Клаус Манн

Клаус Манн
нім. Klaus Mann
Народився18 листопада 1906(1906-11-18)[1][2][…]
Мюнхен, Німецький Райх[1]
Помер21 травня 1949(1949-05-21)[2][3][…] (42 роки)
Канни[1]
·передозування ліків
ПохованняГран-Жас
Країна Німецька імперія
 Веймарська республіка
 Третій Райх
 США
Місце проживанняМюнхен
Баварія
Діяльністьписьменник, перекладач, сценарист, літературний критик, журналіст, прозаїк-романіст, поет, автобіограф, новеліст
Сфера роботироман
Alma materГімназія Вільгельмаd
Мова творівнімецька і англійська
Жанртеатр і автобіографія
БатькоТомас Манн[5]
МатиКатя Маннd[5]
РодичіГенріх Манн і Viktor Mannd
Брати, сестриMonika Mannd[5], Елізабет Манн Боргезе[5], Еріка Маннd[5], Голо Манн[5] і Michael Mannd[5]
УчасникДруга світова війна
CMNS: Клаус Манн у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Манн.

Кла́ус Манн (нім. Klaus Mann; 18 листопада 1906, Мюнхен — 21 травня 1949, Канни) — німецький письменник, старший син Томаса Манна. Писав німецькою та англійською мовами.

Біографія

[ред. | ред. код]

Клаус Манн народився 18 листопада 1906 року в Мюнхені в родині Томаса і Каті Манн. Про свою сім'ю він говорив як про «проблемне щастя». До 1922 року він навчався в гімназії Вільгельма (Мюнхен); за його власними словами, він зневажав і ненавидів школу. Удома він нерідко засмучував батька своїми витівками. Батьки віддали сина, а потім і дочку Еріку на виховання в приватний інтернат у Хохвальдхаузені. Коли інтернат закрили, Еріка повернулася до Мюнхена, а Клаус перейшов у приватну школу в Залем. Там він справив враження самовдоволеного та не по роках розвиненого і здатного хлопчика. Йому порекомендували вільну школу педагога-реформатора Пауля Гехеба. Клаус навчався в школі Гехеба в Оберхамбасі з вересня 1922 по червень 1923, а потім кинув її за власним бажанням. Він був дуже вдячний як самій школі, так і її керівнику, але інші школи вирішив не відвідувати. У першій п'єсі Клауса Манна «Аня і Естер» відображена його життя в приватних школах-інтернатах.

Залишивши школу, Клаус Манн вирушив зі своєю сестрою Ерікою до Берліна; так почалося його життя в готелях, пансіонах або у друзів.

Через чутки про гомосексуальність Клаус Манн нерідко піддавався нападкам, але в 1924 році він був заручений з актрисою Памелою Ведекінд, дочкою Франка Ведекінда.

Навесні 1925 року він подорожував Європою і закохався в Париж. З 18 років він працював критиком у газеті «12-Uhr-Blatt» у Берліні.

Перші успіхи

[ред. | ред. код]

Короткі оповідання Клаус Манн почав писати в 1924, а вже в наступному році його перше оповідання було опубліковано.

У 1925 році в Гамбурзі була поставлена ​​його п'єса «Аня і Естер» за участю Памели Ведекінд, Еріки Манн і Густафа Грюндгенса. П'єса викликала скандал, оскільки в ній описувалася історія двох лесбійок. 24 липня 1926 року Еріка Манн вийшла заміж за Грюндгенса. У 1927 році в лейпцизькому театрі відбулася прем'єра п'єси «Ревю чотирьох», в якій грали обидві закохані пари; з цим спектаклем вони гастролювали по Німеччині.

Разом із сестрою Ерікою Клаус в 1927 році подався у багатомісячну подорож до США, Японії, Кореї та СРСР; записки про їхні пригоди в 1929 році було опубліковано під назвою «Навколо». Завдяки всесвітньої популярності батька, йому та його друзям усюди були раді. Гроші вони заробляли лекціями або отримували від батьків, але після повернення з подорожі загрузли у боргах. У 1929 році Томас Манн отримав Нобелівську премію і розплатився за боргами своїх дітей.

Еміграція і смерть

[ред. | ред. код]

Після приходу нацистів до влади в Німеччині в лютому 1933 року, Клаус Манн разом з батьками покинув країну. Жив спочатку в Парижі, потім в Амстердамі.

