Війна за незалежність Еритреї

Війна за незалежність Еритреї
Карта військових дій в Еритреї
Дата 1 вересня 1961 — 30 травня 1991 Місце Ефіопія, Еритрея, Африканський ріг Причина Прагнення до незалежності Еритреї від Ефіопії Результат Повалення режиму Менгісту Хайле Маріама, незалежність Еритреї
Сторони
Фронт визволення Еритреї (до 1981) Народний фронт визволення Еритреї (в 1970-1972 та 1974-1980 роках в союзі з ФВЕ) Народний фронт визволення Еритреї (в 1972-1974 і 1980-1981 роках виступав як «третя сила») за підтримки:  КНР  Куба (до 1975) Лівія (1977—1991)  Судан  Сирія  Ірак  Туніс  Саудівська Аравія Сомалі  США	Ефіопська імперія (1961—1974) Соціалістична Ефіопія (1974—1987) Народно-Демократична Республіка Ефіопія (1987—1991) Куба (1975—1989) СРСР (1974—1990) за підтримки:  НДР (1977—1990) НДРЄ (1977—1990)  Ізраїль
Командувачі
Хамід Авате Ісайяс Афеверкі	Хайле Селассіє I Менгісту Хайле Маріам Тесфає Гебре Кідан
Сили
невідомо	невідомо
Втрати
невідомо	невідомо

Війна за незалежність Еритреї — збройний конфлікт, що проводилася еритрейськими збройними угрупованнями за незалежність від Ефіопії в другій половині XX століття.

У 1890-1941 рокахЕритрея була колонією Італії, потім — протекторатом Великої Британії. 2 грудня 1950 року ООН прийняла резолюцію № 390А про об'єднання Еритреї та Ефіопії в рамках федерації. Рішення набрало чинності 15 вересня 1952 року. Більшість еритрейців виступала за незалежність своєї країни, в той час як Ефіопія намагалася позбавити її прав, наданих автономією. Сформований наприкінці 1950-х років Фронт визволення Еритреї (ФВЕ) у вересні 1961 року почав збройну боротьбу за незалежність. У відповідь на це в 1962 році імператор Ефіопії Хайле Селассіє позбавив Еритрею прав автономії, розпустивши її парламент.

У 1970-ті роки в рядах ФВЕ стався розкол. Від Фронту відокремилися кілька інших організацій, найзначнішим з яких був Народний фронт визволення Еритреї (НФВЕ). У 1974 році в результаті військового перевороту Хайле Селассіє був повалений, і до влади прийшов революційний уряд, який незабаром встановив тісні зв'язки з СРСР. Незважаючи на зміну політичного режиму, війна в Еритреї тривала. Символом еритрейської боротьби за незалежність стало місто Накфа, сильно зруйноване в результаті авіанальотів ВПС Ефіопії (після закінчення війни в честь міста була названа еритрейська валюта). Протистояння Ефіопії ускладнювалося тим, що між ФВЕ і НФВЕ двічі мали місце внутрішні конфлікти. В результаті міжусобиць ФВЕ до початку 1980-х втратив значну частину свого впливу, і його загони відійшли в Судан.

У 1988–1991 роках еритрейські партизани завдали армії Ефіопії кілька важких поразок (зокрема, під Афабетом, де був вщент розгромлений ефіопський армійський корпус), що збіглося з припиненням радянської військової допомоги Аддіс-Абебі. У самій Ефіопії йшла громадянська війна. У травні 1991 року уряд покинув країну. Еритрея фактично домоглася своєї незалежності після трьох десятиліть збройної боротьби. За угодою з новим ефіопським урядом у квітні 1993 року в Еритреї був проведений референдум, за підсумками якого 24 травня країна офіційно була проголошена незалежною.

За час війни загинуло понад 150 тис. еритрейців — партизан та мирних жителів, 400 тис. осіб стали біженцями. Ефіопія також понесла значні втрати, що обчислюються десятками (за деякими оцінками — сотнями) тисяч чоловік.

У квітні 1993 року еритрейський народ майже одноголосно проголосував за незалежність, і це було підтверджено місією спостерігачів ООН, яка контролювала проведення референдуму в Еритреї. 28 травня 1993 рокуОрганізація Об'єднаних Націй офіційно визнала незалежність Еритреї, нижче наведені результати референдуму:

• Ефіопо-еритрейський конфлікт
• 933-й пункт матеріально-технічного забезпечення ВМФ СРСР

• Війна за незалежність Еритреї 1961—1993
• Війна за незалежність Еритреї [Архівовано 29 листопада 2014 у Wayback Machine.]