Коваль Юрій Андрійович
| Юрій Коваль | ||||
|---|---|---|---|---|
 Юрій Коваль у редакції журналу «Дзвін». 07.12.2016. | ||||
| Ім'я при народженні | Юрій Андрійович Коваль | |||
| Народився | 17 січня 1942 (82 роки) Новомиргород | |||
| Громадянство |  СРСР →  Україна | |||
| Національність | українець | |||
| Діяльність | письменник, редактор | |||
| Сфера роботи | література[1] | |||
| Alma mater | Львівський університет | |||
| Мова творів | українська | |||
| Роки активності | 1957 — досі | |||
| Напрямок | реалізм | |||
| Жанр | вірш, нарис, новела, оповідання, повість | |||
| Magnum opus | «Цей лагідний, лагідний світ…» | |||
| Членство | Національна спілка письменників України | |||
| Нагороди |  | |||
| Премії | Премія імені Пантелеймона Куліша (2019) | |||
| | ||||
Юрій Андрійович Коваль (нар. 17 січня 1942, Новомиргород) — український письменник. Головний редактор журналу «Дзвін». Батько Дзвінки Коваль. Живе і працює у Львові.
Біографія[ред. | ред. код]
Юрій Коваль народився в Новомиргороді. 1960 року вступив на факультет журналістики Львівського університету, випускником якого став у 1965-му. Був літпрацівником новомиргородської районної газети «Ленінець» (нині «Новомиргородщина») (нині «Новомиргородщина»), а з 1966-го й досі працює в редакції львівського журналу «Дзвін». У 1966—1973 роках працював завідувачем відділу поезії, а водночас вів рубрики «Пошук», «Мистецька палітра» та розділ гумору й сатири[3], з 1973-го був відповідальним секретарем. У 2014-му обійняв посаду головного редактора «Дзвону». 1970 року став членом Національної спілки письменників України.
Одружений з Ярославою Коваль (* 1946). У подружжя дві дочки — перекладачка Дзвінка Коваль-Гнатів (* 1967) і журналістка Ярина Коваль (* 1971).
Творчість[ред. | ред. код]
Юрій Коваль дебютував у 1957-му байкою «Груша». 1962 року надрукувався в колективному збірнику «Весняне зілля», у передмові до якого Максим Рильський написав: «Проза, вміщена в збірнику, позначена в основному тими рисами, що й поезія молодих авторів: щирістю, якістю думок та почуттів і ясністю їх вислову, любов'ю до людини, до життя. Бачимо в ній ніжні й теплі зарисовки живого життя в образках Юрія Коваля…». У збірці оповідань і новел «Віднайдена фея» (К., 1965), «Зелена Україна» (Л., 1966), «Гармонія» (К., 1969) переважають мотиви людяності, дружби, кохання, неповторності дитячого світу. Автор тяжіє до психологічно окреслених характерів; його творчій манері притаманні лаконізм, асоціації, задушевність, ніжність, ліризм. Роман «І ріки впадуть у море» (окремі розділи надруковано у журналі «Дзвін», 2007, ч. 1) присвячений Львову.
Автор краєзнавчих нарисів «Львів» (Л., 1975), «Аптека-музей у Львові» (Л., 1976), документальної повісті «Село, а над ним — лелеки» (К., 1979), книжок «Цей лагідний, лагідний світ…», «Одвічна клятва: Прозо-поема» (обидві — Л., 2011).
Окремі новели К. перекладено французькою («І люди помиляються», опубліковано у книжці «La nouvelle vaque litteraire en Ukraine» / «Нова літературна хвиля на Україні», Париж, 1967; переклад М. Маслової), чеською («Сон», вміщено у журналі «Mladý svet», 1964, ч. 34; переклад О. Єлінека), угорською, російською, хакаською, латиською та молдавською мовами.
Твори[ред. | ред. код]
- «Львів» (Л., 1975), нариси
- «Аптека-музей у Львові». — Львів: Каменяр, 1976. — 46 с., ілюстрований нарис
- «Село, а над ним — лелеки». — К., 1979, документальна повість
- «Цей лагідний, лагідний світ…». — Львів: Апріорі, 2011. — 575 с.
- «Одвічна клятва: Прозо-поема». — Львів: Апріорі, 2011
Література[ред. | ред. код]
- Рильський М. Весняне зілля. «Привезено зілля з трьох гір на весілля». / В кн.: Щасливої дороги! Твори молодих авторів Радянської України. К., 1962
- Бічуя Н. Феї ще треба шукати. «Жовтень», 1966, № 9
- Сеник Л. Досвід і досліди молодої прози / «Літературна Україна», 03.04.1970
- Околітенко Н. Довге відлуння вчорашнього дня / «Вітчизна», 1986. № 9
- Содомора А. І викувати світ у слові / «Дзвін», 2002, № 1
- Горак Р. Гармонія Юрія Коваля / «Літературна Україна», 14.02.2002
- Степовичка Л. Проза як втіха посеред незатишного буття. До нової книги прози Юрія Коваля./ «Січеслав», 2011, № 4(30)
- Різник Л. Дорога стелилась тонко-тонко. Письменникові Юрію Ковалю — 70! / «Дзвін», 2012, № 1
- Шкраб'юк П. Серед книг і людей. Мандри з поетичними зупинками і прозовими відступами: [про творчість Ю. Коваля, М. Жураківського, П. Мельника, В. Лесіва, В. Титова, І. Колодія, М. Дубаса, К. Мордатенка] / «Дзвін», 2013, № 4
- Палинський В. Чи цей світ лагідний?: [про творчість Ю. Коваля] / «Слово і час», 2013, № 6
Нагороди[ред. | ред. код]
- Грамота Президії Верховної Ради УРСР
- 2012 — Обласна премія в галузі культури імені Богдана Лепкого (номінація «Проза») — за книжку «Цей лагідний-лагідний світ»[4]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Czech National Authority Database
- ↑ Указ Президента України 351-2018
- ↑ «У Львові творчий проект Василя Ґабора поєднав Юрія Коваля і його доньку Дзвінку». Сайт ZIK, 18.03.2015. Прочитано 29.01.2017. Архів оригіналу за 2 Лютого 2017. Процитовано 29 Січня 2017.
- ↑ . «Письменник Юрій Коваль став лауреатом обласної премії в галузі культури» 21.12.2012. Прочитано 29.01.2017. Архів оригіналу за 2 Лютого 2017. Процитовано 29 Січня 2017.
Джерела[ред. | ред. код]
- Коваль Юрій Андрійович // Енциклопедія сучасної України [Архівовано 16 Січня 2017 у Wayback Machine.]