Гахан

Гахан, гахам — духовний і світський голова караїмської громади, він відповідав за спільноту джиматів (караїмських громад). Назва походить від хозарського слова каган (великий хан)[1]. Його посада нагадувала позицію халіфа серед мусульман, що поєднував світське та релігійне лідерство на все життя. Його обрало не духовенство, а представники караїмських громад, які називаються моріанами[2]. Його функція відрізнялася від функції місцевого лідера караїмської релігії, званого хачам (єврейський мудрець). Тюркська назва гахан/чаган почала вживатися на початку ХХ століття[3].

У відповідності з законами кодифікації релігійної структури ХІХ-го століття у Росії, духовенство караїмів складалася з гаханів, газзанів і шамашасів. Газзан керував караїмською комуною (Джимат), а гахан — спільноту комун. Караїмський гахан, серед іншого, мав право благословляти спадкоємця російського престолу, поклавши руки на голову і вимовляючи слова молитви[4].

У 1837 р. В Росії було створено офіс Гахана Тавридсько-Одеського та Каримську канцелярію в Євпаторії, а в 1850 р. йому біли підпорядковані комуни (джимати) в Литві та на Волині. У 1863 р. Західні райони були відокремлені від юрисдикції Євпаторії і об'єднані у другу канцелярію гахана Тракайську спільноту[5]. У міжвоєнній Польщі Тракайський гаханат був підтверджений Законом про Караїмське релігійне об'єднання 1936 р.[6]. Місцем перебування хачан було Вільно, тоді як Караїмська канцелярія та секретаріат гаханату (разом із загальними та архівними архівами) знаходились у Тракаї.

Серед відомих гаханів був Хаджі Сірай Шапшал, у 1915—1919 роках він був головою гаханства в Євпаторії, а з 1928 року в Трокаї.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Stefan Gąsiorowski, Karaimi w Koronie i na Litwie w XV—XVIII wieku, Kraków-Budapeszt 2008, s. 537.
  2. Katarzyna Jędraszczyk, Karaimi krymscy — ginąca mniejszość, «Sprawy Wschodnie», nr 2-3, 2004, s. 43.
  3. Witold Schreiber, Badania nad antropologią dzieci chrześcijańskich, żydowskich i karaimskich w Galicyi, Warszawa 1910, s. 6; «Das Freie Wort. Frankfurter Halbmonatschrift für Fortschritt auf allen Gebieten des geistigen Lebens», t. 7, 1908, s. 36.
  4. Jurij Babinow, Narodowe wydawnictwa periodyczne wschodnioeuropejskich Karaimów, [in:] Żydzi i judaizm we współczesnych badaniach polskich, t. 3, red. K. Pilarczyk, Kraków 2003, s. 440.
  5. Szymon Szyszman, Stulecie Karaimskiego Zarządu Duchownego w Trokach, «Teki Historyczne», t. 8, 1956—1957, s. 70-73.
  6. Małgorzata Winiarczyk-Kossakowska, Sytuacja prawna Wschodniego Kościoła Staroobrzędowców, Muzułmańskiego Związku Religijnego oraz Karaimskiego Związku Religijnego, «Rocznik Teologiczny», t. 46, 2004, z. 1, s. 91-94.

Посилання

[ред. | ред. код]