Кавалерідзе Іван Петрович

Кавалерідзе Іван Петрович
Народився	1 (13) квітня 1887[2] Новопетрівка, Роменський район, Україна
Помер	3 грудня 1978(1978-12-03)[1] (91 рік) Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання	Байкове кладовище
Країна	Російська імперія  Українська Держава  СРСР
Діяльність	скульптор, актор, кінорежисер, режисер, сценарист, драматург, кіносценарист
Галузь	кінорежисураd[3], кіносценаристикаd[3], скульптура[3] і драма[3]
Alma mater	Гімназія Готліба Валькера, Київське художнє училище (1909) і Петербурзька академія мистецтв (1910)
Вчителі	Балавенський Федір Петрович, Гінцбург Ілля Якович, Аронсон Наум Львовичd і Оґюст Роден
Знання мов	українська[3]
Заклад	Одеська кіностудія, Кіностудія ім. О. Довженка і АА УРСР
Членство	Спілка радянських художників України і Національна спілка кінематографістів України
Magnum opus	Пам'ятник Ярославу Мудрому (Київ)
У шлюбі з	Кавалерідзе Надія Пилипівна
Нагороди	Почесний громадянин Сум
IMDb	ID 0442519
Медіафайли у Вікісховищі

Іва́н Петро́вич Кавалері́дзе (13 квітня 1887, Ладанський — 3 грудня 1978, Київ) — український радянський скульптор, кінорежисер, драматург, сценарист, художник кіно; член Спілки радянських художників України з 1944 року та Спілки кінематографістів Української РСР з 1958 року. Народний артист Української РСР з 1969 року; почесний громадянин Сум^[4]. Чоловік актриси Надії Капельгородської^[5].

Народився 1 [13] квітня 1887(18870413) року на хуторі Ладанському (нині село Новопетрівка Роменського району, Сумської області, Україна) в селянській сім'ї Килини Луківни Кухаренко та солдата Петра Кавалерідзе — сина Васо Кавалерідзе, нащадка грузинського князівського роду, якого в середині XIX століття привіз в Україну московський генерал Ладонський після закінчення Кавказької війни. Охрещений 2 квітня (за старим стилем) 1887 року в Покровській церкві села Перекопівки Роменського повіту Полтавської губернії. Дитинство провів в селі Талалаївці Полтавської губернії (нині село Стара Талалаївка Прилуцького району Чернігівської області). 1899 року закінчив початкову земську школу.

У дитинстві захоплювався ліпленям з глини фігурок людей та тварин, що привернуло увагу його дядька — художника й археолога Сергія Мазаракі. Він забрав хлопчика до Києва, де Іван навчався у приватній гімназії Готліба Валькера. Протягом 1907—1909 років навчався у Київському художньому училищі, де наставником у нього був скульптор Федір Балавенський. Дипломна робота — скульптурні композиції «Творчість» і «Скорбота»^[6]. У 1909—1910 роках продовжив навчання у Петербурзькій академії мистецтв у Іллі Гінцбурга; у 1910—1911 роках удосконалював художню майстерність у Наума Аронсона й Огюста Родена у Парижі, після чого повернувся до Києва, щоби взяти участь у конкурсі на найкращий проєкт пам'ятника княгині Ользі.

Від 1911 року — художник-декоратор кінофірми П. Тімана та Ф. Рейнгарда. Працював разом з режисерами Яковом Протазановим та Володимиром Гардіним. У лютому 1915 року мобілізований до Російської армії й направлений для проходження служби у 119-й запасний батальйон, дислокований у В'ятці, а в квітні 1915 року його перевели до школи прапорщиків у Петергоф, згодом — до 3-го Зведеного гвардійського запасного батальйону в Царському Селі, що стояв на варті біля покоїв останнього російського імператора Миколи II у лютому 1917 року.

Упродовж 1918—1928 років жив у місті Ромнах, де працював у відділі народної освіти та викладав малювання у шести школах. Протягом 1925—1930 років обіймав посаду головного режисера Роменського пересувного робітничо-селянського театру; у 1928—1933 роках — режисера Одеської кінофабрики Всеукраїнського фотокіноуправління. З 1934 по 1941 рік працював на Київській кіностудії художніх фільмів.

