Драгуни

Драгу́ни (фр. dragons, буквально — «дракони»)  — вид кавалерії (переважно вважається середньою кавалерією)^[1], який здатний діяти в бою, як у кінному, так і в пішому строю.

Назва «драгуни» походить від «дракона» (dragon) — короткоствольного варіанта мушкетона, вживаному французькими кінними піхотинцями^[2][3]. Інші версії пов'язують назву з драконом, якого колись зображали на прапорах драгунських підрозділів^[4], з давньоримськими драконаріями, або тлумачать як відсилання до страху, що наводили драгуни на неприятеля^[5]. Про драконів на прапорах військ маршала Бріссака згадує Вольтер у книзі «Доба Людовика XIV», але неясне, чи з'явився сам термін «драгуни» тоді ж або пізніше, за часів Генріха IV^[6].

Терміни «драгуни» і «кінна піхота» можуть вживатися як синоніми^[7][8][9]. Проте, частіше за все ці поняття дещо розрізняються: до кінної піхоти відносять не тільки драгунів (при можливості їх використовування в пішому строю), але й інших кінних стрільців, що використовують коней переважно для пересування, а б'ються головним чином пішими^[10].

Прообразом драгунів можна вважати димахів (грец. διμάχοι) Олександра Македонського, які були навчені дій як у кінному, так і в пішому строю^[11].

Слово «драгуни» вперше з'явилося в історії в XVI ст.: маршал Бріссак під час окупації П'ємонту (1550—60) посадив на коней добірних, сміливих піхотинців, дав цьому загону назву «драгуни» і застосовував його для швидких набігів. При зустрічі з противником вони спішувалися і діяли виключно в пішому порядку. Тактика дій кінних стрільців полягала в несподіваних нальотах на супротивника, в ході яких зблизившись з противником на конях, кавалеристи спішувалися, залишаючи коней коноводам, і далі діяли в пішому строю аркебузами, мушкетами або списами. У разі нестачі коней на всіх кінних стрільців, на одного коня сідали по двоє людей^[6]. Появі драгунів сприяло те, що станом на XVI ст. кіннота повсюди отримала вогнепальну зброю, перетворившись, таким чином, на кінних стрільців^[11].

Але це все ще була лише піхота, посаджена на коней. Перший полководець, що надав драгунам їх сучасне значення, був шведський король Густав-Адольф. Він докорінно змінив погляд на драгунів, прилічивши їх до кавалерії і призначивши для дій у переважно кінному строю. Піший бій був для них радше винятком, ніж правилом. Драгунські полки, правильно організовані, перш за все з'явилися у Франції за Людовика XIV (1668). У XIX в Німеччині, Австрії, Франції і Англії біля ⅓ всієї кінноти складалося з драгунів, в Італії ж їх зовсім не було^[12].

У XX столітті майже вся кавалерія де-факто стала драгунською — атакувати верхи на коні піхоту з автоматичною зброєю було б недоцільно через великі втрати. Під час Другої світової війни кавалерія драгунського типу була, образно кажучи, «квазімотопіхотою» — діючи там, де недоцільно чи складно було застосовувати механізовані війська.

У XVIII столітті в уніформу драгунів впроваджують два елементи, що характеризуватимуть їхній образ протягом всього XIX ст.: зелений мундир і «римський шолом» з високим гребенем.

У XX ст. драгунські частини зберігаються, але з механізацією армії вони перетворюються на моторизовані війська. У другій половині XX ст. 13-й драгунський полк парашутистів (13^e régiment de dragons parachutistes) є насправді полком спеціального призначення для ведення поглибленої розвідки.

• 
  Драгуни Людовика XV
• 
  Драгун Людовика XV
• 
  Драгуни Наполеона. Реконструкція битви при Ватерлоо
• 
  Драгун 17-го полка, 1812 р.
• 
  Атака драгунів Імператорської гвардії у битві при Ватерлоо
• 
  Французькі драгуни другої половини XIX ст.

У московській армії слово «драгуни» вперше з'являється за Михайла Федоровича, коли в 1631 із завербованих іноземців був сформований 1-й драгунський полк, що в 1632 брав участь у бою в складі війська М. Б. Шеїна під Смоленськом.

