Дзерович Богдан Юліанович
| Богдан Дзерович | |
|---|---|
| Народився | 1 вересня 1897 Миколаїв над Дністром, Австро-Угорщина |
| Помер | 16 жовтня 1984 (87 років) Нью-Йорк, США |
| Поховання | Цвинтар святого Андрія |
| Громадянство | .svg){kind=small} Австро-Угорщина ЗУНР США |
| Національність | українець |
Богдан Дзерович (нар. 1 вересня 1897, Миколаїв над Дністром, Австро-Угорщина — пом. 16 жовтня 1984, Нью-Йорк, США) — український політичний та громадський діяч, правник, учасник Визвольних Змагань, заступник міністра справедливості Українського державного правління в уряді Ярослава Стецька. Голова Товариства Українських Правників в Америці.
Богдан Дзерович народився 1 вересня 1897 року в Миколаїв над Дністром, тепер Львівська область, у сім'ї священика Української греко-католицької церкви, галицький педагог, церковний та освітньо-культурний діяч Юліана Дзеровича та Наталії з Лотоцьких. Окрім Богдана було ще п'ятеро дітей: Адріян, Євген, Олександра Марія та Лідія.
Воював у лавах Української галицької армії. Брав участь в обороні Львова, Чортківській офензиві, підвищений у званні до чотаря, був ад'ютантом поручника Дмитра Блавацького, коменданта куреня 4-ї Золочівської бригади, побував у Чотирикутнику смерті, потрапив в польський полон.
У 1922 році закінчив правничий факультет Львівського університету. одружився з Ольгою Бохенською, працював адвокатом, міським суддею в Зборові (1925—1929), начальником міського суду Львова (1928—1939), юрисконсультом держбанку у Львові (1939—1941) брав активну участь громадській діяльності, призначений членом Тимчасово Державного правління (заступник секретаря юстиції) (1941).
Мешкав у Відні з 1944 року, а в 1949 році переїхав у США. Працював головним статистичного відділу «Catholic Charities» в Нью-Йорку. Брав активну участь у громадській діяльності української діаспори у США. Очолював Товариство Українських Правників в Америці. Входив до редакції «Правничого вісника», друкованого органу Товариства українських правників у США[1].
Помер 16 жовтня 1984 року в Нью-Йорку[2]. Похований на українському православному цвинтарі святого Андрія у Савт Бавнд Бруку[3].
- Ленцик В. Отець Ю. Дзерович — останній голова «Просвіти» // газета «Свобода». Нью-Йорк № 140, 26 липня 1994 р.
- ↑ Юридична енциклопедія. Правничий вісник. Архів оригіналу за 25 листопада 2016. Процитовано 27 листопада 2017.
- ↑ «Свобода». № 202. 20 жовтня 1984 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 9 липня 2016. Процитовано 27 листопада 2017.
- ↑ «Свобода». № 200. 18 жовтня 1984 року (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 9 липня 2016. Процитовано 27 листопада 2017.
Керівництво українських державницьких структур (1940-ві — 1950-ті) | ||
|---|---|---|
| Українське Державне Правління (з 30.06.1941) |
|     |
| Українська Головна Визвольна Рада (з 11-15 липня 1944) | Учасники 1-го Великого Збору
Дали згоду на членство в УГВР, але не змогли взяти участь у Зборі:
Кооптовані члени УГВР:
| |
| Українська Повстанська Армія | Роман Шухевич (травень 1943 — †5.03.1950) • Василь Кук (липень 1950 — арешт 23 травня 1954) | |
| Головний Військовий Штаб (ГВШ УПА) | Дмитро Грицай-Перебийніс (січеь 1944 — † грудень 1945) • Олекса Гасин-Лицар (січень 1946 — † 31.01.1949) | |
| УПА-Північ | Дмитро Клячківський-«Клим Савур» (1944 — †12.02.1945) • Михайло Медвідь-«Карпович-Крем'янецький» (лютий 1945 — †4.06.1945) • Іван Литвинчук-«Дубовий» (1945 — †19.01.1951) | |
| УПА-Захід | Олександр Луцький-«Андрієнко» (липень 1943 — серпень 1944) • Василь Сидор-«Шелест» (вересень 1944 — †14.04.1949) | |
| УПА-Південь | Омелян Грабець-«Батько» (літо 1943 — †10.06.1944) • Василь Кук-«Леміш» (червень 1944 — ) | |
| УПА-Схід | Командир не призначений | |
| СБ ОУН | Микола Лебедь (березень 1940 — березень 1941) • Микола Арсенич (березень 1941 — †23 січня 1947) • в.о. Ярослав Дякон (січень 1947 — †9 листопада 1948) | |
