Ксьонз Григорій Петрович
| Григорій Ксьонз | ||||
|---|---|---|---|---|
| Народження | 1874 Миргород, Полтавська губернія, Російська імперія | |||
| Смерть | жовтень 1946 або березень 1947 | |||
| Лохвицький район, Полтавська область, Українська РСР, СРСР | ||||
| Поховання | Лохвицький район | |||
| Жанр | портрет, іконопис, пейзаж, натюрморт | |||
| Діяльність | художник | |||
| Вчитель | Отришко Ярема Олександрович | |||
| | ||||
Григорій Петрович Ксьонз (1874, Миргород, Полтавська губернія, Російська імперія — жовтень 1946 або березень 1947, Полтавська область, Українська РСР, СРСР) — український художник.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився і виріс у Миргороді. У дитинстві, після тяжкої недуги, втратив мову і слух. Малярства навчався в місцевого художника Михайла Химочки, а також у інших майстрів Миргорода. Працював у майстернях різьбярів і позолотників Кучеренків з Миргорода, народного маляра Д. Рудича з містечка Хомутець та Я. Отришка з Ромен.
Більшість нині відомих робіт Ксьонза — 1930–1940-х років. Майже не досліджена творчість початку ХХ століття. Ксьонз малював пейзажі, натюрморти та ікони. Але особливе місце в його творчості посідають портрети, які він виконував на замовлення, мандруючи селами Полтавщини. Жіночі та чоловічі постаті подавав на тлі природи у зелено-блакитній тональності (так званий український наївний народний портрет).
Останні роки провів у старечому будинку в Лубнах. Похований Ложвицького району 10 березня 1947 року[1].
Тривалий час робити Ксьонза були невідомі широкому загалу. Першим звернув увагу на його творчівсть директор Полтавського художнього музею Кім Григорович Скалацький[2][3], який мандрував селами в пошуках образа святої Магдалини для садиби Івана Котляревського. Саме така ікона висіла в будинку за життя основоположника української літератури. Напомість знайшов образ Мадонни з написом на підрамнику: «Григорій Петрович Ксьонз. Миргород. 1935. Листопад».
Роботи Григорія Ксьонза зберігаються в Миргородському краєзнавчому музеї музеї, Миргородському літературно-меморіальному музеї Давида Гурамішвілі, Полтавському художньому музеї, Лубенській картинній галереї, Українському центрі народної культури «Музей Івана Гончара» та приватних колекціях, зокрема у мережевому атласі народного мистецтва "КРОВЕЦЬ".
Організатор виставки художника в Полтаві, автор фільму про маляра Сергій Валерійович Козлов говорить, що достеменно відомо про 114 робіт Григорія Ксьонза. А всього їх близько трьохсот. Утім, достовірність значної частини ще потрібно встановити.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Про Григорія Ксьонза дізналися більше…. Архів оригіналу за 19 грудня 2016. Процитовано 31 травня 2017.
- ↑ Кім Скалацький, історик мистецтва. Архів оригіналу за 21 червня 2017. Процитовано 31 травня 2017.
- ↑ Скалацький Кім Григорович
Джерела[ред. | ред. код]
- Пошивайло Т. Святість пам'яті народу / Тетяна Пошивайло // Образотворче мистецтво. — 2005. — № 2. — С. 87 : іл.
- Скалацький К. Що ми знаємо про народне малярство / Кім Скалацький // Україна. Наука і культура : щорічник Вип. 22. — Київ, 1988. — С. 371—384 : іл
Посилання[ред. | ред. код]
- Ксьонз Григорій Петрович [Архівовано 16 жовтня 2019 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
- Анатолій Недавній. Духовна спадщина Григорія Ксьонза
- Григорій Ксьонз (1874—1946) [Архівовано 24 квітня 2017 у Wayback Machine.]
- Мережевий атлас народного мистецтва "КРОВЕЦЬ".