Довгий Станіслав Олексійович

Ця стаття потребує істотної переробки. Можливо, її необхідно доповнити, переписати або вікіфікувати. Пояснення причин та обговорення — на сторінці Вікіпедія:Статті, що необхідно поліпшити. Тому, хто додав шаблон: зважте на те, щоб повідомити основних авторів статті про необхідність поліпшення, додавши до їхньої сторінки обговорення такий текст: {{subst:поліпшити автору|Довгий Станіслав Олексійович|19 квітня 2024}} ~~~~, а також не забудьте описати причину номінації на підсторінці Вікіпедія:Статті, що необхідно поліпшити за відповідний день.

|дата_смерті= |відомий_(відома)= |розмір_зображення= |місце_народження= |військове звання= |партія= |місце_смерті= |премії= |рід_діяльності= |Alma_mater=

Довгий Станіслав Олексійович
Народився	23 липня 1954(1954-07-23) (69 років) Устинівський район, Кіровоградська область, Українська РСР, СРСР
Країна	Україна
Діяльність	політик
Alma mater	механіко-математичний факультет Київського національного університету
Заклад	Інститут телекомунікацій і глобального інформаційного простору Інститут гідромеханіки НАН України
Посада	народний депутат України[1], народний депутат України[2] і народний депутат України[3]
Науковий ступінь	доктор фізико-математичних наук
Аспіранти, докторанти	Черній Дмитро Івановичd
Членство	НАН України Верховна Рада України VI скликання Верховна Рада України V скликання Верховна Рада України IV скликання
Партія	Політична партія «Наша Україна»
Батько	Довгий Олексій Прокопович
Діти	Довгий Олесь Станіславович
Нагороди
Довгий Станіслав Олексійович у Вікісховищі

Станіслав Олексійович Довгий (* 23 липня 1954, с. Ганно-Требинівка, Устинівський район, Кіровоградська область) — український науковець, підприємець, громадський діяч і політик. Доктор фізико-математичних наук, професор, академік НАН України^[4], академік НАПН України, почесний директор інституту телекомунікацій і глобального інформаційного простору НАН України, Президент Малої академії наук. Батько політика Олеся Довгого. Засновник інвестиційної компанії Dovgiy Family Office^[5].

Життєпис[ред. | ред. код]

Цей розділ не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цей розділ, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено.

Народився 23 липня 1954 в с. Ганно-Требинівка Устинівського району Кіровоградської області.

Вчився у Березнянській середній школі Менського району Чернігівської області та Київській середній школі № 6. Протягом1971—1976  навчався у Київському державному університеті ім. Т.Шевченка, факультет кібернетики, механіко-математичний факультет. У 1985 році закінчив аспірантуру Інституту гідромеханіки НАН України^{[джерело?]}.

1972—1974 — лаборант, інженер Інституту автоматики Міністерства приладобудування, засобів автоматизації та систем керування СРСР, м. Київ;

1976—1991 — інженер, старший інженер, молодший науковий працівник, завідувач групи, науковий працівник, старший науковий працівник, провідний науковий працівник, завідувач відділу Інституту гідромеханіки НАНУ;

1986—1996 — участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Розроблена С. Довгим нестаціонарна нелінійна модель вихорових течій лягла в основу комплексного підходу до проблеми вивчення міграцій радіоактивних забруднень в атмосфері та гідросфері;

1990—1994 — Генеральний конструктор організаційно-технічної системи «Інформ-Чорнобиль» Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, яка об'єднала бази даних понад 80 організацій різних відомств і стала головною в Україні;

1991—1996 — Національний координатор проекту Європейської Комісії JSP-2 — «Створення загальноєвропейської системи підтримки прийняття рішень на випадок аварії на ядерних об'єктах з врахуванням досвіду ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи»;

1997—1998 — директор Українського інституту досліджень навколишнього середовища і ресурсів при Раді національної безпеки і оборони України;

1998 — Українським інститутом досліджень навколишнього середовища і ресурсів і Мічиганським Інститутом досліджень навколишнього середовища (ERIM) засновано Український центр менеджменту землі і ресурсів (УЦМЗР);

2001 — т.ч. — Директор-організатор, директор, Почесний директор Інституту телекомунікацій і глобального інформаційного простору Національної академії наук України.

