Вук Караджич
| Вук Караджич | |
|---|---|
латиниця: Vuk Stefanović Karadžić кирилиця: Вук Стефановић Караџић | |
 | |
| Народився | 26 жовтня (6 листопада) 1787[1][2] Тршичd, Османська імперія[2][1][4] |
| Помер | 26 січня 1864[1][2][3] (76 років) або 7 лютого 1864[4] (76 років) Відень, Австрійська імперія[2][5][4] |
| Поховання | Собор святого Архангела Михаїла (Белград)[6] |
| Країна | .svg){kind=small} Османська імперія.svg){kind=small} Князівство Сербія |
| Діяльність | мовознавець, історик, перекладач, письменник, перекладач Біблії, дипломат, збирач казок, антрополог, філолог, етнограф, фольклорист |
| Галузь | мовознавство, фольклористика і етнографія |
| Alma mater | Gymnasium of Karlovcid |
| Знання мов | німецька і сербська[7][8] |
| Заклад | Белградський університет |
| Членство | Society of Serbian Lettersd (26 січня 1864), Російська академія наук, Прусська академія наук і Краківське наукове товариствоd[4] |
| Посада | Mayor of Belgraded |
| Конфесія | Сербська православна церква |
| У шлюбі з | Ana Karadžićd[9] |
| Діти | Міна Караджич і Dimitrije Karadžićd |
Вук Стефанович Ка́раджич[10] (серб. Вук Стефановић Караџић/Vuk Stefanović Karadžić; 26 жовтня (6 листопада) 1787, Трщич, Османська імперія — 15 (26) січня 1864, Відень, Австрійська імперія) — сербський лінгвіст, письменник, мислитель, діяч національного відродження.
Народився в сім'ї Стефана та Єгди (до шлюбу Зрнич) Караджич у селищі Тршич біля Лозниці, яке розташовувалось на території сучасної Сербії (тоді в складі Османської імперії). В його батьків часто вмирали новонароджені діти, тому його назвали Вуком (серб. 'вовк'), щоб злі духи та сили не завдали йому шкоди.
В основному, він здобував знання самостійно. Недовго навчався у родича, потім у монастирі Троноша. В 19 років - у гімназії в місті Сремські Карловці. Потім декілька місяців вивчав латинську та німецьку мови у Петрині. Поїхав до Белграда, сподіваючись навчатись у Обрадовича, але цього не вдалося досягти. Нарешті, 1808 року став одним із перших студентів Белградської вищої школи. Невдовзі він захворів та вирушив на лікування до Нови-Саду та Пешта, але не вилікувався й залишився кульгавим. Повернувшись до Сербії 1810 року, деякий час працював у Белграді вчителем початкової школи. 1813 року переїхав до Відня, де зустрівся зі словенським мовознавцем Єрнеєм Копітаром.
З 1814 р. розпочав літературну діяльність. В 1814-1815 роках Вук Караджич видав два томи сербських народних пісень (надалі їх кількість зросла до дев'яти).
Реформував сербську літературну мову і стандартизував сербську кирилицю. В основу сербського правопису поклав принцип «як чуємо, так і пишемо» (серб. «пиши као што говориш, а читај као што је написано»). В 1814 він видав першу сербську граматику. Також створив перший словник сербської мови (перше видання у Відні у 1818 р., друге 1852), переклав Новий Заповіт (1847). Його творчість вплинула на розвиток галицького літературного відродження 1830-х.
Караджича обирали на дійсного члена Одеського товариства історії та старожитностей (1842), члена багатьох європейських АН, зокрема Віденської (1848), Прусської в Берліні (1850), чужоземний член-кореспондент Петербурзької АН (1851), почесний член Харківського університету (1846).
1861 року Вуку Караджичу було надано звання почесного громадянина міста Загреб.
Після смерті похований на цвинтарі Святого Марка у Відні. 1897 року був урочисто перепохований поряд з могилою Доситея Обрадовича навпроти Собору св. Архангела Михаїла у Белграді.
- Малий слов'яносербський пісенник простого народу (1814);
- Сербські народні казки (1821);
- Сербські народні пісні (т. 1-4; 1823—1833).
- ↑ а б в г Ир. Половинкин Караджич, Вук // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1895. — Т. XIV. — С. 421–424.
- ↑ а б в г д Кравцов Н. И. Караджич // Краткая литературная энциклопедия — Москва: Советская энциклопедия, 1962. — Т. 3.
- ↑ а б Brozović D., Ladan T. Hrvatska enciklopedija — LZMK, 1999. — 9272 с.
- ↑ а б в г д http://tnk.krakow.pl/czlonkowie/karadzic-wuk-stefanovic/
- ↑ Караджич Вук Стефанович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ Find a Grave — 1996.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ CONOR.Sl
- ↑ https://data.matricula-online.eu/de/oesterreich/wien/03-landstrasse-st-rochus/02-04/?pg=58 — Т. 4.
- ↑ Граматика української (руської) мови / уложили: С. Смаль-Стоцький, Ф. Гартнер. - Історія українського правопису: XVI - XX століття. Упор. Німчук В. В. - К.: Наукова думка, 2004. - С. 114.
- К. В. Колибанова. Караджич Вук Стефанович [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 101. — ISBN 978-966-00-0692-8.
- Володимир Іванович Вернадський і Україна. Т. 1, кн. 2: Володимир Іванович Вернадський. Вибрані праці — K., 2011. — 584 с
- Вук Стефанович Караджич на проекті «Растко»
- Перший сербський буквар — Електронна книга
- Вук Стефанович Караджич і реформа абетки (англ.)
 | Це незавершена стаття про літератора. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |