Горбулів

Ця стаття містить перелік посилань, але походження тверджень у ній залишається незрозумілим через практично повну відсутність внутрішньотекстових джерел-виносок. Будь ласка, допоможіть поліпшити цю статтю, перетворивши джерела з переліку посилань на джерела-виноски у самому тексті статті. (липень 2020)

село Горбулів
Країна	Україна
Область	Житомирська область
Район	Житомирський район
Громада	Черняхівська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA18040590100091624
Облікова картка	Горбулів
Основні дані
Засноване	1582[1]
Населення	500 (2001)
Площа	5,152 км²
Густота населення	165,95 осіб/км²
Поштовий індекс	12316
Географічні дані
Географічні координати	50°32′15″ пн. ш. 28°55′24″ сх. д. / 50.53750° пн. ш. 28.92333° сх. д. / 50.53750; 28.92333Координати: 50°32′15″ пн. ш. 28°55′24″ сх. д. / 50.53750° пн. ш. 28.92333° сх. д. / 50.53750; 28.92333
Середня висота над рівнем моря	197 м
Відстань до обласного центру	49 км
Відстань до районного центру	25 км
Місцева влада
Адреса ради	майдан Рад, 2, смт Черняхів, Житомирський р-н, Житомирська обл., 12301
Карта
Горбулів
Горбулів
Мапа
Горбулів у Вікісховищі

Горбулів — село в Україні, у Черняхівській селищній територіальній громаді Житомирського району Житомирської області. Чисельність населення становить 500 осіб (2001). Батьківщина отаманів Соколовських, очільників антибільшовицьких повстань.

Село Горбулів розташоване у північній частині Житомирського району і межує з с. Моделів та с. Торчин. Горбулів знаходиться за 25 км від центру громади селища Черняхів та залізничної станції Горбаші і за 49 км від обласного центру Житомира, відстань до Києва 135 км. В селі понад 600 дворів, населення до 500. чоловік.

Назву Горбулів населений пункт отримав від того, що колись подорожні, їхавши чи йшовши по шляху із села Моделева чи Потіївки на Житомир, з лівої сторони бачили величезний горб, який в народі називали Дівич-горою. Далі йшло поселення, яке перші поселенці називали Горбулів (тобто горб у ліво).

В письмових джерелах село вперше згадується в 1582 році^[2]. В окремих джерелах першої половини XVII ст. згадане як містечко у власності шляхтичів Тишів-Биковських.

З 1910 року, зусиллями італійського підприємця на прізвище Ліва, у селі розпочато розробку покладів каміння лабрадориту. Розробка каміння триває й дотепер — у Горбулеві працює 3 кар'єри.

1917 року, одразу після проголошення УНР, Горбулівське парафіяльне училище, зусиллями Тимофія Соколовського (батька Олександри та Дмитра Соколовських), стає однією з перших українських гімназій на Центральному Поліссі, директором якої стає дружина його сина Дмитра – Надія Соколовська.

Радянську окупаційну владу в селі було встановлено на початку 1918 року. В роки визвольних змагань на території Горбулева і навколишніх сіл діяв загін, що воював проти радянських окупантів, яким керував житель села Соколовський. Загін був знищений, а Дмитро Соколовський убитий у 1919 році^[3]. 7 листопада 1924 року в селі споруджено пам'ятник жертвам революції.

На початку 30-х років у с. Горбулів була створена Горбулівська дільнична лікарня на 25 ліжок з пологовим відділенням.

Під час Голодомору Горбулів утратив 68 дорослих та 14 дітей.

У Горбулеві розміщувалась центральна садиба колгоспу «Батьківщина», який мав в користуванні 3,3 тис. га сільськогосподарських угідь, у тому числі 2,7 тис. орної землі. Колгосп організований в 1928 році. Перший голова — Петрученко Сергій Іванович, 1904 р.н., член КПРС, загинув під час Німецько-радянської війни. Колгосп мав шість виробничих і одну тракторну бригаду. З допоміжних підприємств колгосп мав пункт переробки льону, цех по виготовленню полірувальної продукції з каменю. На території села розміщалась Горбулівська сільгосптехніка, яка займалась ремонтом машин для навколишніх сіл.

В період Німецько-радянської війни 354 жителі Горбулева пішли на фронт. В перших числах липня 1941 року німці вступили в Горбулів. В середині липня 1941 року тут почав діяти партизанський загін під керівництвом К. Д. Дружинського. На початку серпня 1941 року, між селами Горбулів і Моделів, загін вступив у бій з нацистами. В ньому загинули майже всі партизани, а пораненого командира К. Д. Дружинського окупанти схопили і розстріляли. Це був один із перших партизанських загонів, який воював в районі села Горбулів. Нацисти з Горбулева розстріляли 10 чоловік, спалили 88 будівель, вислали до Німеччини понад 300 чоловік.

В період окупації в Горбулеві діяла підпільна організація, якою керував Д. Яковенко. Вона мала безпосередній зв'язок з Потіївською підпільною організацією, якою керував в майбутньому Герой Радянського Союзу Іван Бугайченко. В період німецької окупації, в районі сіл Горбулева і Науменки, діяв партизанський розвідник С. Лукомський, який вільно володів німецькою мовою і знищував німців на місці їх служби, а також вивозив їх в партизанський загін, що дислокувався в Радомишльських лісах. Він загинув в останній період звільнення сіл Горбулів та Науменка від окупантів. Похоронений в селі Науменка.

6 грудня 1943 року вкрай небезпечна обстановка склалась в с. Горбулеві. Нацистські війська зробили ще одну спробу прорвати оборону та розгорнути наступ на Київ. Атаки німців проходила одна за другою. В бою біля села Горбулева гвардійці мінометники 98 гвардійського мінометного полку знищили 37 ворожих танки, 4 бронетранспортери, 39 автомашин з піхотою.

На честь загиблих за визволення села поставлено три пам'ятники на братських могилах. Із 354 жителів села, що брали участь у війні 249 загинули на фронті. На їх честь у центрі села споруджено обеліск, де викарбувані їх прізвища.

Після війни комуністи докладають зусиль до знищення найвизначнішої пам'ятки природи цих країв — древлянської Дівич-гори, від якої на початок 21 ст. лишилися самі залишки.

5 вересня 2009 року, у річницю червоного терору, у с. Горбулів відкрито величний пам'ятник борцям за волю України — горбулівцям, які під проводом отаманів Соколовських боролися за вільну Україну в 1918—1920 роках^[4].

В селі працює середня школа, де 16 вчителів навчають 46 учнів, клуб на 150 місць, клуб в селі Науменка, дві бібліотеки з книжковим фондом 17,5 тис. примірників, дільнична лікарня на 10 ліжок, поштове відділення, 2 крамниць.

• Церква, побудована у 1746 році^[5]. Із розповіді того ж Трохименка Ф. А. дошки підлоги в церкві прибиті ще кованими саморобними цвяхами. Поруч із церквою височиє також красива дерев'яна дзвіниця. Це одна з найстародавніших будівель в нашому районі, що збереглася до наших днів. По ній можна судити про архітектуру XVII—XVIII століття на нашій поліській землі. Також в селі зберігся вітряк.

• Руїни костелу Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії (1857)^[6]

У 1953 році на горбулівських землях був відкритий камінний кар'єр «Бутовий», який потім був переданий в Потіївський міжколгоспбуд (теперішній УКК). У 70-ті роки кар'єр отримав замовлення на виготовлення бруківки для ремонту Червоної площі в м. Москві^[7].

Поблизу села діють три кар'єри по видобутку каменю: ДП «УКК» (Українська Каменеобробна Компанія), AT «Комета» та TOB «Стоун-3»^[8].

Уродженцями села є:

• Соколовська Олександра Тимофіївна — повстанський отаман часів Української революції.
• Соколовський Дмитро Тимофійович — повстанський отаман часів Української революції.
• Соколовський Олекса Тимофійович — повстанський отаман часів Української революції.
• В. Ф. Головчанський, генерал-майор, який останній час проживав в Москві, де й похований.
• В. Н. Мартиненко, кандидат історичних наук, з 1980 по 1986 рік. працював міністром іноземних справ УРСР. На Горбулівській середній школі встановлено іменну дошку з барельєфом видатного учня.
• В. Г. Горбаренко — кандидат технічних наук, М.Г. Янушевський – кандидат технічних наук, С. А. Антонюк — кандидат історичних наук, М. Ф. Огійчук — кандидат економічних наук, А. Ф. Малинівський — кандидат історичних наук, Л. І. Данчук — народний артист України, професор, П. І. Данчук — заслужений працівник культури, Забарчук Євген Леонідович — працює зам. міністра юстиції Російської Федерації і має чин Державного радника юстиції 1-го класу.
• Науменко Максим Васильович, 1896 року народження, уродженець села Ставки, Радомишльського повіту, народився у родині селянина-бідняка. Похоронений в м. Радомишлі. В селі було створено колективне господарство, яке в 50 роках XX століття було об'єднано з Горбулівським колгоспом «Родина», після чого з Горбулевом було з'єднано асфальтовим шляхом.

• Горбулів на сайті Верховної ради України [Архівовано 25 липня 2020 у Wayback Machine.]
• Погода в селі Горбулів [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Horbulów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 123. (пол.)
• Horbulów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1900. — Т. XV, cz. 1. — S. 575. (пол.)

Географія та географічні карти GeoNames Нормативний контроль GKG: /g/120z_sz1