Клод Ланзман
| Клод Ланзман | ||||
|---|---|---|---|---|
| фр. Claude Lanzmann | ||||
 Клод Ланзман у 2011 році | ||||
| Дата народження | 27 листопада 1925 (98 років) | |||
| Місце народження | Буа-Коломб, Франція | |||
| Дата смерті | 5 липня 2018[1][2][…] (92 роки) | |||
| Місце смерті | XII округ Парижа, Франція[4][5] | |||
| Поховання | цвинтар Монпарнас | |||
| Громадянство |  Франція | |||
| Професія | журналіст, кінорежисер, сценарист | |||
| Alma mater | Кондорсе і Тюбінгенський університет | |||
| Роки активності | 1970—2018 | |||
| Член у | Берлінська академія мистецтв | |||
| IMDb | ID 0487351 | |||
| Нагороди та премії | ||||
| ||||
| ||||
| Почесний «Сезар» (1986), Почесний Золотий ведмідь (2013) | ||||
 Клод Ланзман у Вікісховищі | ||||
Кло́д Ланзма́н (фр.: [lanzman], відомі також переклади прізвища як Ланцман, Ланзманн; 27 листопада 1925, Буа-Коломб, Франція — 5 липня 2018, Париж, Франція) — французький журналіст, кінорежисер-документаліст та сценарист.
Клод Ланзман (Ланцман) народився в єврейській сім'ї 27 листопада 1925 року в Буа-Коломбі поблизу Парижа, Франція. Його дід і бабуся, Янкл і Перл Гроберман, емігрували в Париж з Кишинева після єврейського погрому 1903 року, коли його матері Полетті було 3 місяці.[6] Дід і бабуся по батьківській лінії, Іцхок (Леон, 1874 -?) і Анна Ланцман, емігрували тоді ж з Вілейки. У 1940 році Клод разом з братом і сестрою переховувався від німців в овернському селі. У 1943-му він став одним з організаторів Опору в ліцеї Блеза Паскаля в Клермон-Феррані. Був у підпіллі, потім у загонах макі в Оверні[7].
З 1947 роу Ланзман вивчав філософію в Тюбінгені, потім викладав філософію і французьку літературу у Вільному університеті Берліна, де в 1952-му познайомився з Сартром і Симоною де Бовуар. Ланзман почав активно співпрацювати з їхнім журналом «Тан Модерн» («Нові часи»), нині він — його головний редактор. Підписав «Маніфест 121» проти війни в Алжирі[8]. Багато писав про арабо-ізраїльський конфлікт. З 1970 року майже цілком зосередився на документальному кіно.
З документальних робіт Клода Ланзмана найвідоміший фільм «Шоа» — дев'ятигодинна стрічка про нацистські табори смерті, над якою він почав працювати в 1974 році і яку випустив у 1985-муу (оператор — Вільям Любчанський). Фільм не використовує письмових і фотографічних документів, а спирається виключно на безпосередні свідчення живих осіб, включаючи нацистів і тих, хто їх підтримував, став світовою суспільною подією та унікальним кінофактом. Він викликав широкий відгук у багатьох країнах і спонукав на створення численної літератури про Голокост. «Шоа» був удостоєний премій кінофестивалів у Берліні і Роттердамі, премії «Сезар», премій Британської кіноакадемії, Міжнародної асоціації кінодокументалістів, Спільноти кінокритиків Нью-Йорка, Бостона, Канзас-сіті, Лос-Анджелеса, Національної спілки кінокритиків США. Фільм отримав продовження в наступних стрічках Ланзмана — фільмах «Живий і той, що йде» (1997, про табори Аушвіц і Терезієнштадт) і «Собібор, 14 жовтня 1943 року, 16 година» (2001, про повстання в нацистському концтаборі Собібор; фільм був представлений в позаконкурсному показі на Каннському кінофестивалі того ж року).
Документальним фільмом «Остання несправедливість» (2013) Ланзман хотів, за його власним визнанням, поставити пам'ятник Беньяміну Мурмельштейну, останньому старості Терезінського гетто, оскільки роль останнього досі була представлена «дуже несправедливо»[9].
Фільми Клода Ланзмана 2017 року «Напалм» був представлений на ювілейному 70-му Каннському кінофестивалі на спеціальних показах позаконкурсної програми[10][11].
Останньою роботою Ланзмана став документальний серіал «Чотири сестри», розпочатий 2018 року. Закінчити проект режисер не встиг.
Клод Ланзман помер 5 липня 2018 року у своїй квартирі в Парижі на 93 році життя, про що повідомила французька газета «Le Monde» з посиланням на сім'ю кінематографіста.[12][13]
| Рік | Назва українською | Оригінальна назва | Режисер | Сценарист | Продюсер |
|---|---|---|---|---|---|
| 1970 | Еліза, або справжнє життя | Élise ou la vraie vie |  | ||
| 1973 | Чому Ізраїль | Pourquoi Israel | | | |
| 1985 | Шоа | Shoah | | | |
| 1994 | Цахал | Tsahal | | | |
| 1999 | Живий і той, що йде | Un vivant qui passe | | | |
| 2001 | Собібор, 14 жовтня 1943 року, 16 година | Sobibór, 14 octobre 1943, 16 heures | | | |
| 2013 | Остання несправедливість | Le dernier des injustes | | | |
| 2017 | Напалм | Napalm | | |
Клод Ланзман нагороджений медаллю учасника Опору, він - великий офіцер ордену Почесного легіону[14] і Національного ордену «За заслуги». Почесний доктор Єврейського університету в Єрусалимі, Амстердамского університету, Університету Аделфі (США).
