Гасик Михайло Іванович
Гасик Михайло Іванович | |
---|---|
Народився | 30 червня 1929 Семенівка, Чубарівський район, Запорізька округа, Українська СРР, СРСР |
Помер | 5 січня 2021 (91 рік) Дніпро, Україна |
Країна | СРСР Україна |
Діяльність | металург |
Alma mater | Національна металургійна академія України |
Галузь | Електрометалургія |
Заклад | Національна металургійна академія України |
Науковий ступінь | доктор технічних наук |
Членство | Академія наук Казахської РСР НАН України |
Нагороди |
Михайло Іванович Гасик (*30 червня 1929 - 5 січня 2021) — український учений в галузі електрометалургії. Доктор технічних наук, професор. Академік НАН України. Академік АН ВШ України з 1994 р.
Народився у с. Семенівка Пологівського району Запорізької області. У 1954 р. закінчив Дніпропетровський металургійний інститут (ДМетІ). При розподілі рекомендований на наукову роботу у ДМетІ, де постійно працює понад 50 років. У 1961 р. захистив кандидатську, в 1968 р. — докторську дисертацію. З 1968 р. — доцент, із 1969 р. — професор, із 1973 р. — завідувач кафедри електрометалургії, з 1976 р. по 1987 р. — декан створеного у ДМетІ за його активної участі єдиного в Україні електрометалургійного факультету. З 1982 р. — чл.-кор. АН УРСР, з 1990 р. — академік НАН України.
Наукові інтереси — в галузі електрометалургії спеціальних сталей, сплавів і феросплавів, а також електротермії неорганічних матеріалів різного функціонального призначення. Виконані фундаментальні фізико-хімічні дослідження високотемпературних процесів в металевих, оксидних системах на основі марганцю, хрому, кремнію, алюмінію, а також карбідних і нітридних систем В-С, B-N, Si-C; розроблені ефективні технології рафінування рідких і твердих феросплавів у вакуумі, виплавки високолегованих сталей і сплавів для енергетичного машинобудування, нафтогазової промисловості, транспортного машинобудування. Більшість наукових розробок впроваджено в промислове виробництво з великим економічним ефектом.
Опублікував понад 500 наукових робіт, зокрема 24 монографії та підручники, має 182 авторських свідоцтва та патенти на винаходи. Підручник «Теория и технология получения ферросплавов» виданий у КНР (1996), а монографія «Metallurgy of Chromium» (1996) — у США. Монографія «Марганец» (1990) відзначена премією НАН України ім. Є. О. Патона, а «Металлургия хрома» (1999) — Нагородою Ярослава Мудрого АН ВШ України (2001).
Підготував 12 докторів і 42 кандидати наук. Член спеціалізованої ради з ліцензування і акредитації ВНЗ гірничо-металургійного напряму, заст. голови науково-методичної комісії з напряму «Металургія» МОН України.
Нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради УРСР (1977), тричі лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1977, 1998, 2004)[1]. Кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня (2004).
Іноземний член Російської Академії наук та Академії наук Грузії. Член редколегій журналів: «Современная электрометаллургия» (Україна), «Теорія і практика металургії», «Металлургическая и горнорудная промышленность» (Україна), «Электрометаллургия», «Геология и полезные ископаемые мирового океана» (Україна), «Сталь» (Росія).
Лауреат 2012 року премії НАН України імені М. М. Доброхотова за монографію «Электротермия кремния» (у співавторстві)[2].
- ↑ Державні премії України в галузі науки і техніки (погляд на п’ятдесятирічну історію). Комітет з Державних премій України в галузі науки і техніки. К.: Промінь. 448 с. — ISBN 978-617-7180-40-0
- ↑ Президія НАН України. Постанова № 14 від 15.03.2013 р. «Про присудження Національною академією наук України премій імені видатних учених України за підсумками конкурсу 2012 р.» (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 14 липня 2014. Процитовано 22 серпня 2014.
- Некролог на сайте НАН України, 6.1.2021 [Архівовано 17 травня 2021 у Wayback Machine.]
- Академія наук вищої школи України. 1992–2010. Довідник