Воронцовський маяк
Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. |
Сучасний вигляд маяка | |
Розташування | Одеса, Україна |
---|---|
Координати | 46°29′48″ пн. ш. 30°45′37″ сх. д. / 46.49667° пн. ш. 30.76028° сх. д.Координати: 46°29′48″ пн. ш. 30°45′37″ сх. д. / 46.49667° пн. ш. 30.76028° сх. д. |
Збудований | 6 грудня 1827 |
Введений в експлуатацію | 1955 |
Висота | 26 м |
Світлові характеристики[en] | Fl(3) R 12s |
Номер UKHO[en] | N5082 |
Номер NGA | 113-17912 |
Номер ARLHS[en] | UKR033 |
Культурна спадщина | 561-Од |
Воронцовський маяк у Вікісховищі |
Воронцо́вський мая́к розташований на краю Карантинного (зараз Рейдового) молу в Одеському порту на Чорному морі.
В історії Одеського порту чітко проглядається «династія» Воронцовських маякових вогнів і маяків. Вони змінювали один одного, удосконалюючись і перебудовуючись, у міру подовження Карантинного та будівництва Рейдового молів.
Історія[ред. | ред. код]
Найперший маяк Одеси був закладений при генерал-майорові Коблі в 1815 році не на нинішньому місці, а на мисі Великого Фонтану. Добудований він був при генерал-губернаторі світлішому князеві Воронцові, відкритий 6 грудня 1827 і отримав в народі назву Воронцовського. Маяк був обладнаний двома паровими машинами і сиреною для сигналів в тумані.[1]
Перший стаціонарний маяк на молу, що був дерев'яним, встановлений в 1845 році на краю Карантинного молу за ініціативою відомого російського флотоводця, першовідкривача Антарктиди адмірала Михайла Лазарєва.
У 1863 році споруджується чавунна башта висотою 17 метрів. 30 листопада 1867 року Воронцовський маяк в Одесі був оснащений електричними лампами. Таким чином, він став першим в Україні і тодішній Російській імперії та четвертим у світі електричним маяком. На маяку були встановлені два локомобілі і два магнітоелектричних генератори змінного струму, а також електродугові лампи Фукко і Соррена. До цього моменту нагорі перед рефлекторами запалювалися 13 ламп з дерев'яною або суріпною олією, вогонь від яких було видно до 20 миль. Так маяк став електричним. Навіть у 1882 році з 5000 світових маяків тільки 14 були електричними[2].
1888 року башта маяка була переобладнана. Цей Воронцовський маяк являв собою сімнадцятиметрову чавунну башту витонченої маякової архітектури, що звужувалася догори, з виписаним з Парижа освітлювальним апаратом системи Френеля і, як було голосно записано в лоції, приміщенням для маякових сторожів. У 1910 році на маяку встановлений ревун (наутофон).
Як згадував Корній Чуковський: «Это была самая что ни на есть нищая конура с узкой койкой и перевернутым ящиком вместо стола.»
(рос.)
Біла башта, що стоїть в середині затоки, білі рятівні кола, білі й чорні захисні ланцюги, яскраво-мідний дзвін, круті кам'яні сходи до самої води, нічний червоний вогонь — все це створювало навколо маяка своєрідний ореол романтики, що надовго запам'ятався одеситам різних поколінь.
15 вересня 1941 року маяк був підірваний відступаючими радянськими військами.
Відомі люди про Воронцовський маяк[ред. | ред. код]
Вірші та проза, фотографії та кінофільми, значки та листівки перетворили Воронцовський маяк в символ Одеси — свого роду візитну картку, що «вручається» всім, хто прибуває в місто морем.
- Олександр Купрін так писав у відомому творі «Гамбринус»(рос.):
Часто в порт заходили трехмачтовые итальянские шхуны со своими правильными этажами парусов — чистых, белых и упругих, как груди молодых женщин; показываясь из-за маяка, эти стройные корабли представлялись чудесными белыми видениями, плывущими не по воде, а по воздуху, выше горизонта |
- На маяк з палуби старого пароплава «Тургенев» дивився юний Валя Катаєв, а потім написав в повісті «Белеет парус одинокий»(рос.), як пароплав входив в порт,
очень близко огибая толстую башню, в сущности, не очень большого маяка с колоколом и лестницей |
- Молодий Едуард Багрицький ходив на шаланді з ланжероновськими рибалками, де
За маяком, за вольным поворотом Свежеет ветер и плывут дубки |
(вірш «Порт»(рос.)).
- Гімназистка Віра Інбер бачила маяк з балкона своєї гімназії, звідки, як вона написала у творі «Смерть луны»(рос.)