Він був присутній на I з'їзді письменників СРСР (липень 1934), був військовим кореспондентом у Іспанії. У 1936 році він емігрував до Сполучених Штатів і в 1943 році отримав американське громадянство. У роки Другої світової війни служив в американській армії, воював у Північній Африці і в Італії.

Клаус Манн помер у Каннах в 1949 році від передозування снодійним — покінчив життя самогубством. Похований на кладовищі Гран-Жас.

Творчість

[ред. | ред. код]

Найвідомішим романом Клауса Манна є «Мефістофель. Історія однієї кар'єри», написаний в 1936 і в тому ж році виданий спочатку в Амстердамі, потім в Москві[6]. Роман оповідає про життя Хендріка Хефгена, процвітаючого актора, режисера і інтенданта столичного театру. Хендрік Хефген зраджує свій талант заради кар'єри, положення і грошей. Ставши на шлях компромісів зі своєю совістю, Хефген стає співучасником злочинів фашистського режиму. «Мефістофель» — роман про взаємини влади і творчої особистості.

Прототипом головного героя Клаусу Манну послужив його зять, актор і режисер Густаф Грюндгенс, який відмовився емігрувати з Німеччини разом із сімейством Маннів. Оскільки далеко не все у «Мефістофелі» відповідало дійсності, на підставі скарги прийомного сина Грюндгенса Петера Горскі в 1971 році роман за рішенням суду було заборонено, бо ображав честь і гідність його батькао[7]. Заборона діяла тільки на території ФРН; в НДР роман видано у 1956 році. У 1981 році угорським режисером Іштваном Сабо був знятий фільм «Мефісто» (в російській прокаті «Мефістофель») за романом Клауса Манна. Хендріка Хефгена зіграв Клаус Марія Брандауер. У 1981 році, в обхід заборони, роман був виданий і в Західній Німеччині[6].

Перу Клауса Манна належать такі романи, як «Патетична симфонія», присвячена життю П. І. Чайковського, а також «Втеча на північ» і «Вулкан», що розповідають про німецьких біженців 30-х років.

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Аня і Естер (Anja und Esther). П'єса (1925),
  • Благочестивый танец, роман (1926) / Пер. с немецкого.- Оренбург: Печатный дом «Димур», 2007.- 208 с.,
  • Афіни (Athen). П'єса (1932),
  • Втеча на північ (Flucht in den Norden). Роман (1934),
  • Патетична симфонія (Symphonie Pathétique). Роман про життя П. І. Чайковського (1935),
  • Мефістофель. Історія однієї кар'єри (Mephisto, Roman einer Karriere) (1936),
  • Вулкан (Der Vulkan). Роман (1939),
  • На повороті: Життєпис (Der Wendepunkt) (1942),
  • Андре Жид і криза сучасного мислення (André Gide and the Crisis of Modern Thinking) (1943, Нью-Йорк)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #118577158 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б SNAC — 2010.
  4. ↑ Find a Grave — 1996.
  5. ↑ а б в г д е ж Kindred Britain
  6. ↑ а б Герхард Вагнер. Символ режима [Архівовано 9 Лютого 2019 у Wayback Machine.] (Gerhard Wagner. Symbol eines Regimes [Архівовано 2 Березня 2021 у Wayback Machine.])
  7. ↑ Eberhard Spangenberg. Karriere eines Romans. Mephisto, Klaus Mann und Gustaf Gründgens. Ein dokumentarischer Bericht aus Deutschland und dem Exil 1925–1981. — München : Ellermann, 1982. — ISBN 3-7707-0186-0. (нім.)

Література

[ред. | ред. код]
  • Hauck G. G. Reluctant Immigrants: Klaus and Erika Mann In American Exile, 1936—1945. University of Texas at Austin, 1997.
  • Keller J. R. The Role of Political and Sexual Identity in the Works of Klaus Mann. New York: Peter Lang, 2001. ISBN 0-8204-4906-7
  • Mauthner M. German Writers in French Exile, 1933—1940. London: Vallentine Mitchell, 2006. ISBN 978-0853035404
  • Schicker J. 'Decision. A Review of Free Culture' — Eine Zeitschrift zwischen Literatur und Tagespolitik. München: Grin, 2008. ISBN 978-3-638-87068-9
  • Spotts F. Cursed Legacy: The Tragic Life of Klaus Mann. New Haven: Yale University Press, 2016. ISBN 978-0300218008
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Клаус_Манн&oldid=42953773