Коричневі ґрунти

Коричневі ґрунти

Коричневі ґрунти — тип ґрунтів, що утворилися під ксерофітною деревною (відкритими дубовими і дубово-грабовими лісами) і чагарниковою рослинністю з трав'янистим покривом та на зораних на їх місці нивах. Мають коричневе забарвлення, що поступово стає світлішим донизу.

Коричневі ґрунти розвиваються на різних породах при непромивному водному режимі ґрунту і глибокому заляганні ґрунтових вод. Формуються в помірно теплих (перехідних до субтропічних) і субтропічних умовах (наприклад, середземноморського клімату) з вологою і теплою зимою, помірно сухим і спекотним літом. Ґрунти не промерзають. Приурочені переважно до гірського або передгірського рельєфу, рідше зустрічаються на рівнинних територіях.

Лесоподібні суглинки, продукти вивітрювання магматичних та осадових порід (вапняків, сланців, конгломератів), часто карбонатні, іноді засолені.

Генеза коричневих ґрунтів складається з таких елементарних ґрунтових процесів:

• оглинення — первинні мінерали інтенсивно вивітрюються, утворюючи вторинні глинисті мінерали гідрослюдно-монтморилонітового складу. Причиною цього процесу є сприятливі зволоження та температура взимку, весною та восени. Влітку при висушуванні оглинення протікає нижче, на глибині 30-80 см;
• гумусоакумуляція — розклад і гуміфікація рослинних залишків йде в умовах нейтральної або слаболужної реакції середовища, багатого основами. Інтенсивний біологічний кругообіг (щорічно на поверхню ґрунту потрапляє 250 кг/га азоту та лужних елементів), полімеризація та закріплення гумусу під час висушування ґрунту сприяють накопиченню в ньому достатньо великої кількості гумусових речовин фульватно-гуматно-кальцієвого типу;
• міграція карбонатів і солей. У вологі періоди продукти вивітрювання вимиваються з верхніх горизонтів: солі — за межі профілю, а CaCO₃ на глибині 30-50 см і нижче утворює ілювіально-карбонатний горизонт. Влітку з висхідними токами води карбонати піднімаються у верхній горизонт, що забезпечує його нейтральну реакцію, збагаченість кальцієм, стійкість органічних речовин, утворення фульватно-гуматного гумусу, попередження Е-І диференціації;
• рубефікація: оксиди заліза, що вивільняються при вивітрюванні, в сухий період дегідратуються, утворюючи плівки на поверхні ґрунтових часток. Вони надають ґрунту специфічного коричневого кольору.

Коричневі ґрунти мають зазвичай важкий механічний склад. У профілі виділяються:

• Но — лісова і трав'яниста підстилка потужністю до 2 см, часто взагалі відсутня;
• Н — гумусовий, задернований, сіро-коричневий, грудкувато-зернистий;
• Нрт — гумусований оглинений перехідний, коричневий, ущільнений, зернисто-крупногрудкуватий;
• Phmк — нижній перехідний слабкогумусований оглинений, коричнево-бурий, горіхувато-крупногрудкуватий, щільний;
• Р(к) — елювій-делювій вапняків або сланців.

Характерним є глибоке (до 100 см і більше) проникнення гумусу і поступове зменшення його вмісту донизу. Частка гумусу — 4 — 7 %. Гумус фульватно-гуматного складу. Середні горизонти дещо оглинені і збагачені алюмінієм і залізом. За забарвленням гумусового горизонту їх поділяють на коричневі, темно-коричневі і коричнево-бурі. Кислотність коричневих ґрунтів нейтральна.

• Типові коричневі ґрунти закипають в перехідному горизонті,
• вилугувані — в материнській породі,
• карбонатні — по всьому профілю.

Всі три підтипи утворюються на карбонатних материнських породах. Безкарбонатні коричневі ґрунти утворюються найчастіше на сланцях, конгломератах, тому не киплять.

Коричневі ґрунти поширені в Південній Європі, Північній Африці, в країнах Передньої Азії, в гірських районах Середньої Азії, в Східному Закавказзі, на півночі півострова Індостан, в Китаї, на заході США, на півночі Мексики, в північно-західній частині Аргентини, в центральній частині Чилі, на півдні Австралії, в Україні — на Південному березі Криму.

Площа, яку займають ґрунти в Україні — 48,5 тис. га, а в світі — 269 млн га.

Значна частина коричневих ґрунтів має високу родючість тому використовуються для вирощування багатьох цінних субтропічних сільськогосподарських культур, у тому числі для садів і виноградників. В літній період вони недостатньо забезпечені вологою, тому потребують зрошення, що в умовах гірського рельєфу є досить проблематичним. Обов'язкове внесення органічних і мінеральних добрив, бажано проводити глибоке розпушування з метою руйнування оглиненого горизонту. Для боротьби з водною ерозією проводять терасування схилів.

Вперше були описані С. О. Захаровим у 1924 р. на Кавказі, Де Віллар вивчав їх в Іспанії і назвав «ксерофітними середземноморськими», І. П. Герасимов запропонував виділяти коричневі ґрунти як самостійний тип.

• Герасимов И. П., Коричневые почвы сухих лесов и кустарниковых лугостепей, в кн. Материалы по географии и картографии почв СССР, М.—Л., 1949; Указания по классификации и диагностике почв, в. 5 — Почвы влажных и полусухих субтропиков областей СССР, М., 1967.
• Лесная энциклопедия: В 2-х т./Гл.ред. Воробьев Г. И.; Ред.кол.: Анучин Н. А., Атрохин В. Г., Виноградов В. Н. и др. — М.: Сов. энциклопедия, 1985. — 563 с., ил.

• Коричневі ґрунти [Архівовано 4 лютого 2015 у Wayback Machine.] // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Назаренко І. І., Польчина С. М., Нікорич В. А. Ґрунтознавство. Підручник. — Чернівці: Книги — XXI, 2004. — 400 с. Глава 15.2.1. Ґрунти сухих (ксерофітних) субтропічних лісів і чагарникових степів. Коричневі ґрунти. Сіро-коричневі ґрунти [Архівовано 16 січня 2014 у Wayback Machine.]
• Коричневые почвы // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
• Лесная энциклопедия. Коричневые почвы [Архівовано 19 серпня 2014 у Wayback Machine.](рос.)
• Толковый словарь по почвоведению [Архівовано 24 жовтня 2021 у Wayback Machine.]. — М.: Наука. Под редакцией А. А. Роде. 1975(рос.)

• Географіка. Ґрунти субтропічного поясу [Архівовано 14 квітня 2012 у Wayback Machine.]
• http://www.ngpedia.ru/id300093p1.html [Архівовано 2 липня 2016 у Wayback Machine.]