Поряд з наукою займався підприємницькою діяльністю та бізнесом. На початку 80-х років створив одну з перших комерційних компаній в Україні з розробки вітчизняного програмного забезпечення НВП «Топаз-Інформ»^{[джерело?]}.

В подальшому сімейний бізнес був пов'язаний з нерухомістю, девелопментом та управлінням проектами.

Педагогічна діяльність[ред. | ред. код]

1971—1972 — Київська середня школа № 6, лаборант, викладач фізики;

1979—1983 — Інститут залізничного транспорту, доцент кафедри вищої математики («Математичний аналіз», «Теорія ймовірності», «Основи математичної фізики»);

1989—1995 — Київський державний університет ім. Т.Шевченка, професор кафедри обчислювальних методів в математиці, факультет кібернетики («Обчислювальна аеродинаміка», «Сингулярні інтегральні рівняння»);

1995—1998, 1999—2000 — Національний авіаційний університет, професор кафедри Аеродинаміки літальних апаратів («Аеродинаміка літальних апаратів», «Обчислювальні методи в аеродинаміці», «Основи нелінійної аеродинаміки»);

2000—2005 — Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», завідувач кафедри наукових аналітичних і екологічних приладів і систем, приладобудівний факультет («Математичне моделювання в екології», «Інформаційні системи»)^[6];

2016—2019 — підручник з фізики для закладів загальної середньої освіти для 7-11 класів, розроблений і апробований в Малій академії наук України (Авторський колектив: Бар'яхтар В. Г. , Довгий С. О. , Божинова Ф. Я. , Кірюхіна О. О. , за ред. В. Бар'яхтара та С. Довгого, Видавництво «Ранок», Харків).

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Обчислювальна математика, математичне моделювання, обчислювальний та фізичний експеримент, геодинаміка навколишнього середовища, інформаційно-комунікаційні технології.

Автор понад 300 наукових праць, в тому числі 38 патентів та авторських свідоцтв, 42 монографій, підручників та енциклопедичних видань (самостійно та у співавторстві) ^{[джерело?]}.

Виховав 30 кандидатів і докторів наук, створив наукову школу з нелінійної нестаціонарної динаміки, що поєднує аналітичні, обчислювальні та експериментальні методи^{[джерело?]}.

Наукові звання та відзнаки[ред. | ред. код]

Цей розділ не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цей розділ, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено.

1996 — доктор фізико-математичних наук (докторська дисертація: «Нестаціонарна нелінійна гідроаеродинаміка крил, що коливаються в обмежених потоках»);

1997 — професор, член-кореспондент Національної академії наук України (Відділення наук про Землю, геодинаміка навколишнього середовища);

1999 — член-кореспондент Національної академії педагогічних наук України (Відділення педагогіки та психології вищої школи);

2001 — Заслужений діяч науки і техніки України;

2005 — лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки за цикл наукових праць «Розв'язання проблем раціонального природокористування методами аерокосмічного зондування Землі та моделювання геодинамічних процесів» (в складі колективу, керівник проекту);

2010 — академік Національної академії педагогічних наук України (Відділення загальної середньої освіти);

2010—2014 — керівник колективу розробників науково-освітнього порталу «Тарас Шевченко», який було відзначено Державною премією України в галузі освіти (2017);

2012 — лауреат Державної премії України в галузі освіти за цикл робіт "Всеукраїнський освітній Інтернет-портал «Острів знань» (в складі колективу, керівник проекту);

2013 — академік Європейської академії наук, мистецтв і літератури;

2018 — академік Національної академії наук України (Відділення наук про Землю, геодинаміка геологічного середовища).