Протягом німецько-радянської війни керував відділом культури Київської міської управи. По закінченні війни, коли російська окупаційна влада цькувала митця за перебування під німецьким началом, а Київська кіностудія виселила його зі службової квартири, майстра прихистила театральна актриса Любов Гаккебуш у своєму помешканні на Великій Житомирській, № 17.

З 1944 по 1948 рік працював старшим науковим співробітник відділу монументальної скульптури Академії архітектури Української РСР. З 1957 по 1962 рік — знову на Київській кіностудії. Нагороджений орденом Червоної Зірки.

Протягом 1954—1978 років^[a] мешкав у Києві в будинку № 12 на вулиці Червоноармійській, у двокімнатній квартирі № 3 на третьому поверсі^[7]. Помер у Києві 3 грудня 1978 року. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 50). На могилі встановлений надгробний пам'ятник роботи скульптора Ростислава Синька^[8].

Працював у галузях монументальної та станкової скульптури, кіномистецтва, драматургії та мистецтвознавства.

На скульптурній творчості позначилися впливи символізму, академізму, конструктивізму, кубізму (середина 1920-х) й соцреалізму, проте переважало почуття монументальної форми і реалістичне трактування. Станкові твори — це преважно портрети і композиції присвячені діячам культури, науки та історичним особам. Серед робіт:

станкова скульптура

Крім згаданих музеїв, роботи митця зберігаються у Лебединському, Полтавському, Сімферопольському, Сумському, Бердянському художніх музеях^[11], Конотопському і Роменському краєзнавчих музеях, Чорнохинському літературно-меморіальному музеї Григорія Сковороди^[12].

пам'ятники

Автор проєту пам'ятника Ярославу Мудрому у Києві (1944—1960 роки; встановлений у 1997 році).

Княгині Ользі	Т. Шевченку в Ромнах	Г. Сковороді у Лохвиці	Т. Шевченку в Полтаві	Т. Шевченку в Сумах	Артему в Святогірську

Автор меморіальних дошок у Києві: Михайлу Врубелю (1962)^[15], Вадиму Іванову (1963)^[16], Григорію Сковороді (1964), Юрію Шумському (1965), Миколі Доброхотову (1968), Любові Гаккебуш (1970), Борису Гмирі (1973).

Михайлу Врубелю	Вадиму Іванову	Григорію Сковороді	Юрію Шумському	Миколі Доброхотову	Любові Гаккебуш	Борису Гмирі

У 1950-ті роки створив барельєфи, вписані в тонго по периметру одного з ярусів вежі на будинку по Георгіївському провулку № 2 в Києві (не збереглися)^[17].

• Брав участь у міжнародних конкурсах на проєкт пам'ятника Тарасові Шевченкові в Києві (1911, 1914). Він подав два проєкти, в яких зобразив поета у стані гіркої задуми: Шевченко, одягнений у простий селянський одяг, сидить на кам'яній брилі, схиливши голову. За обидва проєкти одержав заохочувальні премії, а закладені в них художньо-композиційні рішення використав пізніше у пам'ятнику Шевченкові в Ромнах^[18].

