Дупак Микола Лук'янович
| Дупак Микола Лук'янович | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народився | 5 жовтня 1921 Старобешеве, Донецька губернія, Українська СРР | |||
| Помер | 26 березня 2023 (101 рік) Москва, Росія | |||
| Громадянство |  СРСР Росія | |||
| Діяльність | актор, актор театру, кіноактор, театральний режисер, директор театру | |||
| Заклад | Московський академічний музичний театр імені Станіславського і Немировича-Данченко | |||
| Роки діяльності | з 1944 | |||
| IMDb | nm0243139 | |||
| Нагороди та премії | ||||
                    | ||||
| | ||||
 Дупак Микола Лук'янович у Вікісховищі | ||||
Микола Лук'янович Дупак (5 жовтня 1921, Старобешеве — 26 березня 2023, Москва) — український і російський радянський актор театру і кіно. Заслужений артист РРФСР (1980). Заслужений артист України (2012).
Навчався в Ростовському театральному училищі при Театрі Завадського, де закінчив три курси. Закінчив оперно-драматичну студію в Москві.
У червні 1941 знімався в ролі Андрія з «Тараса Бульби» у Олександра Довженка. Почався запис в народне ополчення, вступив разом з Олександром Довженком, Андрєєвим, і Алейниковим. Войну почав під Новоград-Волинським[1]. Гвардії лейтенант. Тричі був поранений (двічі важко) і один раз контужений, в результаті чого отримав інвалідність II групи[2].
З 1944 по 1963 рік служив актором і режисером театру імені Станіславського. З 1963 до 1977 і з 1978 по 1990 — актор театру на Таганці. Директор Театру на Таганці з 1964 по 1977 і з 1978 по 1990 роки. У 1977—1978 роках — директор Театру на Малій Бронній.
Був радником генерального директора театру звірів «Куточок Дурова» з творчих та будівельних питань.
Помер 26 березня 2023 року у Москві в 101-річному віці[3].
- 1944 — «Одного разу вночі»
- 1956 — «Безвісти зниклий»
- 1957 — «Кінець Чирви-Козиря» — Антон Ромашка, середняк
- 1958 — «Хлопчики» — Іван Лукич
- 1959 — «Друзі-товариші»
- 1967 — «Залізний потік» — Волосатов, комполка
- 1968 — «Служили два товариші» — командувач армією
- 1968 — «Інтервенція» — капрал Барбару
- 1969 — «Засідка» — Архипов
- 1970 — «Про друзів-товаришів» — Олег Володимирович Тарасов, змовник
- 1971 — «Бумбараш» — совка
- 1971 — «Зоряний цвіт»
- 1972 — «Віра, Надія, Любов»
- 1973 — «Будні карного розшуку» — начальник колонії
- 1973 — «Вічний поклик» — Філімонов
- 1974 — «Єдина дорога» — Цильке, генерал
- 1975 — «Єдина…» — Іван Гаврилович
- 1975 — «Капітан Немо» — Бунро, полковник
- 1975 — «Стріли Робін Гуда» — мірошник, батько Марії
- 1976 — «Найкрасивіший кінь» — керівник секції кінного спорту
- 1977 — «Гарантую життя» — Олешко
- 1977 — «Трясовина» — Ілля Захарович, голова колгоспу
- 1979 — «Вигідний контракт» — Вітковський
- 1980 — «Життя прекрасне» — комісар
- 1980 — «Лінія життя»
- 1982 — «Стратити немає можливості» —
- 1982 — «Балада про доблесного лицаря Айвенго» — Еймер, абат
- 1984 — «Твоє мирне небо»
- 1985 — «Пан гімназист»
- 1989 — «Любов з привілеями» — голова Ради Міністрів
- ↑ Спогади Миколи Дупака. Архів оригіналу за 5 січня 2018. Процитовано 31 січня 2018.
- ↑ як зустрів війну, пройшов через неї і запалив Вічний вогонь легендарний директор Театру на Таганці Микола Дупак. Архів оригіналу за 1 лютого 2018. Процитовано 31 січня 2018.
- ↑ https://govoritmoskva.ru/news/357369/
|