Державна служба[ред. | ред. код]

1998—1999 — Міністр у справах науки і технологій України, Член Кабінету Міністрів України;

З 21 липня 1999 — державний службовець I рангу^[7];

1999—2000 — Голова Державного комітету України з питань науки та інтелектуальної власності;

2000—2001 — Голова правління відкритого акціонерного товариства «Укртелеком»;

2001—2002 — Голова Державного комітету зв'язку та інформатизації України.

Політична діяльність[ред. | ред. код]

2002—2006 — Народний депутат України IV скликання, Перший заступник Голови Комітету Верховної Ради України з питань будівництва, транспорту, житлово-комунального господарства і зв'язку, Секретар Спеціальної комісії ВР України з питань майбутнього, співголова групи «Воля народу» (січень — березень 2005), співголова фракції ПППУ (з березня 2005);

2006—2007 — Народний депутат України V скликання, Член Комітету Верховної Ради України з питань бюджету, член постійної делегації України у Парламентській асамблеї Ради Європи, голова депутатської групи Верховної Ради України з міжпарламентських зв'язків з Таїландом;

2007—2012 — Народний депутат України VI скликання, Член Комітету Верховної Ради України з питань бюджету, співголова депутатської групи ВРУ з міжпарламентських зв'язків з Чорногорією, заступник голови депутатських груп ВРУ з міжпарламентських зв'язків з Німеччиною та Францією.

27 квітня 2010 року голосував за ратифікацію угоди Януковича — Медведєва, що передбачала продовження перебування Чорноморського Флоту Росії на території України до 2042 р^[8].

Громадська та організаційна діяльність[ред. | ред. код]

1998 — т.ч. — член Президії, в.о. члена Президії Національної академії наук України;

1998—2001 — Член Президії Вищої атестаційної комісії України;

1999—2002 — Голова Ради з питань інтелектуальної власності та трансферу технологій при Президентові України;

2004—2015 — член Міжвідомчої комісії з науково-технологічної безпеки України при Раді національної безпеки і оборони України;

2000 — т.ч. — Президент Малої академії наук України, Центру ЮНЕСКО з наукової освіти;

2004—2007 — Віце-президент Українського союзу промисловців і підприємців України;

2005—2007 — Віце-президент Федерації роботодавців України;

2005 — т.ч. — Член Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки;

2005 — т.ч. — Головний редактор і член редколегій ряду наукових періодичних видань;

2008 — т.ч. — Голова Спеціалізованої вченої ради по захисту докторських і кандидатських дисертацій за спеціальностями: «Математичне моделювання» та «Інформаційно-комунікаційні технології», член Спеціалізованої вченої ради по захисту докторських і кандидатських дисертацій за спеціальностями «Математичне моделювання» та «Інформаційні технології»;

2013 — т.ч. — Член Президії Європейської Академії наук, мистецтв і літератури;

2013 — т.ч. — Почесний консул Чорногорії в Україні;

2017 — т.ч. — Член Національної комісії України у справах ЮНЕСКО.

Нагороди і відзнаки[ред. | ред. код]

• Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня;^[9]
• Орден «За заслуги» I ст. (27 червня 2012)^[10], II ст. (23 жовтня 2009)^[11], III ст. (12 серпня 2004)^[12];
• Почесна грамота Верховної Ради України;
• Почесна грамота Кабінету Міністрів України (16 травня 2002);
• Відомчі відзнаки і нагороди Міністерства освіти і науки України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Міністерства культури і туризму України, Міністерства оборони України, Національної академії наук України, Національної академії педагогічних наук України, Української православної церкви, Православної церкви України та ряду міжнародних організацій і установ;
• Міжнародна літературна премія ім. М. В. Гоголя — за внесок у популяризацію шевченківської спадщини в Україні та за кордоном (2015)^[13];
• Премія ім. М. О. Лукаша — за популяризацію української культури в Україні та за її межами;
• Премія НАН України імені В. С. Михалевича за цикл робіт «Аналіз деяких класів багатокомпонентних розподілених систем» (2009);
• Премія НАН України імені А. О. Дородніцина — за цикл робіт «Методи, алгоритми, інформаційні технології комплексного аналізу складних об'єктів» (Премії НАН України імені видатних учених України — лауреати 2013)^[14]
• Премія НАН України імені О. К. Антонова — за серію праць «Теоретичне та науково-практичне забезпечення покращення аеродинамічних характеристик крил і літальних апаратів при створенні перспективної авіаційної техніки» (2019)^[15]
• Малій планеті № 12189 Сонячної системи присвоєно ім'я «Довгий».

