Вулиця Вишенського (Львів)

Вулиця Вишенського Львів
Місцевість	Личаків
Район	Личаківський
Назва на честь	Івана Вишенського
Колишні назви
Бічна Солодова, Виспянського
польського періоду (польською)	Wyspiańskiego
Загальні відомості
Протяжність	300 м
Координати початку	49°50′28″ пн. ш. 24°02′54″ сх. д. / 49.841194° пн. ш. 24.048389° сх. д. / 49.841194; 24.048389Координати: 49°50′28″ пн. ш. 24°02′54″ сх. д. / 49.841194° пн. ш. 24.048389° сх. д. / 49.841194; 24.048389
Координати кінця	49°50′30″ пн. ш. 24°03′03″ сх. д. / 49.841917° пн. ш. 24.050972° сх. д. / 49.841917; 24.050972
поштові індекси	79010[1]
Транспорт
Рух	двосторонній
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Будівлі	№ 1—40[2]
Архітектурні пам'ятки	№ 9, 11,12, 13, 14, 15, 16, 20, 22, 24, 25, 29, 31, 32, 33, 34, 36, 38, 40[3]
Поштові відділення	ВПЗ № 10 (вул. Личаківська, 69)[1]
Забудова	сецесія, романтичний модерн, неоготика[4]
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMap	r2377759
Мапа
Вулиця Вишенського у Вікісховищі

Вулиця Вишенського — вулиця у Личаківському районі міста Львів, у місцевості Личаків. Сполучає вулиці Солодову та Піскову. Між будинками № 12 та № 14 є сходи, які сполучають вулиці Вишенського та Личаківську.

Історія[ред. | ред. код]

Вулицю прокладено на початку XX століття і початково вона мала назву Бічна Солодова, тоді ж почалася її забудова. У 1910 році вулиця отримала назву Виспянського^[5], на честь польського митця, поета і драматурга Станіслава Виспянського. Сучасна назва — з 1950 року, на честь українського письменника XVI—XVII століть Івана Вишенського^[6].

Забудова[ред. | ред. код]

Вулиця Вишенського забудовувалася у 1909—1912 роках як елітна дільниця — будинками сецесійного, романтичного модерну та неоготичного стилів^[4]. Більшість з них зведені за проєктами, виконаними в архітектурних бюро Івана Левинського та Адама Опольського. Декілька будинків зведено у 1920-х—1930-х роках. Більшість будинків внесено до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення^[3].

З непарного боку вулиці[ред. | ред. код]

№ 3 — триповерховий будинок зведений у стилі історизму кінця XIX століття, проте декорований у стилі модерн. У 1930-х роках власниками будинку були Барух Зеллер та спілка^[7].

№ 5 — у будинку у міжвоєнний період мешкав асистент кафедри описової анатомії Львівського університету Яна Казимира, дійсний член Львівського фотографічного товариства та Асоціації польських художніх фотографів доктор Людвік Затурський^[8].

№ 7а — у 1930-х роках власником будинку була Гелена Смольницька^[7]. У 2020 році відреставрована вхідна брама будинку. Координувало реставраційні роботи ЛКП «Бюро спадщини» управління охорони історичного середовища в рамках програми співфінансування з мешканцями^[9].

№ 9 — триповерховий будинок зведений у 1908 році за проєктом архітектора М. Мацеляка для Самуеля Брьодера у стилі романтичного модерну. Декорований неороманськими арками та порталами^[10]. У 1930-х роках власником будинку був Едмунд Брьодер^[7]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 39-м^[3].

№ 11, 11а — чиншові кам'яниці зведені у 1908—1911 роках за проєктом архітектора Адама Опольського. З них виділяється наріжний будинок № 11, зведений у стилі романтичного модерну для Яна Готфріда. На його фасаді червона цегляна кладка чергується з білокам'яним декором, а кут будинку акцентований півкруглим еркером з арковими вікнами та стрільчастою вежею^[11]. У 1930-х роках власником будинку № 11 були Яніна Опухляк та спілка, а будинку № 11а — Марія Пласецька^[7]. Будинки № 11 та № 11а внесені до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 40-м^[3].

№ 13 — триповерхова чиншова кам'яниця зведена у 1908 році, імовірно, за проєктом архітектора Адама Опольського у стилі романтичного модерну^[12]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 41-м^[3].

№ 15 — триповерховий будинок зведений у 1911—1912 роках архітектором Міхалом Ковальчуком для Едмунда та Марії Шнейдерів у стилі романтичного модерну^[13]. Будинок перебував у власності Шнейдерів до початку другої світової війни^[7]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 42-м^[3].

№ 17 — триповерховий будинок зведений у 1980—1990-х роках. Це єдиний сучасний будинок на вулиці.

