Калакура Ярослав Степанович
Калакура Ярослав Степанович | |
---|---|
Калакура Ярослав Степанович | |
Народився | 24 вересня 1937 (86 років) с. Рудники, Підгаєцький район, Тернопільська область. |
Країна | Польща→ Україна |
Національність | українець |
Діяльність | історик, викладач університету |
Alma mater | Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича |
Галузь | історія, краєзнавство, українознавство, історіографія, джерелознавство, архівознавство |
Вчене звання | професор |
Науковий ступінь | доктор історичних наук |
Відомі учні | Гомотюк О. Є. |
Аспіранти, докторанти | Латиш Юрій Володимирович |
У шлюбі з | Калакура Марія Михайлівна |
Діти | Калакура Олег Ярославович Калакура Віктор Ярославович |
Нагороди | (2009), (2012) |
Калакура Ярослав Степанович у Вікісховищі |
Яросла́в Степа́нович Калаку́ра (нар. 24 вересня 1937, с. Рудники, нині Підгаєцького району Тернопільської області) — відомий український історик, українознавець, історіограф, джерелознавець та архівознавець, акад. АН ВШ України з 1997 р.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився в селі Рудники Підгаєцького повіту Тернопільського воєводства (Польща) — нині Підгаєцький район на Тернопіллі. Закінчив Коломийське педучилище (1955), історичний факультет Чернівецького університету (1963), аспірантуру в КДУ ім. Т. Г. Шевченка (1968). У 1968 р. захистив кандидатську, а в 1980 р. — докторську дисертації; з 1970 р. — доцент, з 1981 р. — професор.
В 1955—1956 рр. учителював у Нижньовербізької семирічній школі на Коломийщині; у 1956—1964 рр. був на комсомольській роботі у Печеніжині, Станіславі та Коломиї; у 1964—1969 рр. — викладач, доцент Івано-Франківського педінституту; у 1969—1972 рр. — працівник апарату ЦК КП України; у 1972—1981 рр. — заступник директора з наукової роботи Інституту підвищення кваліфікації викладачів суспільних наук при КДУ, доцент, професор Інституту; у 1981—1989 рр. — проректор з навчальної роботи КДУ ім. Т. Г. Шевченка, директор Інституту суспільних наук; 1989—2002 рр. — професор кафедри загальної історії, завідувач кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки, з 2003 р. — професор цієї кафедри. За сумісництвом — головний науковий співробітник Науково-дослідного інституту українознавства та всесвітньої історії, ст. науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України.
Науковий доробок[ред. | ред. код]
Тематика наукових досліджень охоплює ключові проблеми історії України, українознавства, методології, історіографії, джерелознавства та архівознавства.
Є автором близько 600 наукових, науково-популярних та навчально-методичних праць, у т.ч. 102 індивідуальних і колективних монографій, 32 підручників та навчальних посібників, укладач низки документальних збірників. 14 праць опубліковані іноземними мовами. Серед них:
- Общественные науки в высшей школе. (співавтор). — К.:Вища школа,1980.- 296 с.;
- Историография истории Украинской ССР. (співавтор).- К.:Наукова думка,1986.- 557 с.;
- Джерелознавство історії України. Довідник. (Заст.керівн.автор. кол.).- К.,1998.-212 с;
- Архівознавство. Підручник. (керівн. автор. колект.) — К.,1998.- 316 с.; друге, доп.- (за ред. Я.Калакури, І. Матяш).-К.,2002.-356 с.;
- Історія української культури. Зб. документів і матеріалів. — К.:Вища школа, 2000.- 607 с.;
- Історичне джерелознавство. Підручник. (керівн. автор. кол.).- К.:Либідь, 2002.- 436 с.;
- Історична наука: термінологічний і понятійний довідник.(співавтор). — К.:Вища школа, 2002.- 430 с.;
- Нариси історії архівної справи в Україні.(співавтор). — К.: «КМ академія», 2002.- 610 с.;
- Українська історіографія.: Курс лекцій.- К.:Генеза, 2004.- 496 с.; Вид. друге, доповн. — 2012.
- Історія української та зарубіжної культури. Навч. посібник. Вид. шосте, доп.(співавтор).-К.:Знання-Прес,2007.- 358 с.;
- Історичні засади українознавства. К.: НДІУ.- 2007.- 381 с. ;
- Історія українознавства (співавтор). — К.: Академвидав, 2011. −512 с.;
- Українознавче дослідження: теорія та методологія. — Тернопіль: «Джура», 2012. — 294 с.;
- Науковий інструментарій українознавця (співавтор).- К.: ННІУВІ, 2012. — 376 с.;
- Україна найдавнішого часу — XVIII століття: цивілізаційний контекст пізнання (співавтор). — Кн. І. — К.- Чернівці-Тернопіль: Астон, 2012. — 700 с. та ін.
