Купрієнко В'ячеслав Миколайович
| В’ячеслав Купрієнко | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народився | 28 лютого 1964 (60 років) м. Комунарськ .svg){kind=small} УРСР | |||
| Громадянство |  СРСР→ Україна | |||
| Національність | українець | |||
| Діяльність | поет, прозаїк, автор-виконавець пісень, перекладач | |||
| Alma mater | Київське вище загальновійськове командне училище | |||
| Мова творів | українська, російська | |||
| Роки активності | від 1988 р. | |||
| Жанр | пісня, есе | |||
| Членство | Національна спілка письменників України | |||
| Нагороди |
| |||
| Премії | ||||
| | ||||
В'ячесла́в Микола́йович Купріє́нко (нар. 28 лютого 1964, м. Комунарськ Луганської області) — український письменник, автор-виконавець власних пісень, перекладач.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився на Луганщині. У Комунарську (нині Алчевськ) 1981 року закінчив середню школу № 22. У шкільному віці брав участь у піонерській військово-спортивній грі «Зірниця», займався кількома видами спорту (футбол, бокс, автомоделізм та ін.); згодом захопився спортивним орієнтуванням. Здобув освіту на факультеті розвідки Київського вищого загальновійськового командного училища ім. М. В. Фрунзе (1985), фах — командна тактична розвідка, китайська мова.
У 1987—1989 роках як офіцер ГРУ (СРСР) служив командиром групи спеціального призначення 177 окремого загону спеціального призначення Обмеженого контингенту радянських військ в Афганістані. Учасник бойових дій, нагороджений двома орденами Червоної Зірки. У званні капітана звільнився з військової служби 1992 року, після чого в Україні працював як перекладач китайської мови. Переклав з китайської російською мовою книжку про ушу, видану в Києві (автор Чжан Юкунь, «100 вопросов по у-шу», 1996).
Враження від участі в бойових діях в Афганістані лягли в основу літературно-мистецької творчості. Свою першу пісню «8 грудня» написав у квітні 1988-го, присвятивши її пам'яті полеглого лейтенанта Олексія Трофимова, якого В'ячеслав Купрієнко змінив на посаді командира групи[1]. Загалом написав понад 100 пісень російською мовою. Як автор-виконавець здобув визнання, лауреат низки фестивалів — всеукраїнських і міжнародних. Від 2016 року свідомо перейшов на українську мову, співає українською, якою написав у співавторстві понад 30 пісень, зокрема пісню «Онук і дід» — з нею виборов премію Міністерства оборони України 2021 року[2].
Живе в смт Бородянка Київської області. Одружений, має двох доньок.
Творчість[ред. | ред. код]
Автор збірки пісень «Я хотів відшукати дорогу» (1997), аудіоальбомів на дисках: «Гімн серця» (1999), «Хочеться» (2000), «Сім перевалів» (2003), «Політ» (2004), «Сповідь офіцера розвідки» (2007), «Нічого взамін» (2011), «Соняхи» (2016), «Час народу» (2018), «Піхота» (2021).
Пісні В'ячеслава Купрієнка звучать у документальних серіалах «Афганський синдром», «Афганська війна», його есе використано в мюзиклі «Афган»[3].
Книжки[ред. | ред. код]
- «Я хотел отыскать дорогу» (1997) (рос.)
- «Фэншуй. Акупунктура земли» (1999) (рос.)
- «Ничего взамен» (2012) (рос.)
Проза для дітей
- «Рассказики о мышонке» (2014) (рос.)
- «Мишасько і розгардіяш» (2019)
- «Мишаськів догоридриґ. Книга 2». Видавництво "Зелений пес', 2022, ISBN: 978-966-2792-38-6
Громадська діяльність[ред. | ред. код]
Член Національної спілки письменників України (2014) і громадської спілки «Всеукраїнська асоціація ветеранів Афганістану та антитерористичної операції». Волонтер, неодноразово виступав з концертами для українських вояків у зоні проведення ООС. У 2014—2021 роках провів понад 300 концертів.
Нагороди[ред. | ред. код]
- Орден «За заслуги» III ст. (2020)[4]
- два ордени Червоної Зірки
Лауреат Премії імені Богдана Хмельницького за краще висвітлення військової тематики у творах літератури та мистецтва у номінації «Музичне мистецтво» (2021).
Лауреат Московського міжнародного фестивалю «Віват, Перемого!» (2000, 2001), VI Московського міжнародного фестивалю «Солдати Росії» (2010), Всеукраїнського фестивалю «Пісні, народжені в АТО» (2016) та низки інших.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Вячеслав Куприенко. Ничего взамен. — Белая Церковь: Буква, 2012. (рос.)
- ↑ Переможці мистецької премії імені Богдана Хмельницького отримають 22 700 грн у кожній номінації. Архів оригіналу за 15 листопада 2021. Процитовано 15 листопада 2021.
- ↑ Гостиная: исповедь офицера разведки (рос.). Архів оригіналу за 15 червня 2021. Процитовано 15 листопада 2021.
- ↑ Указ Президента України від 14 лютого 2020 року № 53/2020 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав»
Джерела[ред. | ред. код]
- Т. І. Березюк. Купрієнко В'ячеслав Миколайович [Архівовано 15 листопада 2021 у Wayback Machine.] // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [онлайн] / гол. редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2016.
- Український світ В'ячеслава Купрієнка // Культура і життя, 13.03.2020. — № 5. — 2020 — ISSN 2519-4429.
Посилання[ред. | ред. код]
- У Плесенську школу приїжджав поет та бард В'ячеслав Купрієнко. shepetivka.com.ua. Архів оригіналу за 15 листопада 2021.
- В'ячеслав Купрієнко — автор і виконавець власних пісень. ukrainka.org.ua. Архів оригіналу за 15 листопада 2021.