| Рік | Категорія | Фільм | Результат |
|---|---|---|---|
| Міжнародний кінофестиваль у Чикаго | |||
| 1973 | Золотий Г'юго за найкращий фільм | Чому Ізраїль | Перемога |
| 2017 | Премія Голос глядачів | Остання несправедливість | Номінація |
| Асоціація кінокритиків Лос-Анджелеса | |||
| 1985 | Спеціальна нагорода | Шоа | Перемога |
| Берлінський міжнародний кінофестиваль | |||
| 1986 | Приз ФІПРЕССІ | Шоа | Перемога |
| Приз Міжнародної Католицької організації в царині кіно (OCIC) | Перемога | ||
| Приз Калігарі | Номінація | ||
| 2013 | Почесний «Золотий ведмідь» | Перемога | |
| Роттердамський міжнародний кінофестиваль | |||
| 1986 | Приз за найкращий документальний фільм | Шоа | Перемога |
| Премія «Сезар» | |||
| 1986 | Почесний «Сезар» | Перемога | |
| 1995 | Найкращий документальний фільм | Цахал | Номінація |
| 2014 | Остання несправедливість | Номінація | |
| Міжнародна асоціація кінодокументалістів | |||
| 1986 | Найкращий документальний фільм | Шоа | Перемога |
| Премія BAFTA | |||
| 1987 | Премія Флаерті за документальний фільм | Шоа | Перемога |
| Віденський кінофестиваль | |||
| 2001 | Приз журі читачів «Standard» | Собібор, 14 жовтня 1943 року, 16 година | Перемога |
| Каннський міжнародний кінофестиваль | |||
| 2017 | Приз «Золоте око» | Напалм | Номінація |
- ↑ а б Filmportal.de — 2005.
- ↑ а б Енциклопедія Брокгауз
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Le Monde / J. Fenoglio — Paris: Société éditrice du Monde, 1944. — ISSN 0395-2037; 1284-1250; 2262-4694
- ↑ Fichier des personnes décédées mirror
- ↑ Claude Lanzmann «The Patagonian Hare: A Memoir»
- ↑ Lawrence D. Kritzman, Brian J. Reilly, Malcolm DeBevoise. The Columbia History of Twentieth-Century French Thought Entry «Claude Lanzmann» [Архівовано 20 квітня 2017 у Wayback Machine.]
- ↑ Israel's enemies take no prisoners. [Архівовано 20 квітня 2018 у Wayback Machine.], Tageszeitung, 6 July 2009
- ↑ Die Marionette konnte die Fäden ziehen. Feuilleton (нім.). Frankfurter Allgemeine Zeitung. 26.05.2013. Архів оригіналу за 21 березня 2014. Процитовано 15 січня 2014.
- ↑ The 2017 Official Selection. Cannes. 13 квітня 2017. Архів оригіналу за 14 квітня 2017. Процитовано 6.07.2017.
- ↑ 2017 Cannes Film Festival Announces Lineup: Todd Haynes, Sofia Coppola, ‘Twin Peaks’ and More. IndieWire. 13 квітня 2017. Архів оригіналу за 5 лютого 2021. Процитовано 6.07.2017.
- ↑ Edouard Pflimlin. Le journaliste et cinéaste Claude Lanzmann est mort. Le Monde (фр.) . 05.07.2018. Архів оригіналу за 14 квітня 2020. Процитовано 07.07.2018.
- ↑ Помер французький режисер Клод Ланцман. УНІАН. 05.07.2018. Архів оригіналу за 7 липня 2018. Процитовано 07.07.2018.
- ↑ 'La promotion du 14 juillet de la Légion d'honneur', in Le Figaro, 14/07/2011 [1] [Архівовано 4 лютого 2021 у Wayback Machine.]
- ↑ Нагороди та номінації Клода Ланзмана на сайті IMDb (англ.)
- Богдан Балабан, Уляна Кирчів. Клод Ланцман та Голокост [Архівовано 1 грудня 2017 у Wayback Machine.] // Україна Модерна. — 24.10.2012
- Beddock F. L'héritage de l'oubl—de Freud à Claude Lanzmann. Nice: Z'éditions, 1988
- Koch G. The Aesthetic Transformation of the Image of the Unimaginable: Notes on Claude Landzmann's Shoah// October, № 48, spring 1989, pp. 15–24.
- Au sujet de Shoah: le film de Claude Lanzmann. Paris: Belin, 1990
- Kliksberg B. Shoah: la estremecedora denuncia de Claude Lanzmann y las nuevas caras del neonazismo. Caracas: Unión Israelita de Caracas, Dirección de Cultura, 1992
- Felman Sh., Laub D. Testimony: Crises of Witnessing in Literature, Psychoanalysis and History. New York: Routledge 1992.
- Hartmann G.H. Holocaust remembrance: the shapes of memory. Oxford; Cambridge: Blackwell, 1994
- Rochman H., McCampbell D.Z. Bearing witness: stories of the Holocaust. New York: Orchard Books, 1995 (переизд. 1999)
- Schneider S. Formen von Erinnerung: eine Diskussion mit Claude Lanzmann. Marburg: Jonas, 1998
- Haggith T., Newman J. Holocaust and the moving image: representations in film and television since 1933. London; New York: Wallflower, 2005
- Alterman A. Visages de Shoah: le film de Claude Lanzmann. Paris: Cerf, 2006
- Liebman S. Claude Lanzmann's Shoah: key essays. Oxford; New York: Oxford University Press, 2007
- Клод Ланзман на сайті IMDb (англ.)
- Клод Ланзман на сайті AlloCiné (фр.)
