Карабеля

Польська карабеля

Карабе́ля[1] (пол. та тур. Karabela) — тип шаблі, що характеризується верхів'ям у вигляді стилізованої голови орла[2][3][4][5][6].

Була поширена у козаків[7].Карабеля стала важливим елементом польської шляхетської культури сарматизму[8].

Походження назви

[ред. | ред. код]

Існує кілька версій походження назви[9]:

  • Від турецьких слів «qarā» («чорний») + арабське «belâ» («прокляття»). Назву пов’язують з кольором руків’я перших турецьких бойових карабель, що виготовлялися з чорного рогу.
  • Від латинських слів «cara» (дорого) і «bella» (гарна). Цю версію започаткував Владислав Джевановський. Він характеризував карабелі, незалежно від їх морфології ефеса та клинка, як коштовно оздоблені шаблі, придатні до бойового використання.
  • Від арабського «Carab» («зброя»).
  • Від назви міста Кербелла поблизу Багдада (Ірак).
  • Від назви міста Карабел поблизу Ізміру (Туреччина). Цю гіпотезу висловив Здислав Жигульський.
  • Від італійського імені Карабел. За легендою, Карабел представив першу карабелю польському королівському двору.

Історія

[ред. | ред. код]

Перший відомий нам зразок карабелі, а саме шабля Селіма I, датована початком XVI ст.[10] Сама ж форма карабелі виникла приблизно в цей самий час в Османській імперії[11][5].

В Польщі карабелі з'явилися в першій половині XVII ст., і набули широкого поширення, пов'язуючись з державною символікою[12]. В XVII—XVIII ст. набули найбільшого поширення. Влоджимеж Квасневич оцінює кількість виготовлених в Польщі карабель в не менше ніж кілька сотень тисяч штук[13].

В Україні карабелі з'явилися тоді, коли й вони з'явилися в Польщі, якщо не раніше.

В Персії ці шаблі з'явилися в кінці XVI ст. — на початку XVII ст.[14].

Характеристика

[ред. | ред. код]
Руків'я карабели

Основною ознакою карабелі є руківʼя у формі «орлиної голови». Карабелі мали ефес відкритого типу та хрестоподібну гарду. Клинки були найрізноманітніші: польські, турецькі, перські, золінгенівські[15], італійські, австрійські[3] тощо.

Регіональні особливості

[ред. | ред. код]

Карабелі Османської імперії Здислав Жигульський поділяє на наступні три групи[16][17]:

  • Бойові карабелі з руків'ям із чорного рога з 4 заклепками. Клинки цих карабель були з Австрії (Штирії) або з Італії (Генуї). Ці шаблі мали шкіряні піхви з залізними або латунними деталями. Ця група карабель була найбільш поширена в Туреччині.
  • Розкішно прикрашені карабелі з щічками руків'я зі слонової кістки. Ці карабелі були прикрашені рослинним орнаментом з золота, срібла та черні. Клинки цих шабель були з дамаської сталі, прикрашені написами та різними символами.
  • Вірмено-турецькі карабелі з загнутими вниз кільйонами, часто сполученими ціпком з верхів'ям. Клинки цих карабель широкі на короткі. Піхви цих шабель оздоблені латунню та прикрашені.

Польські карабелі вирізнялися конструкцією руків'я, що робило їх зручними для фехтування та кругових ударів. В інших же країнах такі шаблі використовувалися, переважно, кіннотою.

Балканські карабелі мають характерне хвилясте верхів’я у вигляді своєрідного гребінця[18]. Такі особливості притаманні й українським карабелям.

У культурі

[ред. | ред. код]

Збереглося польське прислів'я: "Без Бога – ні до порога, без карабелі – ні з постелі" (пол. "Bez Boga ani do proga, bez karabeli ani z pościeli"). Карабеля стала важливим елементом польської шляхетської культури сарматизму[8], бувши становою ознакою будь-якого шляхтича[13]. З карабелею не розставалися, повсюдно носили з собою, «з нею сідали за стіл, із нею лягали спати»[19].

Використовувалася козаками. Була поширена у козацької старшини, як костюмна зброя (і як бойова також).

У літературі

[ред. | ред. код]

Неодноразово згадується у героїчному шляхетському епосі "Пан Тадеуш" польського поета Адама Міцкевича:

«Із карабелею вельможний Підкоморій

(Бо Томаш дав-таки йому нарешті бронь).

Він груди підставля одважно під огонь,

З'єднавши вояків і ставши на чолі їх…»


«Гей, Томаше, подай скоріше карабелю!»


«Червоні світяться по мураві сап'янці,

Б’є з карабелі блиск, і пояс мов горить.»

Згадується в українській літературі[1]:

«Біля боку моталася карабеля, обсаджена самоцвітами» (Олекса Стороженко, I, 1957, 371); «Шабля в повітрі зробила свистюче коло, викресала іскру, зустрівшись з карабелею Жолкєвського» (Іван Ле, Наливайко, 1957, 291).

У художньому мистецтві

[ред. | ред. код]

Шляхтичів обов'язково та завжди зображали з шаблею, найчастіше з карабелею[20].

У відеоіграх

[ред. | ред. код]

Галерея

[ред. | ред. код]

Іноземні карабелі

[ред. | ред. код]

Українські карабелі

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Карабеля // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Квасневич, 2005, с. 54 – 67
  3. а б Аствацатурян, 2002, с. 92
  4. Тоїчкін, 2007, с. 51
  5. а б Тоїчкін, 2013, с. 98
  6. Zabłocki, 1989, с. 76
  7. Тоїчкін, 2007, с. 207
  8. а б Квасневич, 2005, С. 54
  9. Тоїчкін, 2013, с. 99
  10. Тоїчкін, 2013, с. 105
  11. Тоїчкін, 2013, с. 104
  12. Тоїчкін, 2013, с. 111
  13. а б Квасневич, 2005, С. 67
  14. Тоїчкін, 2013, с. 108
  15. Польское наступательное вооружение. Ю. В. Квитковский. Архів оригіналу за 19 січня 2012. Процитовано 31 березня 2012.
  16. Żygulski, 1986, с. 40
  17. Аствацатурян, 2002, с. 92 - 93
  18. Elgood, 2009
  19. Ковалевська, 2014, с. 152
  20. Ковалевська, 2014, с. 145, 151, 152
  21. Dziewulski, p. 28
  22. Тоїчкін, 2013, С. 298 – 304
  23. Тоїчкін, 2013, С. 182 – 193
  24. Тоїчкін, 2007, С. 182
  25. Тоїчкін, 2013, С. 149 – 158

Література

[ред. | ред. код]

Основна література

[ред. | ред. код]

Подальше читання

[ред. | ред. код]