Потім драгуни стали поповнюватися московськими охочими людьми (добровольцями) і охрещеними татарами. До кінця царювання Олексія Михайловича драгунів було вже понад 11 тис. Тодішні драгуни були озброєні мушкетами, шпагами, бердишами і короткими списами. Цар Петро I при створенні кавалерії нової армії надавав перевагу саме драгунам і на кінець 1708 у Росії було 36 драгунських полків^[4]. У 1707 році створюється Лейб-Регімент, у 1719 р. перейменований в Санкт-Петербурзький драгунський полк (назву Лейб-Регіменту тоді отримує полк кінної гвардії). У 1712 році створюються гарнізонні драгунські полки для несення поліційної служби, що проіснували до 1811 р.^[4] Російські драгуни початку XVIII століття озброювалися фузіями з багнетами і палашами, пістолетами спочатку було забезпечено тільки половину особового складу. Для виконання фортифікаційних робіт драгунські підрозділи мали шанцевий інструмент^[11]. У 1732 р. 3 драгунські полки переводяться в кірасирські. У 1763 році число драгунських полків скоротилося до 7, а їхня тактика стала чисто кавалерійською — зводилася до удару холодною зброєю без спішування^[4]. За часів Катерини II драгуни стають переважно гарнізонними військами^[11]. На початку XIX ст. значення драгунів як ударної кінноти зростає і на 1812 р. у Росії налічується вже 37 драгунських полків^[4]. Обмундирування драгунів того часу відрізняється від кавалерійського, наближаючись до піхотного^[11].

У середині XIX ст. кінні драгуни розглядалися в Росії радше як легка кавалерія^[5]. З 10 ескадронів кожного армійського драгунського полка 8 вважалися власно драгунськими, 2 — пікінерськими. Перші мали на озброєнні традиційну драгунську зброю (палаш або шаблю і рушницю з багнетом) і в пішому строю діяли як легка піхота, другі — клинкову зброю, піку і карабін^[5]. Лейб-Гвардії Драгунський і Лейб-Гвардії кінно-гренадерський полки складалися тільки з 6 ескадронів, а для виконання функцій пікінерів до них були приряджені козаки^[5]. З прийняттям на озброєння гвинтівок драгуни озброювалися «драгунськими» їх варіантами, що відрізнялися від піхотних меншою довжиною ствола, від «козачих» — наявністю багнета (напр., гвинтівка Бердана, гвинтівка Мосіна).

Російсько-турецька війна 1877-78 показала перевагу драгунів над іншими видами кавалерії, тому в 1882 р. армійські полки уланів і гусарів переформували в драгунські, але в 1907 р. колишні назви багатьом з них повернули^[4] (втім, на початок XX ст. розділення родів кавалерії залежно від задач, підготовки і озброєння вже втратило своє значення і зберігалося тільки в силу традиції)^[13]. До початку 1-ї світової війни в російській армії був 1 лейб-гвардії і 21 армійський драгунський полк. На початку 1918 року драгунські полки були розформовані^[4].

• 
  Драгун 1700-1720 рр.
• 
  Драгуни 1763—1778 рр. і карабінерський унтер-офіцер (крайній ліворуч)
• 
  Рядові Лейб-Гвардії Драгунського і Санкт-Петербурзкого драгунського полків, 1812 р.
• 
  Рядовий драгунських полків, 1818 р.
• 
  Обер-офіцери Тверського і Фінляндського драгунських полків, 1826-1827 рр.
• 
  Рядовий Кінбурнського драгунського полка, 1834–1843 рр.
• 
  Рядовий Драгунського Його Імператорської Високості Спадкоємця Цісаревича полка, 1848—1855 рр.

У Козацькому Гетьманаті XVII ст. загони драгунів входили до складу надвірного війська. Особливого поширення драгуни набули за правління Івана Виговського й Івана Мазепи. Обмундирування було західноєвропейського зразку («німецький стрій», через що їх називали «німцями», хоча служили в них переважно українці): приталений каптан-жустокор з широкими вилогами, шийна хустка та ботфорти, типово східноєвропейским елементом була шапка з довгим шликом та хутряною околицею. Озброєння складалося з карабіна, підвішеного на панталері, шаблі та сідлових пістолів. Кінська збруя теж була західноєвропейською, але коней українські драгуни використовували місцевих: непоказних і низькорослих, але витривалих і непримхливих у степових умовах «бахматів»^[14].

• Черкас В. Б. Драгуни [Архівовано 25 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 460. — ISBN 966-00-0405-2.
• Драгуны // Военная энциклопедия : [в 18 т.] : [рос.] / под ред. В. Ф. Новицкого [и др.]. — СПб. ; [М.] : Тип. т-ва И. В. Сытина^[ru], 1911—1915. (рос.)
• Драгуны // Малый энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 4 т. — СПб., 1907—1909. (рос.)

• Драгуни [Архівовано 4 травня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 2 : Д — Є, кн. 3. — С. 381. — 1000 екз.
• Драгуны [Архівовано 25 серпня 2007 у Wayback Machine.]
• Гетьманський драгун XVII ст. // Український тиждень [Архівовано 3 вересня 2014 у Wayback Machine.]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Драгуни