Запальник

Запа́льник^[1] — артилерійський прилад для запалення заряду, уживався до появи ударних та витяжних (фрикційних) запальних трубок (до середини XIX ст.).

Будова та застосовування[ред. | ред. код]

У XIV столітті для запалення заряду артилерійських установок (бомбард, мортир) використовували розжарений залізний прут (дріт), який нагрівали на розміщеній поруч жаровні. У XV ст. з'являються запальники з намотаним на кінці ґнотом^[2]. Аналогічним чином ґнотове запалення починає застосовуватися на ручній вогнепальній зброї (аркебузах).

Запальник мав вигляд держака 1-2 м завдовжки з металевим наконечником, який мав один-два ріжки з затискачами. У них затискувався ґніт, який запалювався перед боєм^[3]. У запалювальний отвір гармати при заряджанні вставлялася тростинна або дерев'яна запальна трубка, наповнена пороховою м'якоттю. При проведенні пострілу тліючий ґніт запальника прикладався до пороху в трубці, спричиняючи його запалення і разом з ним запалення основного заряду. Під час займання пороху в каморі кінчик ґнота відривався і його треба було поправляти, тому для швидшої стрільби обслуга кожної гармати зазвичай мала по два запальники: поки поправляли один, другим здійснювали постріл. Різновид запальника — «жагра», що складалася з 2—6 з'єднаних разом трубок, закріплених на кінці довгого держака і споряджених окремими ґнотами^[4]. Замість ґнота в запальниках могли уживатися також запальні свічки, які являли собою паперові гільзи, наповнені сумішшю сірки, селітри, деревного вугілля і каніфолі. Вони були стійкішими до погасання і надійніше передавали вогонь.

Довжина держака дозволяла гарматнику знаходитися на безпечній відстані від гармати під час проведення пострілу. На другому кінці держака запальника було залізне вістря-вток (як у рогатини і деяких видів бойових сокир), яке слуговало для втикання його у землю. Наконечник запальника міг мати загострений кінець, як у списа (запальник-спис) — такі запальники могли уживатися гарматниками для особистого захисту. Відомі запальники з фігурними наконечниками, схожі з еспонтонами і протазанами. Наконечники деяких англійських запальників XVII ст. мали дюймові ділення і навіть кутомір-транспортир, що уможливлювало використовувати запальник як вимірювальний прилад для перевіряння кутів підвищення. Після винаходу ударних та витяжних скорострільних трубок запальники починають зникати, але ще у XIX ст. вони уживаються у багатьох арміях (Війна за незалежність у США, Наполеонівські війни, Громадянська війна у США)^[5][6].

Інші значення[ред. | ред. код]

• Запа́льник — спеціаліст-підривник, чиєю задачею є робота з запалами^[1].
• Запа́льник — інша назва капсуля^[1].

Див. також[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Запальник

• Запалювальний ґніт
• Ґнотовий замок

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

• Пальник // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
• Пальник // Военная энциклопедия : [в 18 т.] : [рос.] / под ред. В. Ф. Новицкого [и др.]. — СПб. ; [М.] : Тип. т-ва И. В. Сытина^[ru], 1911—1915. (рос.)
• Жагра // Военная энциклопедия : [в 18 т.] : [рос.] / под ред. В. Ф. Новицкого [и др.]. — СПб. ; [М.] : Тип. т-ва И. В. Сытина^[ru], 1911—1915. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]

• Короткий запальник в Інтернет-музеї [Архівовано 10 листопада 2014 у Wayback Machine.] (англ.)