• У 1927 році взяв участь у всеукраїнському конкурсі на проєкт пам'ятника Шевченкові на його могилі в Каневі, а у 1933 році (у співавторстві з Сергієм Меркуровим) — у міжнародному конкурсі на проєкт пам'ятника Шевченкові в Харкові та на його могилі. Його проєкти тяжіли до велетенських узагальнено-монументальних форм і втілювали естетику мистецтва радянських часів: згідно із задумом поета зображено таким, що лежав на пагорбі й оглядав Україну. Якщо в першому варіанті погляд Шевченка спрямований вдалечінь, а поза втілювала внутрішню енергію, то в другому він спокійний і замислений, з опущеною вниз головою^[18].
• У 1944 році розробляв проєкт пам'ятника «Шевченко на березі Неви» (оргскло) для Ленінграда, представивши поета на повен зріст, — одягнений у довгу шинелю, він іде вперед, назустріч вітру, під поривами якого за спиною розвівається пелерина; голову нахилено вниз, погляд спрямовано додолу, руки схрещено за спиною. 1962 року варіант цього проекту (тонований гіпс, 1961; експонувався на художній виставці до 100-літніх роковин від дня смерті Шевченка) скульптор запропонував для участі у всесоюзному конкурсі проєктів пам'ятника Шевченкові в Москві. Його було відхилено, однак створений ним образ «окриленого поета», сповненого романтичної піднесеності, використали. Пам'ятник встановлено 1964 року у Москві до 150-літнього ювілею від дня народження Шевченка^[18].

Брав участь у республіканських виставках з 1927 року, всесоюзних — з 1951 року, зарубіжних — з 1955 року, зокрема:

• в СРСР у Харкові з 1927 року, Києві з 1944 року, Вінниці у 1950 році, Москві у 1951 році, Сталіно у 1952 році, Львові у 1952 році, пересувній у Львові, Ужгороді, Чернівцях і Запоріжжі у 1953 році, Горлівці у 1956 році^[12];
• за кордоном у Відні у 1955 і 1965 роках, Мілані у 1955 році, Празі і Братиславі у 1957 році^[11].

Персональна виставка відбулася у Києві у 1962 році.

Працюючи у кінофірмі «Тіман і Рейнгардт» оформив кінокартини:

Як кінорежисер, створив 9 повнометражних фільмів та 1 короткометражний:

1941 року у Карпатах в селі Жабйому розпочав зйомки фільму про Олексу Довбуша «Пісня про Довбуша», які не завершив у зв'язку з початком німецько-радянської війни^[19].

Автор п'єс «Вотанів меч» (1966), «Перша борозна» (1969; обидві поставлено у Тернопільському музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка), «Перекоп» (1967, Харківський театр української драми)^[13], «Міст через Гниле море», «Сіль»; статей про мистецтво, зокрема «Роздуми про кіномистецтво» («Сабчота хеловнеба». Тбілісі, 1965, № 6)^[11]; спогадів.

• 1987 року започатковано Художньо-меморіальний музей Івана Кавалерідзе у селі Новопетрівцях Сумської області^[12];
• 1987 року^[20] на будинку по вулиці Червоноармійській, № 12, де мешкав митець, встановлено бронзову меморіальну дошку (скульптор Людмила Кулябко‑Корецька^[21], архітектор Василь Гнєздилов);
• 1989 року відкрито галерею скульптурних робіт Івана Кавалерідзе при Сумському художньому музеї^[12][e];
• 1992 року ім'ям Івана Кавалерідзе названо вулицю у Львові;
• 1992 року створено Благодійний меморіальний фонд Івана Кавалерідзе в Києві^[12];
• 1993 року в Києві відкрито Музей-майстерню митця й виставковий зал «В домі Івана Кавалерідзе»^[12];
• 2002 року на стіні знімального павільйону Кіностудії імені Олександра Довженка встановлено меморіальну дошку (скульптор Ростислав Синько)^[23];
• 2014 року ім'ям Івана Кавалерідзе названо вулицю у Києві (Подільський район, ЖК Липинка-2);
• 13 квітня 2017 року на державному рівні в Україні відзначалась пам'ятна дата — 130 років з дня народження Івана Кавалерідзе^[24].

• У 1957 році скульптор Макар Вронський виконав дерев'яний скульптурний портет Івана Кавалерідзе^[11];
• У 1967 році скульпторка Людмила Кулябко‑Корецька виконала скульптурний портет Івана Кавалерідзе^[20];
• У 1969, 1977 і 1986 роках художник Євген Лученко написав олійні портети митця^[25];
• У 1977 році в журналі «Перець» № 7 розміщено дружній шарж Анатолія Арутюнянца з нагоди 90-річчя Івана Кавалерідзе^[26].

