Корсак Іван Феодосійович
| Іван Феодосійович Корсак | ||||
|---|---|---|---|---|
| Іван Феодосійович Корсак | ||||
 | ||||
| Ім'я при народженні | Іван Корсак | |||
| Народився | 15 вересня 1946 смт.Заболоття Ратнівського р-ну Волинської обл. | |||
| Помер | 7 грудня 2017 (71 рік) м. Луцьк Волинської обл. | |||
| Громадянство |  Україна | |||
| Діяльність | прозаїк, журналіст | |||
| Жанр | публіцистика, повість | |||
| Премії | премія імені В'ячеслава Чорновола 2007 року премія імені Агатангела Кримського Міжнародна літературна премія імені Гоголя Почесна грамота Кабінету Міністрів України орден Архистратига Михаїла | |||
| | ||||
 Корсак Іван Феодосійович у Вікісховищі | ||||
Іва́н Феодо́сійович Ко́рсак (15 вересня 1946, Заболоття — 7 грудня 2017, Луцьк) — український письменник і журналіст. Почесний громадянин Луцька.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 15 вересня 1946 року у смт. Заболоття Ратнівського р-ну Волинської обл. Навчаючись у Заболоттівській середній школі, вперше спробував писати поезію та прозу. Після закінчення школи вступив на агрономічний факультет Української сільськогосподарської академії, де навчався до 1969 року. Одночасно працював на Заболоттівському деревообробному заводі[1].
Навесні 1966 року почав працювати кореспондентом у ратнівській районній газеті, де опікувався темою сільського господарства. З грудня 1968 року працював у старовижівській газеті «Сільські новини»[1].
У 1973 році вступив на перший курс відділення журналістики Вищої партійної школи при ЦК КПУ. Навчався стаціонарно, співпрацював з українським телебаченням і радіо, готував репортажі. В 1975 році очолив районну газету Камінь-Каширщини «Радянське життя»[1].
У часи Перебудови виступав за демократизацію преси, газета «Радянське життя» стала фактично органом Народного Руху. В 1990 році Корсак став редактором газети Луцької міської ради «Народна трибуна», що виходила в 1990—1995 роках[1].
Наступницею «Народної трибуни» стала газета «Сім'я і дім», що стала виходити в 1996 році. Корсак був її шефредактором до 2014 року, працював також редактором радіо «Сім'я і дім»[1]. «Сім'я і Дім» була першою газетою на Волині, яка виходила у комп'ютерному наборі[2].
Був депутатом Волинської обласної ради кількох скликань, у п'ятій каденції — головою постійної комісії з питань культури, духовності та ЗМІ[1]. В 2006 році отримав звання почесного громадянина Луцька[3].
У 2017 році кандидатуру Івана Феодосійовича Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка висунуло на здобуття Шевченківської премії[4].
Помер 7 грудня 2017 року[1].
Син Івана Корсака, Віктор Корсак, став одним із засновників Музею сучасного українського мистецтва Корсаків, що відкрився у 2018 році в Луцьку[5].
