сприяли поселенню жителів ще в ранню давнину. Це були втікачі з кріпацтва Романенко і Савчук та чумаки, які спочатку зупинилися для відпочинку, а після зупинилися на постійне життя. Через кілька років кількість поселенців значно зросла. Село зростало із року в рік переважно за рахунок переселенців із села (Вербки). Село не було панським, але жителі села через свої злигодні змушені були йти в найми до панів сусідських сіл, пізніше економічному розвитку села сприяла залізниця, яка побудована у XIX ст. та ґрунтова дорога, що йшла паралельно залізниці з півночі на південь, перетинаючи село.

Під час примусової колективізації 1927 року в селі було організовано два «Червоні токи».

1928 року було створено СОЗ «Авангард» (СОЗ — спільний обробіток землі). У 1929 році СОЗ було об'єднано з комуною «Сільський пролетар», яка знаходилась за 5 км від села, а жителі південної частини села організували свою артіль.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 14 жителів села^[1].

Друга світова війна залишила глибокий слід у кожному людському серці. Але особливо запам'яталися жителям села події, що сталися у лютому 1943 року. Під натиском радянських військ нацистам довелось відступати, але перегрупувавшись і поповнивши свої ряди есесівцями, німці пішли в наступ і захопили села Нижнянку, Долину, Вербуватівку.

Одного разу, коли німці виявили біля села вбитого німецького солдата, вони вирішили жорстоко помститися мешканцям села. Німці зібрали чоловіків та молодих хлопців, загнали їх у дві хати, замкнули і обклали ці хати соломою. Прикладами від автоматів вибили шибки і хаотично почали стріляти автоматними чергами у розбиті вікна. Можливо для того, що коли почне горіти хата, чоловіки не змогли б вибити двері. В одній з хат, врятуватись вдалося лише трьом чоловікам, це були: Дігтяренко Павло Григорович, Іван Синчук та Іван Котенко. Коли заганяли в ці хати, Павло Дігтяренко одразу зрозумів, що їх будуть вбивати, а в інших чоловіків було припущення, що можливо будуть перевіряти документи. Павло Дігтяренко, маючи зріст 190 см, відразу заліз у піч. Верхнім одягом у нього була куфайка і від жару в печі, одежина прогоріла та припекла лікті рук. Іван Синчук сховався в припічку, а Іван Котенко заліз під лавку, яка стояла біля стіни. Коли випустили автоматні черги, сім куль пронизали тіло Івана Котенка. Після стрілянини, почувши запах диму, чоловіки вирішили тікати з палаючої хати. Вони повискували в розбиті вікна та сховались за купою перегною. Біля хвіртки стояв один вартовий німець і в той момент повернувся до них обличчям, але удав, що неначе нічого не бачив. Чоловіки побігли геть, а небайдужі люди сховали їх в себе на горищі, та повідомили родини цих чоловіків, що вони живі. Коли ж стемніло, прийшли родичі, принесли жіночий одяг. Переодягнувшись, їх відвели в більш безпечні місця, де вони переховувались деякий час. В іншій хаті були спалені, разом з чоловіками, два хлопчика шкільного піонерського віку.

Пізніше німецька піхота, яку супроводжували танки, пішли в наступ на підрозділ радянських військ, який відступив за село до Кирикової балки. Радянські воїни вступили в нерівний бій, відкрили вогонь. В цьому бою загинули 76 радянських солдат.

Після звільнення села тіла були перенесені й поховані в центрі села. На клопотання школи на братській могилі поставлено пам'ятник.

Великого лиха зазнали жителі села Вербуватівка, а після встановлення радянської влади, потопаюче у вербах село, залишилося переважно в руїнах і попелищах.

Після війни головою колгоспу обрали жінку Васильченко Марію Василівну. Головою сільської ради — Мураховського Павла Павловича. Обробляти поля довелося коровами та бідним інвентарем. Згодом тягло поповнилося за рахунок поранених коней, що поступали з військових частин. Жителі колгоспу працювали від зорі до зорі без винагороди, не покладаючи рук як кріпаки виконували пляни керівництва.

Після закінчення Німецько-радянської війни побудували в селі Вербуватівську загальноосвітня школа І—ІІ ступенів, будинок культури, магазини, двоповерховий дитячий заклад на 35 дитячих місць, медпункт.

У 2016—2020 роках село перебувало у складі Варварівської сільської громади^[2]

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 709-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Дніпропетровської області», село увійшло до складу Юр'ївської селищної громади^[3].

17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Юр'ївського району, село увійшло до складу Павлоградського району^[4].

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 1460 осіб^[5].

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:^[6]

На території ради працюють одинадцять фермерських господарств, 30 одноосібників.

З 2015 року в селі працює ІТ-компанія ТОВ ЗОРЯНЕТ, яка спеціалізується на наданні доступу до мережі інтернет за допомогою оптичного кабелю.

З 2017 року в селі відкрито готель-хостел «Корона», що працює цілодобово та має одну кімнату люкс, напівлюкс та хостел на 24 ліжко-місця.

• Середня загальноосвітня школа I—ІІІ ст.
• Дитячий садочок.
• Амбулаторія.
• Будинок культури.
• Храм Онуфрія

На території сільської ради знаходяться три братські могили та пам'ятний знак односельцям — воїнам, які загинули під час Другої світової війни.

Три братські могили радянських воїнів знаходяться в центрі села, вулиця Центральна, біля школи. У двох могилах поховані останки 70 воїнів 4-го гвардійського стрілецького корпусу 6-ї армії і 303-ї стрілецької дивізії 12-ї армії Південно-Західного фронту, які загинули в лютому та вересні 1943 року при визволенні села від німецько-фашистських загарбників. У 1971 році в третю братську могилу перенесено з місць боїв останки 7 воїнів. В 1960 році біля могили установили скульптуру «Воїн з автоматом». Територія пам'ятки 5,0×7.0 м. Напис на меморіальній дошці «ВЕЧНАЯ СЛАВА И ПАМЯТЬ ГЕРОЯМ, ПОГИБШИМ В ВЕЛИКОЙ ОТЕЧЕСТВЕННОЙ ВОЙНЕ ЗА ОСВОБОЖДЕНИЕ НАШЕЙ РОДИНЫ 1941—1945 гг.» Поховання та територія пам'ятки упорядковані^[7].

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Дніпропетровська область)

• Погода в селі Вербуватівка.
• Інтернет провайдер села Вербуватівка — ТОВ «ЗОРЯНЕТ».

Це незавершена стаття з географії Дніпропетровської області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.