Митцю присвячено фільми

•  «Грані таланту» на YouTube (1970, М. Ліничук);
• «Іван Кавалерідзе. На зламі часу» (1987, телефільм Ростислава Синька);
• «Княжий пам'ятник» (1992; Л. Борисова);
• «Від Подолу до Золотих Воріт» (1999, відео; Родіон Єфіменко);
• «Шлях Івана Кавалерідзе» (1999, Григорій Десятник);

• Кавалерідзе Іван // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1959. — Кн. 2, [т. 3] : Зернове господарство — Кропивницький. — С. 911. — ISBN 5-7707-4049-3.;
• Кавалеридзе, Иван Петрович // Кинословарь. В 2 т. / гл. ред. С. Й. Юткевич. — М. : «Советская энциклопедия», 1966. — Т. 1 : А — Л.— С. 632 (рос.);
• Кавалерідзе Іван Петрович // Український радянський енциклопедичний словник : [у 3 т.] / гол. ред. М. П. Бажан. — 1-ше вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1967. — Т. 2 : Кабарда — Полюддя. — С. 7.;
• Кавалерідзе Іван Петрович // Українські радянські художники : довідник / відпов. ред. І. І. Верба. — Київ : Мистецтво, 1972. — 563 с.;
• Кавалерідзе Іван Петрович // Словник художників України / відпов. ред. М. П. Бажан. — Київ : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — 272 с.;
• Кавалерідзе Іван Петрович // Шевченківський словник / відповідальний редактор Є. П. Кирилюк. — Інститут літератури імені Тараса Шевченка Академії наук Української РСР, Головна редакція Української радянської енциклопедії. — Київ : «Поліграфкнига», 1976. — Т. 1 А—Мол. — С. 416 с. ., С. 266;
• Кавалеридзе, Иван Петрович // Искусство стран и народов мира. Краткая художествення энциклопедия. — Москва : «Советская энциклопедия», 1978. — Т. 4 (Руанда и Бурунди — Филиппины). — С. 603. (рос.);
• Кавалерідзе Іван Петрович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1980. — Т. 5 : Кантата — Кулики. — 566, [2] с., [24] арк. іл. : іл., портр., карти + 1 арк с.;
• Кавалеридзе, Иван Петрович // Художники народов СССР. Биобиблиографический словарь / Т. Н. Горина. — Москва : «Искусство», 1983. — Т. 4, книга 1. — С. 582–583. (рос.);
• Кавалеридзе, Иван Петрович // Кино: Энциклопедический словарь / гл. ред. С. Й. Юткевич. — Москва : «Советская энциклопедия», 1986. — С. 162. (рос.);
• Кавалерідзе Іван Петрович // Митці України : Енциклопедичний довідник. / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1992. — С. 281–282 . — ISBN 5-88500-042-5.;
• Кавалерідзе Іван Петрович // Мистецтво України : Біографічний довідник. / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1997. — С. 280–281 . — ISBN 5-88500-071-9.;
• Жадько В. О. Кавалерідзе Іван // Український некрополь. Історичний науковий довідник. — Київ : СПД Жадько В. О, 2005. — С. 188. — ISBN 966-8567-01-3.;
• Ковпаненко Н. Г. Кавалерідзе Іван Петрович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 12–13. — ISBN 978-966-00-0692-8.;
• Жадько В. О. Некрополь на Байковій горі. Літературно-публіцистичне видання. — Київ : «Фенікс», 2008. — С. 178–180. — ISBN 978-966-8567-13-1.;
• Ханко В. М. Кавалерідзе Іван Петрович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2011. — Т. 11 : Зор — Как. — 710 с. — ISBN 978-966-02-6092-4.;
• Нонна Капельгородська, Олександра Синько. Кавалерідзе Іван Петрович // Шевченківська енциклопедія: У 6-ти т. — Т.3: І—Л : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, 2013. — С. 216—217.
• Кавалеридзе Иван Петрович // Харьков: Энциклопедический словарь / Соловьев В. О., Раенко Л. В.. — Харків, 2014. — С. 300–301. (рос.)