Твори[ред. | ред. код]
- «Тіні і полиски» — Київ: Рад. письменник, 1990
- «Покруч» — Луцьк: Надстир'я, 1991. — 174 с. — ISBN 5-7707-0395-4
- «Оксамит нездавнених літ» — Луцьк: Волинська друкарня, 2000
- «Гетьманич Орлик» — Луцьк: ПВД «Твердиня», 2006
- «Імена твої, Україно» — Луцьк: ПВД «Твердиня», 2007
- «Таємниця святого Арсенія» — Луцьк: ПВД «Твердиня», 2008
- «Тиха правда Модеста Левицького» — Київ: Ярославів Вал, 2009
- «Капелан Армії УНР» — Київ: Ярославів Вал, 2009
- «Отаман Чайка» — Київ: «Ярославів Вал», 2010
- «Діти Яфета» — Київ: «Ярославів Вал», 2010
- «Корона Юрія ІІ» — Київ: «Ярославів Вал», 2011
- «KARŪNOS DEIMANTO PASLAPTIS „Секрети королівського діаманта“» — м. Вільнюс, видавництво «Евгрімас», 2011
- «Завойовник Європи» — Київ: «Ярославів Вал», 2011
- «Немиричів ключНемиричів ключ» — Київ: «Ярославів Вал», 2012
- «На межі» — Київ: «Ярославів Вал», 2013
- «Мисливці за маревом» — Київ: «Ярославів Вал», 2014
- «Борозна у чужому полі» — Київ: «Ярославів Вал», 2014
- «Перстень Ганни Барвінок» — Київ: «Ярославів Вал», 2015
- «Вибух у пустелі» — Київ: «Ярославів Вал», 2015
- «Запізніле кохання Миклухо-Маклая» — Київ: «Ярославів Вал», 2016
- «Dzieci Jafeta» — Warszawa: «Pracownia», 2016
- «На розстанях долі» — Київ: «Ярославів Вал», 2017
- «Із кореня дужого. Путівцями героїв історичних романів Івана Корсака» — Київ: «Ярославів Вал», 2018
- «За серпанком, загадковим серпанком» — Київ: «Ярославів Вал», 2018
- «Отаман Чайка» — Київ: «Ярославів Вал», 2018
- «Отаман Чайка. Немиричів ключ. Романи» — Київ: «Ярославів Вал», 2020
- «Таємниця святого Арсенія. Мисливці за маревом. Романи» — Київ: «Ярославів Вал», 2020"
- «Тиха правда Модеста Левицького. Капелан армії УНР. Гетьманич Орлик» — Київ: «Ярославів Вал», 2021
- «Корона Юрія ІІ. Завойовник Європи» — Київ: «Ярославів Вал», 2021
- «Перстень Ганни Барвінок. Запізніле кохання Миклухо-Маклая» — Київ: «Ярославів Вал», 2021
- «Борозна у чужому полі. Вибух у пустелі. Романи» — Київ: «Ярославів Вал», 2022
Твори Івана Корсака перекладено литовською, польською, англійською, білоруською, російською та турецькою мовами[4].
Нагороди та почесні відзнаки[ред. | ред. код]
- Лауреат премії імені В'ячеслава Чорновола (2007, за книгу «Гетьманич Орлик»)
- Лауреат обласної премії імені Агатангела Кримського (2008, за книги «Гетьманич Орлик» та «Імена твої, Україно»)
- Лауреат премії «Світ волинської книги» (2008, за книгу «Таємниця святого Арсенія»)
- Лауреат Міжнародної літературної премії «Тріумф» імені Миколи Гоголя (2008)
- Лауреат Міжнародної премії імені Григорія Сковороди (2009, за книги «Гетьманич Орлик», «Імена твої, Україно», «Таємниця святого Арсенія», «Тиха правда Модеста Левицького», «Капелан армії УНР»)
- Лауреат Міжнародної премії імені Дмитра Нитченка (2010)
- Лауреат Всеукраїнської літературної премії імені Зореслава (2012, за історичні романи «Завойовник Європи», «Немиричів ключ», «Корона Юрія II»)
- Лауреат Літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша (2013, за історичні книги «Немиричів ключ», «Завойовник Європи», «Діти Яфета», «Корона Юрія II»)
- Лауреат премії «Краща книга України» в номінації проза (2015, за книгу «Вибух у пустелі»)
- Почесна грамота Кабінету Міністрів України (2016)
- Орден Архистратига Михаїла (2016)
- Два ордени Юрія Переможця (2016)
- Медаль Івана Мазепи (2016)
- Медаль Олександра Довженка (2016)
- Орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого (2016)
- Орден Кирила й Мефодія (2016)
- Лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії «Світ Пограниччя» (2017)
- Лауреат Міжнародної літературної премії імені Веніаміна Блаженного (Білорусь, 2017)
- Номінант на здобуття у 2018 році Національної премії України імені Тараса Шевченка (за книги «Борозна у чужому полі», «Вибух у пустелі», «На розстанях долі»)[6].
Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]
Видавництво «Ярославів Вал»[7] за ініціативи сина Івана Корсака, Віктора Корсака[5], у 2018 році заснувало Літературну премію імені Івана Корсака, що присуджується за твори про історію України. Нагородження переможців відбувається в день народження Івана Корсака (15 вересня) у Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків у Луцьку[7].
На могилі Івана Корсака біля села Гаразджа встановлено його бюст.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е ж Корсак Іван Феодосійович. istvolyn.info. Процитовано 13 вересня 2022.
- ↑ Портрет зі спогадів. Яким запам’ятали Івана Корсака колеги та друзі. kultura.rayon.in.ua (укр.). 24 листопада 2021. Процитовано 14 вересня 2022.
- ↑ Почесні громадяни Луцька: хто вони і чому (ІМЕНА). konkurent.ua (укр.). Процитовано 14 вересня 2022.
- ↑ а б Помер відомий письменник, журналіст, почесний громадянин Луцька Іван Корсак. lutsk.rayon.in.ua (укр.). 7 грудня 2017. Процитовано 14 вересня 2022.
- ↑ а б Відомого волинського бізнесмена та мецената нагородили почесною премією. volyn.tabloyid.com. Процитовано 14 вересня 2022.
- ↑ Біограф нашого народу. Світлій пам’яті Івана Корсака (1946–2017) : Книги у фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського | Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. www.nbuv.gov.ua. Процитовано 13 вересня 2022.
- ↑ а б Літературна премія імені Івана Корсака 2022 - 25 Серпня 2022 | Litcentr. litcentr.in.ua. Процитовано 14 вересня 2022.
Джерела[ред. | ред. код]
- Дзвін. — 2008. — № 2 (760) (лютий). — С. 116.
- Діалоги біля книжкової полиці, або Незнаними досі материками [Архівовано 11 вересня 2017 у Wayback Machine.] // Слово Просвіти. — 2017. — 8 липня.
- Заєць В. Висока планка Івана Корсака // Культура і життя. — 2009. — № 33 (26 серпня).
- Іван Корсак: «Миклухо-Маклай — він не їхній…» [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.] // Слово Просвіти. — 2016. — № 1 (845) (7—13 січня). — С. 15.
- Київська Русь (літературний журнал). — Кн. 6 (XV) 7515 рік. — С. 204—214.
- Козак С. Тиха правда Модеста Левицького // Літературна Україна. — 2009. — 2 липня.
- Козак С. Іван Корсак: «Непросто передати дух старовини» // Літературна Україна. — 2010. — 25 березня. — С. 6.
- Короненко С. Акценти, які ставить Іван Корсак [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] // Слово Просвіти. — 2009. — 13 серпня.
- Корсак І. Полюбіть «сучукрліт» // Літературна Україна. — 2008. — 30 жовтня. — С. 4.
- Корсак І. Діти Яфета // Літературна Україна. — 2010. — 25 листопада. — С. 5.
- Корсак І. Ф. Запізніле кохання Миклухо-Маклая. Уривок з роману // Літературна Україна. — № 1(5630). — 14 січня 2016. — С. 8.
- Коскін В. Води і землі незнищенна пам‘ять // Демократична Україна. — 2010. — 3 грудня. — С. 17.
- Мене навчила творити Книга // Літературна Україна. — 2008. — № 42.
- Слабошпицький М. «Мисляча історія» Івана Корсака // Молодь України . — 2009. — 21 травня.
- Слабошпицький М. «Мисляча історія» Івана Корсака // Молодь України. — 2009. — 22—25 травня.
- Чому грошей для ресторанів вдосталь, а для літераторів — катма? // Волинська газета. — 2008. — 17 січня. — C. 4.
- Бондаренко С. Тайная правда об украинском Чехове // Киевские Ведомости. — 2009. — 21 серпня. (рос.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Коскін В. Води і землі незнищенна пам‘ять // Портал українця. [Архівовано 25 квітня 2012 у Wayback Machine.]
- Рецензія на книгу «Вибух у пустелі» [Архівовано 12 червня 2015 у Wayback Machine.] // UaModna, 10 червня 2015