маяк был виден, как тонкая свеча, потушенная на рассвете |
- Юнацькі враження від маяка залишилися і в Юрія Олеші в книзі «Ни дня без строчки»(рос.):
Я не был на маяке, я только видел, как он горит. Мало сказать видел: вся молодость прошла под вращением этого гигантского то рубина, то изумруда. Он зажигался вдали сравнительно не так уж далеко, километрах в двух, что при чистоте морского простора — ничто! Зажигался в темноте морской южной ночи, как бы появляясь из-за угла, как бы вглядываясь именно в вас. Боже мой, сколько красок можно подыскать здесь, описывая такое чудо, как маяк, такую древнюю штуку, такого давнего гостя поэзии, истории, философии |
(На початку XX століття одеські дерева були молодше, дома істотно нижче, тому маяк можна було бачити з різних точок міста.
)
«За окном редакции зеленел воздух и мерно мигал красным огнем Воронцовский маяк»(рос.)
— так починався вечір для секретаря редакції газети «Моряк» Костянтина Паустовського, який опише маяк в повісті «Время больших ожиданий»(рос.).
Руйнування маяка[ред. | ред. код]
- Мы уплывали и возвращались,
- Парней одесских знают все моря,
- Но никогда мы так не волновались,
- Когда родной мы видели маяк.(рос.)
Цю пісню восени 1942 року написав в оточеному Ленінграді поет Всеволод Азаров, не знаючи, що маяк рідного міста вже зруйнований.
Під час оборони Одеси його довелося зруйнувати, щоб позбавити німецьких та румунських артилеристів в Чабанці можливості прицілюватися по маяку для обстрілу акваторії порту. Маяк був підірваний 15 вересня 1941 року. Під час війни був також сильно пошкоджений Карантинний мол, особливо його край.
Новий маяк[ред. | ред. код]
Спочатку в 1950—1953 відновили мол, що отримав назву Рейдовий. Потім на нього поставили новий маяк, на відміну від колишнього, з циліндричною баштою. За традицією його називають Воронцовським.
Біла башта маяку з червоним ліхтарем заввишки 26 метрів виготовлена на Кронштадтському судноремонтному заводі в 1954 році. Маяк видно за 15 морських миль. Всередині «голови» молу змонтована апаратура кругового радіомаяку та силова частина звукосигнальної туманної установки — наутофона.
Воронцовський маяк є переднім маяком створу, що веде в акваторію порту з моря. Заднім маяком цього створу слугує задній Одеський маяк створу, біла чотиригранна башточка з червоним ліхтарем, що встановлена на даху білої багатоповерхової будівлі на висоті 20 м на відстані 1,2 милі від Воронцовського.
Так продовжується славна історія Воронцовського маяка, відлитого в бронзі медалі «За оборону Одеси».
У вересні 2019 року було завершено першу від часів побудови модернізацію. Маяк отримав новий світлооптичний апарат і додаткову лінзу для нього, чотири сонячні, дві акумуляторні й одну гальванічну батарею, що дозволить йому працювати автономно. Крім того на маяку тепер функціонує новий сучасний блок моніторингу.
Також був проведений ремонт вежі та маячно-технічної споруди, проведено зміцнення підстави маяка, в якій було чимало тріщин і пустот[3].
Тепер маяк багатофункціональний: не лише світить для кораблів, а став місцем проведення публічних заходів, до прикладу, показ мод. Там навіть зафіксували рекорд — найдовший подіум України. Також його відкрили для відвідування туристів.[4]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ В Одесі з'явився електричний маяк. Архів оригіналу за 1 грудня 2018. Процитовано 30 листопада 2018.
- ↑ В Одесі з'явився перший в Російській імперії електричний маяк (1867). Архів оригіналу за 1 грудня 2018. Процитовано 30 листопада 2018.
- ↑ В Одесі модернізували Воронцовський маяк. https://uprom.info/. Національний промисловий портал. 7 вересня 2019. Архів оригіналу за 7 травня 2021. Процитовано 8 вересня 2019.
- ↑ 7 маяків України, які треба побачити в першу чергу. О, Море.Сity (укр.). Процитовано 1 травня 2024.
Посилання[ред. | ред. код]
- Ворков С. Милі мужності [Архівовано 11 жовтня 2008 у Wayback Machine.](рос.)
- Новиков Н. Напад турецьких міноносців на Одесу 29 жовтня 1914 р. [Архівовано 11 жовтня 2008 у Wayback Machine.](рос.)
- Гуф Е. Окупація Одеси.(рос.)
Література[ред. | ред. код]
- Маяк Воронцовський [Архівовано 29 вересня 2007 у Wayback Machine.](рос.)
- Александров, Ростислав. Прогулянки по літературній Одесі. О.: Весть, 1993.(рос.)
- Горбатюк, А.; Глазырин, В. Юна Одеса в портретах її творців. Одесса: Весть, 1994, Optimum, 2002 (ISBN 966-7776-72-7).(рос.)
|