№ 21 — двоповерховий будинок зведений 1908 року за проєктом архітектора Саломона Рімера з творчої майстерні А. Опольського та І. Кендзерського у стилі романтичного модерну. У 1930-х роках власником будинку була Лерма Віхлянська^[7]. У 2000 році відбулася реставрація фасаду будинку^[14].

№ 23 — двоповерховий будинок зведений на початку XX століття. У квітні 2023 року відреставрували історичну браму будинку. Майстри вирівняли деформовану конструкцію дверей, зробили вставки в місцях, де дерев'яне полотно було пошкоджене, відтворили втрачені елементи та замінили засклення^[15].

№ 25 — двоповерховий будинок, зведений у 1909 році за проєктом архітектора А. Опольського. У 1930-х роках власником будинку був Генрик Добровольський^[7]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 43-м^[3].

№ 29 — двоповерховий будинок, зведений у 1909 році за проєктом архітектора А. Опольського для Міхала і Стефанії Завойських у стилі романтичного модерну. Перший поверх декорований лінійним рустом, другий — вставками з ліпниною. На рівні другого поверху по центру будинку виступає балкон на ажурних кованих кронштейнах з аналогічним огородженням у вигляді переплетених ниток^[16]. У 1930-х роках власником будинку був Міхал та Стефанія Завойські^[7]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 44-м^[3].

№ 31 — двоповерховий будинок споруджений у 1908 році за проектом архітектора Аґенора Імдуховського з творчої майстерні архітектора А. Опольського для Марії Рек у стилі романтичного модерну^[17]. У 1930-х роках власником будинку була Меланія Дзіковська^[7]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 45-м^[3].

№ 33 — двоповерховий будинок споруджений 1910 року за проєктом архітектора Аґенора Імдуховського з творчої майстерні А. Опольського для Ванди Імдуховської у стилі романтичного модерну^[18]. У 1930-х роках перебував у власності Ванди Кретович та спілки співвласників будинку^[7]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 46-м^[3].

• Світлини вуличної забудови
• 
  Будинок № 9
• 
  Будинок № 11
• 
  Будинок № 13
• 
  Будинок № 15
• 
  Будинок № 25
• 
  Будинок № 29
• 
  Будинок № 31
• 
  Будинок № 33

З парного боку вулиці[ред. | ред. код]

№ 6 — двоповерхова кам'яниця зведена на початку 1920-х років у дворковому стилі, виділяється своїми опуклими колонами, овальними вікнами та бароковими лініями. У 1930-х роках власником будинку була Юзефа Куркевич^[7].

№ 8 — триповерховий житловий будинок, вхідна брама якого зроблена у вигляді тюремних ґрат, за якими сидить в'язень. У 1930-х роках власником будинку була Йоанна Ревуцька^[7]. Тут мешкав та мав власну художню майстерню, відомий колекціонер антикваріату Міхал Ревуцький^[19]. По війні Ревуцькі переїхали у фамільну віллу «Ломниця», що на сучасній вулиці Сахарова, 62а у Львові.

№ 12 — двоповерхова вілла зведена у 1911—1912 роках архітектурним бюро Іван Левинського (ймовірно автором проєкту був молодий архітектор Олександр Лушпинський у стилі пізньої сецесії, вирізняється елементами народної орнаментики у декорі фасадів. Належала адвокату та професору канонічного права Львівської богословської академії Роману Ковшевичу (1873—1932). Характерними деталями оздоблення є сиґнатурка над дахом і декоративне керамічне панно над входом^[20]. По смерті Романа Ковшевича у 1932 році, будинок перейшов у спадок його синові Богдану^[7]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1214-м^[3].

№ 14 — триповерховий будинок споруджений у 1936—1938 роках у стилі функціоналізму за проєктом архітекторів Міхала і Тадеуша Кустановичів для Томаша та Францішки Біллів. З особливостей оформлення — нетинькований цегляний стовп, на якому «тримається» наріжна сходова клітка^[21]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1215-м^[3].

№ 16 — двоповерховий будинок збудований у 1909 році за проєктом, виконаним в творчій майстерні архітекторів А. Опольського та Ігнатія Кендзерського для Едмунда Яновського у стилі романтичного модерну^[22]. У 1930-х роках власниками будинку були Юзеф та Саломея Альбеташеки^[7]. У 1936 році за проєктом архітектора Євгена Нагірного проведена реконструкція будинку^[22]. У 2019 році нежитлові приміщення цокольного поверху будинку придбало ТзОВ «Виробниче підприємство „Будінвест“»^[23]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1216-м^[3].

№ 20 — двоповерховий будинок зведений 1909 року за проєктом, виконаним в творчій майстерні архітекторів А. Опольського та Ігнатія Кендзерського для Влодзімежа Черніка у стилі романтичного модерну^[24]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 562-м^[3].

