Карапчів (Чернівецький район)

село Карапчів
Герб	Прапор
Країна	Україна
Область	Чернівецька область
Район	Чернівецький район
Тер. громада	Карапчівська сільська громада
Код КАТОТТГ	UA73060270020022643
Основні дані
Населення	2092
Поштовий індекс	60420
Телефонний код	+380 3734
Географічні дані
Географічні координати	48°5′25″ пн. ш. 25°50′50″ сх. д. / 48.09028° пн. ш. 25.84722° сх. д.
Середня висота; над рівнем моря	352 м
Водойми	р. Серет
Найближча залізнична станція	Карапчів
Місцева влада
Адреса ради	60420, Чернівецька обл., Чернівецький р-н, с. Карапчів
Карта
	Карапчів
	Карапчів
Мапа

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Карапчів.

Карапчі́в — село в Україні, у Чернівецькому районі Чернівецькій області. Центр Карапчівської сільської громади.

Назва

Існує кілька версій походження назви села Карапчів. В одній з них розповідається, що коли турки проходили через ці землі, то збудували тут ясла для коней. Турецькою це звучить як «кара». Проте це ж слово з турецької можна і перекласти як чорний злодій, розбійник. Саме тому існує легенда, що місцеві жителі зобачивши мастистих коней турецького війська, любили й собі при нагоді привести такого коника до господи. Тому турки і прозвали так мешканців поселення. За третьою версією в цій місцевості колись простягалися широкі буйні ліси і лише стрічка Серету оповивала їх. Ліси були настільки густими, що річка здавалася дуже темною, майже чорною. Тому й поселення дістало таку назву. Чи так це, чи не так було, сказати важко. От тільки ліси тут і справді були.

Географії

Село Карапчів розташоване на півдні Чернівецького району на березі річки Серет.

Історія

У XVIII столітті землі села Карапчів, що раніше належали правителю Теуту, викупила родина Григорча. І на території древніх лісів побудувала маєток і облаштувала прекрасний дендрологічний парк зі ставом, і острівком на ньому. Ліс був розташований біля старої великої торговельної дороги, яка пов'язувала Балтійське море з дунайськими портами, на лівому боці Серету. Існують думки, що тут колись існувала корчма для мандрівників, станція для зміни коней, а також точка контролю та охорони, заснована ще за часів Олександра Доброго.

Родина Григорча відіграла величезну роль в становленні села. Модест Григорча, отримавши середню освіту в Чернівецькій гімназії (1866), а юридичну — в університеті міста Кратз (1871), виявився неперевершеним господарем. Збудував в селі фабрики з виробництва цикорію, дріжджів, обновив винницю (спиртзавод). До того ж, виробництво за нашими мірками у нього було майже безвідходове: виробничими залишками годувалася худоба, яка потім відправлялася на продаж до Відня щойно збудованою залізницею (1886).

Сучасна церква села Карапчів була відбудована 1992 року на місці старої дерев'яної церкви, спорудженої в середині XVIII століття на території парку Григорчів. За церквою знаходилося кладовище (до 1924 року), а поруч, у кутку парку — ще й досі можна побачити фамільний склеп панської родини. Від парку під керівництвом інженера з Відня 1934 року пролягла дорога до лісу, обсаджена з обох сторін липами, привезеними з Австрії. Цю вулицю й нині називають «панською дорогою».

З приходом радянської влади, родина Григорчів покинула дім і евакуювалася закордон. Натомість у стінах білосніжного маєтку, збудованого знаним архітектором, професором Чернівецької крайової промислової школи Еріхом Кольбенгайєром, розмістилася військова частина із сім'ями офіцерів. Садиба стала казармою, а сад — полігоном.

Повернувшись через рік, пан, як то кажуть, мав що бачити: величезна бібліотека розкрадена, сторінки цінних книг використували для розпалу і як туалетний папір, а шкіряні палітурки, оздоблені позолотою — замість мішеней, на мармурових підвіконнях сікли м'ясо, а прямо на паркеті рубали дрова з рідкісних дерев парку. Сьогодні колишній маєток належить Карапчівській спецшколі-інтернат для дітей зі зниженим зором і перебуває в жахливому стані, буквально розвалюючись на очах.

З 24 серпня 1991 року село Карапчів входить до складу незалежної України.

17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Глибоцького району, село увійшло до складу Чернівецького району^[1].

Населення

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[2]:

Мова	Кількість	Відсоток
румунська	1906	91.11%
українська	173	8.27%
російська	11	0.52%
польська	2	0.10%
Усього	2092	100%

Символіка

Герб

Щит розтятий і перетятий. У першому синьому полі срібний свиток із закрученими верхнім і нижнім краями, на якому червоний сигль “Г” кирилицею з рослинним орнаментом і покладеним на свиток золотим гусячим пером з нахилом у ліву сторону. У другому червоному полі дерев’яна маківка церкви золотом з таким же дахом, увінчана срібним православним хрестом, обпертим на кулю. У третьому синьому полі золота голова корови із срібними рогами. У четвертому червоному полі золотий кужіль у стовп із срібним клубком вовни, з якої витинається срібна нитка, намотуючись на золотий веретенок, встромлений у вовну з нахилом у ліву сторону.

Прапор

Квадратне полотнище поділене вертикально і горизонтально на чотири рівновеликі червоно-сині поля: перше і четверте поля червоні, друге і третє сині. У першому червоному полі біля древка по центру поля жовта восьмикутна у плані маківка церкви з синіми шибками вікна із жовтим дахом, увінчана металевим православним хрестом білого кольору, обпертим на жовту кулю. В інших полях прапора символіка відсутня.

Цікаві факти

В селі знаходиться 6-метровий дерев'яний Пегас. Так мешканці села вирішили увічнити 200-літній дуб, який вже всихав^[3].

Відомі особи

У селі 15 листопада 1921 року народився молдавський поет і перекладач Василь Левицький.
Лук'янюк Костянтин Костянтинович (1993—2014) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.