- Українська культура: цивілізаційний вимір (співавтор). – К. : ІПіЕНД ім.І.Ф.Кураса,, 2015. – 496 с.
- Методологія історіографічного дослідження. – К.:ВПЦ «Київський університет», 2016. – 319 с.
- Історик і влада. (співавтор). – К.: ІІУ НАН України, 2016. – 543 с.
- Ментальний вимір української цивілізації (співавтор).. – К.: ІПіЕНД ім.І.Ф.Кураса, 2017. – 512 с.
- Менеджмент в архівній справі.- К .:ВПЦ «Київський університет»,, 2018.- 240 с.
- Ярослав Мудрий та його доба: тисячолітній досвід українського державотворення (співавтор). ‒ К.: Київський університет ім. Б. Грінченка, 2019. ‒ 284 с.
- Антропологічний код української культури і цивілізації — Книга 1–2. — К.: ІПіЕНД ім.І.Ф.Кураса, 2017. (співавтор).
Підготував 15 докторів та 52 кандидати наук. Був головою спеціалізованої вченої ради з захисту докторських і кандидатських дисертацій, членом експертної ради ВАК. Нині працює у двох спеціалізованих радах, є членом редколегії трьох міжвідомчих наукових збірників і одного журналу.
Звання і нагороди[ред. | ред. код]
Заслужений працівник вищої школи України (1984), Відмінник народної освіти України (1997), Заслужений професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2003), Почесний професор Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника та Переяслав-Хмельницького педагогічного університету ім. Григорія Сковороди (2017)
Премії[ред. | ред. код]
- премія премій ім. Василя Веретенникова (2000)
- премія імені Григорія Сковороди (2007)
- премія імені академіка Петра Тронька Національної Спілки краєзнавців України (2017)[1]
З 2009 р. – стипендіат Державної стипендії визначним діячам освіти України.
Нагороджений:
- Почесною грамотою Верховної Ради УРСР (1987).
- Орденом «За заслуги» ІІІ ст. (2002).
- Почесною грамотою Верховної Ради України (2009, 2012).
- АН ВШ України преміями ім. Василя Веретенникова (2000), Григорія Сковороди (2007).
- Орденом За заслуги ІІ ст. (2012 р)
- Ювілейною медаллю «70 років Перемоги над нацизмом» : Відзнака Президента України : Указ Президента від 29 квітня 2015 р.
- Нагрудним знаком МОН України «За наукові та освітні досягнення» (2017)
- Золотою відзнакою Вченої ради Київського університету мені Тараса Шевченка (2012)
- Відзнакою імені Михайла Драгоманова Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова (2012 р.)
Посилання[ред. | ред. код]
Цей розділ потребує доповнення. (листопад 2018) |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Калакура Ярослав Степанович |
Джерела[ред. | ред. код]
- Академія наук вищої школи України. 1992—2010. Довідник. — К., 2010. — С. 118.
- П. С. Федорчак. Калакура Ярослав Степанович [Архівовано 16 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України. — ISBN 978−966-02-6472-4(Т.12). — К.,2012. — С. 7.
- Ковальчук О. О. Калакура Ярослав Степанович [Архівовано 16 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України. — К., 2007. — Т. 4. — С. 26-27. — ISBN 978-966-00-0692-8
- Р. Матейко, М. Ханас. Калакура Ярослав Степанович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 12. — ISBN 966-528-199-2..
- Ярослав Степанович Калакура. Біобібліографічний довідник. — ISBN 978-966-439-555-4. — К., 2012. — 159 с.
- Алексієвець Л.М. Слово про автора професора Калакуру Я. С. // Україна–Європа–Світ. Міжнародний збірник наукових праць. Серія: Історія, міжнародні відносини. Вип. 20. Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2017. 371-377
- Палієнко М. Г. Нове архівне мислення: внесок професора Ярослава Калакури у розвиток українського архівознавства //Архіви України, 2017. – Вип.5-7. – С. 277-290.
- Реєнт О.П. До 80-річчя доктора історичних наук, професора Я.С.Калакури //Український історичний журнал, 2017. - №5. С.225-231.
- ↑ Вітаємо доктора історичних наук, професора Ярослава Степановича Калакуру із 80-річчям! | Національна спілка краєзнавців України (укр.). Архів оригіналу за 22 жовтня 2020. Процитовано 9 жовтня 2020.