№ 22 — двоповерховий будинок зведений у 1908—1909 роках за проєктом виконаним в творчій майстерні архітекторів А. Опольського та Ігнатія Кендзерського для Вільгельма Манна у стилі романтичного модерну^[25]. Власник будинку Вільгельм Манн був фанатом Фридерика Шопена і встановив на будинку барельєф з портретом композитора. Навесні 2010 року барельєф викрали невідомі та понесли до антиквара, де їх було затримано. Незабаром барельєф було повернено та повторно встановлено на фасаді цього будинку. У 1930-х роках співвласником будинку була Емілія Манн^[7]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 563-м^[3].

№ 24 — двоповерховий будинок, зведений у 1909 році за проєктом архітектора А. Опольського. У 1930-х роках власником будинку був доктор Кароль Хайсиг^[7]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 564-м^[3].

№ 32 — двоповерховий будинок з мансардним поверхом споруджений архітектором Станкевичем у 1925—1926 роках для Ірени Станкевич у стилі романтичного модерну^[26]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1217-м^[3].

№ 34 — триповерховий житловий будинок, споруджений у 1908 році за проєктом архітектора А. Опольського для доктора Францішека Сови^[7] у стилі романтичного модерну. 1911 року за проєктом архітектора Івана Левинського розроблені додаткові плани. 1936 року за проєктом архітектора Генрика Зандіга виконана реконструкція першого поверху. У 1909—1934 роках в будинку мешкала діячка українського національного руху Ольга Басараб з Левицьких, у 1946—1972 роках — мешкав і працював письменник Антон Шмигельський^[27]. На честь А. Шмигельського на будинку встановлено меморіальну таблицю. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1218-м^[3].

№ 36 — триповерховий житловий будинок, споруджений у 1911—1913 роках за проєктом архітектора А. Опольського для Леокадії Крафт^[28]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1219-м^[3].

№ 38 — триповерховий житловий будинок, споруджений у 1925 році за проєктом невідомого архітектора для Юзефа Пенцаковського у стилі романтичного модерну^[29]. Тут у 1930-х роках мешкав будівничий Юзеф Пенцаковський^[30]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1220-м^[3].

Неподалік від теперішньої вулиці Вишенського розташовувалася парафіяльна церква Воздвиження Чесного Хреста села Личаків (перша згадка з 1539 року), розібрана у 1786 році.

• Світлини вуличної забудови
• 
  Будинок № 12
• 
  Будинок № 14
• 
  Будинок № 16
• 
  Будинок № 20
• 
  Будинок № 22
• 
  Будинок № 24
• 
  Будинок № 32
• 
  Будинок № 34
• 
  Будинок № 36
• 
  Будинок № 38
• 
  Будинок № 40

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Вулиця Вишенського у сестринських Вікіпроєктах
	Портал «Львів»
	Проєкт «Львів»
	Вулиця Вишенського у Вікісховищі?

• Громов С. Імена видатних людей у вулицях Львова. — Львів : НВФ «Українські технології», 2001. — 172 с. — ISBN 966-7292-78-9.
• Ілько Лемко, Михалик В., Бегляров Г. 1243 вулиці Львова (1939—2009). — Львів : Апріорі, 2009. — С. 173—174. — 1000 прим. — ISBN 978-966-2154-24-5.
• Мельник Б. В. Покажчик сучасних назв вулиць і площ Львова // Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. XIII—XX століття. — Львів : Світ, 2001. — С. 12. — 500 прим. — ISBN 966-603-115-9.
• Мельник І. В. Вулиці Львова. — Харків : Фоліо, 2017. — С. 465. — ISBN ISBN 978-966-03-7863-6.
• Мельник І. Вишенського вулиця // Енциклопедія Львова. — Львів : Літопис, 2007. — Т. 1: А—Ґ. — С. 373—374. — ISBN 966-7007-68-8.
• Мельник І. В. Львівські вулиці і кам'яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості королівського столичного міста Галичини. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 93—95. — 2000 прим. — ISBN 978-966-7022-79-2.
• Księga adresowa Małopolski: Lwów, Stanisławów, Tarnopol z informatorem m. stoł. Warszawy, województwa krakowskiego, pomorskiego, poznańskiego i śląskiego: rocznik 1935/1936 [Архівовано 5 лютого 2021 у Wayback Machine.]. — Kraków, 1936. — 685 s. (пол.)

Посилання[ред. | ред. код]

• Проєкт «Вулиці Львова»: вулиця Вишенського I. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Архів оригіналу за 4 вересня 2021. Процитовано 4 вересня 2021.
• Львів непопсовий. Вулицею Вишенського. haidamac.org.ua. 17 грудня 2012. Архів оригіналу за 18 квітня 2021. Процитовано 4 вересня 2021.