Крістіан Піно

Крістіан Піно
фр. Christian Pineau
Міністр закордонних справ Франції
1956 — 1958
Народився	14 жовтня 1904(1904-10-14)[1][2][…] Шомон
Помер	5 квітня 1995(1995-04-05)[1][2][…] (90 років) Париж, Франція
Похований	Пер-Лашез і Grave of Christian Pineaud
Відомий як	політик, дипломат, профспілковий діяч, дитячий письменник, економіст, письменник
Країна	Франція
Політична партія	Французька секція робітничого інтернаціоналу
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Крістіан Піно (фр. Christian Pineau фр. вимова: [kʁistjɑ̃ pino]; 14 жовтня 1904 — 5 квітня 1995^[4]) — французький політичний і державний діяч, письменник. Міністр постачання (1945), міністр фінансів і економічних справ (1947), міністр громадських робіт (1948—1950), міністр закордонних справ (1956—1958).

Піно народився в 1904 в Шомон-ан-Басіньї, Верхня Марна, Франція^[4]. Його батько був полковником французької армії та помер, коли він був маленькою дитиною^[4]. Його мати знову вийшла заміж за французького драматурга Жана Жироду^[4]. Він здобув освіту в École alsacienne^[en] в Парижі та отримав дипломи з права та політології^[5]. У 1931 він приєднався до персоналу Банку Франції, а пізніше працював у Banque de Paris et des Pays-Bas^[en][5]. У 1937 він заснував журнал Banque et Bourse^[5].

Лідер французького Опору Другої світової війни, який створив мережу під назвою Phalanx, Піно допоміг заснувати підпільну газету Libération^[en][4][5]. Він був близьким соратником Шарля де Голля і виконував небезпечні таємні місії, передаючи комунікації між окупованою Францією та штаб-квартирою Вільної Франції в Лондоні^[4]. У вересні 1942 був заарештований Gestapo, але втік^[5]. У 1943 він був знову заарештований і уникнув смертного вироку через підроблені документи, які приховували його справжню особу^[4]. Його відправили до концтабору Бухенвальд, де він залишався до звільнення американськими солдатами у 1945^[4][5].

Піно представляв департамент Сарт як соціаліст у французьких Національних зборах Франції з 1946 по 1958^[5]. Після війни він служив міністром у французьких урядах, 1945—1958^[5]. Він був міністром постачання в уряді Шарля де Голля (1945) і міністром громадських робіт (1947—1950) в різних урядах^[5].

Як міністр закордонних справ (лютий 1956 — травень 1958), Піно відповідав за врегулювання Суецької кризи та підписання Римського договору від імені Франції^[5]. У жовтні 1956 він підписав Севрський протокол з Великою Британією та Ізраїлем від імені Франції^[5].

Піно написав кілька політичних книг і мемуарів:

• La simple vérité, regard sur la période 1940—1945 (проста правда, погляд на період 1940–45), Editions Julliard
• La S.N.C.F. et les transports français, Paris, S.E.P.E., 1950.
• Khrouchtchev (Хрущов) Perrin, 1964
• Suez, Robert Laffont, 1976
• Mon cher député, Julliard, 1959
• Le grand pari, l'aventure du Traité de Rome (з Крістіан Рембо)

Він також писав дитячі книжки:

• Plume et le saumon (Перо і лосось)
• L'ourse aux pattons verts (Ведмедиця із зеленими лапами)
• Histoire de la forêt de Bercé (Історія лісу Берсе)
• La planète aux enfants perdus (Планета втрачених дітей)