Київський будинок вчених
| Київський будинок вчених | |
|---|---|
|
| |
| 50°26′52″ пн. ш. 30°30′55″ сх. д. / 50.447972° пн. ш. 30.515500° сх. д. | |
| Країна |  Україна |
| Розташування | Володимирська вулиця |
| Тип | споруда |
  Київський будинок вчених Київський будинок вчених (Київ) | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Київський будинок вчених — центр інформації про досягнення науки та техніки, а також місце для спілкування з митцями.
Київський Будинок вчених відкрився 24 грудня 1927 року, і займав тоді 24 кімнати по вул. Пушкінській, 1, на розі Прорізної[1].
Першим директором київського Дому учених став галичанин Микола Сабат, рідний брат акторки театру «Березіль» Софії Федорцевої. Першим головою Ради Будинку вчених був відомий зоолог професор Микола Васильович Шарлемань.[1]
Від моменту відкриття до свого арешту заступником директора київського Будинку вчених був автор перших спогадів про бій під Крутами, учасник цього бою мовознавець Іван Ількович Шарий.
Разом з іншими будинками на Хрещатику, Миколаївській та Прорізній спеціальні підрозділи Головного військово-інженерного управління Наркомату оборони СРСР та діючої армії підірвали будинок 24 чи 25 вересня 1941 року.[1][2][3][4]
Історія[ред. | ред. код]
З повоєнних часів Київський будинок вчених знаходиться у будинку по Володимирській вулиці, 45-А.
Збудований 1892 року за проектом архітектора Олександра Хойнацького на замовлення дружини інженера-технолога Володимира Качали, орендатора закладу штучних мінеральних вод, як двоповерховий з підвалом особняк з квартирою подружжя власників та офісними приміщеннями В. Качали.
У 1910—1911 роках перебудований під клубний заклад ліберальної інтелігенції «Київське громадське зібрання», з улаштуванням великої зали для концертів, лекцій і балів. Від 1920-х до початку 1940-х років — клуб медично-санітарних працівників.
Рішенням виконавчого комітету Київської міськради народних депутатів від 21.01.1986 № 49 будівлі надано статус пам'ятки архітектури[5].
Будинок має велику залу, блакитну, білу, зелену вітальні, в яких проводяться різноманітні наукові, освітні та культурно-просвітницькі заходи. Також у будинку діють клуби мистецтв, клуб туристів, клуб цікавих зустрічей. В будинку вчених відбуваються концерти, зокрема в рамках фестивалів «КиївМузикФест», «Прем'єри сезону», а також «Вікі-концерт»[6].
Секції[ред. | ред. код]
- Клуб академіків ім. М. М. Амосова
- Науковий семінар «Соціоніка», керівник — директор Міжнародного ін-ту соціоніки, доктор філософії О. В. Букалов.
- Семінар «Методологія наукового пізнання» д.філос.н. Т. В. Гардашук
- Засідання Київського відділення Українського Біофізичного товариства. Керівник — д.ф.-м.н. С. Н. Волков.
- Клуб «Всесвіт, простір, час». Керівник — к.т.н., голов. ред. журналу «Вселенная, пространство, время» С. П. Гордієнко.
- Клуб «Наукова Спадщина» (з 2012 «Наукова спадщина»), голова — д.ф.-м.н., професор, пров. наук. співр. Інституту фізики НАНУ В. А. Шендеровський. Клуб зареєстровано у січні 1988 року.
- Вокально-оперна студія, керівник — С. М. Криворучко.
- Театральна студія — театр «У Білій вітальні». Художній керівник і режисер — О. В. Іваницький.
- Народна академічна хорова капела НАН України «Золоті ворота», засновник — заслужений артист України П. П. Струць.
- Камерний оркестр Київського Будинку вчених НАН України, художній керівник та диригент — Дмитро Болдін, диригент Катерина Косецька.
- Ансамбль старовинної музики «Silva Rerum», керівник — Т. А. Трегуб.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Сергій Білокінь. Київська вчена корпорація (20 – 50-ті рр. ХХ ст.), стор. 288—305 у книзі: Сергій Білокінь. В обороні української спадщини: Історик мистецтва Федір Ернст. – К.: Інститут історії України НАН України, 2006. – 286 с. Див. передруки: Київська вчена корпорація: Будинок вчених, його члени й гості, Київський Будинок Вчених в радянський період (1927 – 1941)
- ↑ Жук Борис Касьянович. Пожары в Киеве в 1941 году // Вестник Института по изучению СССР. - [Том] 2 (19). - 1956. - Апрель-июнь. - С. 106-110
- ↑ С. 32-33 книги Київ у дні нацистської навали: За документами радянських спецслужб: До 60-річчя визволення України від гітлерівських загарбників: Зб. док. та матеріалів : наук.-докум. вид. / Держархів СБУ, НАН України, Ін-т історії України, ЦДАГО України, Київ. міська держ. адміністрація ; ред. рада: В. Смолій (голова) та ін. / Упоряд.: Т. В. Вронська, А. В. Кентій, С. А. Кокін, О. Є. Лисенко, Г. В. Смирнов. – К., Львів: Б. в., 2003. – 527 с.
- ↑ Як відомо, готуючись до здачі Москви, влада планувала знищення показних об'єктів і там (Судоплатов Павел Анатольевич (1907-1996). Спецоперации: Лубянка и Кремль, 1930-1950 годы. - М.: Олма-Пресс, 1997. - С.209).
- ↑ Об'єкти культурної спадщини в м. Києві, Шевченківський район. Архів оригіналу за 25 жовтня 2014. Процитовано 6 вересня 2013.
- ↑ Євген Букет. У Києві відбувся перший Вікі-концерт [Архівовано 11 Червня 2015 у Wayback Machine.] // «Слово Просвіти», 24 травня 2013
Джерела[ред. | ред. код]
- Особняки Києва / О. М. Друг, Д. В. Малаков. — К. : Кий, 2004. — 823 с., іл. — ISBN 966-7161-60-9.
Посилання[ред. | ред. код]
- Офіційний сайт. Архів оригіналу за 25 грудня 2018. Процитовано 16 квітня 2019.
- Київський будинок вчених. Платформа. Архів оригіналу за 17 вересня 2013. Процитовано 14 травня 2013.
- Київський будинок вчених. НАН України. Архів оригіналу за 18 лютого 2013. Процитовано 14 травня 2013.