Родина[ред. | ред. код]

Батьки:

• Довгий Олексій Прокопович (8.08.1929-7.10.2017) — український поет, перекладач, пісняр, художній керівник Народного хору «Родень», Заслужений діяч мистецтв України;
• Довга Марія Іванівна (17.04.1929) — педагог, Заслужений працівник освіти України, викладач української мови та літератури.

Діти:

• Довгий Олесь Станіславович (1.11.1980) — політик, Народний депутат України 8, 9-го скликань;
• Гуляєва Оксана Станіславівна (19.12.1984) — психолог, підприємець;
• Довгий Станіслав Станіславович (18.12.2007) — школяр.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

• Сайт ВРУ
• Довідник «Хто є хто в Україні». — Видавництво «К. І. С.» [Архівовано 21 січня 2014 у Wayback Machine.]

п о р Уряд Валерія Пустовойтенка Прем'єр-міністр: Валерій Пустовойтенко Перший віце-прем'єр-міністр: Анатолій Голубченко (1997—1999), Володимир Куратченко (1999), Анатолій Кінах (1999) Віце-прем'єр-міністр з питань економіки: Сергій Тігіпко Віце-прем'єр-міністр з питань соціальної політики: Микола Білоблоцький Віце-прем'єр-міністр з питань агропромислового комплексу: Михайло Гладій Віце-прем'єр-міністр: Валерій Смолій, Володимир Семиноженко Агропромислового комплексу Юрій Карасик (до 1998) Борис Супіханов (1998—1999) Михайло Гладій (з 1999) Внутрішніх справ Юрій Кравченко Вугільної промисловості Станіслав Янко (до 1998) Сергій Тулуб (з 1998) Економіки Віктор Суслов (до 1998) Василь Роговий (з 1998) Енергетики Олексій Шеберстов (до 1999) Іван Плачков (з 1999) Закордонних справ Геннадій Удовенко (до 1998) Борис Тарасюк (з 1998) Зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі Сергій Осика (до 1999) Андрій Гончарук (з 1999) Інформації Зіновій Кулик Культури і мистецтв Дмитро Остапенко (до 1999) Юрій Богуцький (з 1999) Надзвичайних ситуацій та захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Валерій Кальченко (до 1999) Василь Дурдинець (з 1999) Науки і технологій Володимир Семиноженко (до 1998) Станіслав Довгий (з 1998) Оборони Олександр Кузьмук Освіти Михайло Згуровський (до 1999) Валентин Зайчук (з 1999) Охорони здоров'я Андрій Сердюк (до 1999) Раїса Богатирьова (з 1999) Охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки Юрій Костенко (до 1998) Василь Шевчук (з 1998) Праці та соціальної політики Микола Білоблоцький (до 1998) Іван Сахань (з 1998) Промислової політики Василь Гуреєв Транспорту Валерій Череп (до 1998) Іван Данькевич (1998—1999) Леонід Костюченко (з 1999) Сім'ї та молоді Валентина Довженко Фінансів Ігор Мітюков Юстиції Сюзанна Станік Міністр Кабінету Міністрів Анатолій Толстоухов

Генеалогія та некрополістика Родовід Довідкові видання OpenSanctions Нормативний контроль GKG: /g/122t69n9