Кімври

Маршрут руху кімврів та тевтонів. Місця основних битв

Кімври, Кімбри, Кімерії (лат. Cimbri) — велике плем'я, що заселяло спочатку північ Ютландського півострова. На думку більшості античних авторів кімври були германським племенем[1], проте сучасні історики припускають високу ймовірність того, що кімври були кельтами[2].

Історія

[ред. | ред. код]

Приблизно в 120 до н. е. кімври разом з тевтонами і амбронами рушили на південь і в районі долини Дунаю вступили в контакт з римлянами.

Здобувши в 113 до н. е. перемогу над римлянами при Норії в Норіку, пройшли потім на північ в Галлію, де завдали римлянам ряд поразок (в 109, 107, і найважчу — в битві при Араузіоні в 105). В Іспанії, однак, вони отримали відсіч від місцевих племен — кельтиберів.

У 102 до н. е. кімври рушили на Рим, але в 101 до н. е. були розгромлені при Верцеллах військами римського полководця Гая Марія — так само, як за рік до цього були розбиті племена тевтонів.

Вважають, що частина кімврів з Ютландії близько 180 року попрямувала вздовж узбережжя Балтійського моря на схід — в район, який пізніше став Пруссією[3].

Російський історик Татіщєв В. Н. писав про кімврів: «Те ж і про кімеріїв розповідають, що на прапорах мали ведмедя.»[4]

Проблема етнічної належності кімврів

[ред. | ред. код]
Кімври і тевтонці.

Існує питання про те, якою мовою розмовляли кімври: кельтською або германською. Проблема полягає в тому, що в античності греки й римляни використовували терміни «галли», «кельти», «германці» для позначення всіх сусідів на північ від себе, не вдаючись у мовні та культурні відмінності між ними. Мабуть, Юлій Цезар був першим, хто почав відрізняти кельтів від германців, в першу чергу з політичних міркувань (для обґрунтування кордону по Рейну).[5] Але навіть Цезарю і Тациту не завжди можна вірити у віднесенні варварських племен до германців або кельтів.

Більшість античних джерел відносять кімврів до германців[6], проте деякі відносили їх до кельтів[7].

Існують нечисленні прямі свідчення про мову кімврів. Говорячи про Північний океан (Балтійське море або Північне море), Пліній Старший вказує[8]: «Філемон говорить, що воно називається Morimarusa, тобто Мертве море, мовою кімврів, до миса Рубе, а після нього — Кроніум.» Галльські слова, що позначали «море» і «мертвий», звучали mori і *maruo-(відповідно muir і marbh в ірландській, môr і marw у сучасній валлійській)[9]. Відоме подібне слово для «моря» в германських мовах, однак з голосним a в корені (*mari-), тоді як німецький когнат ірландського marbh невідомий у жодній германській мові[10]. І все ж, враховуючи, що Пліній записав ці слова не безпосередньо від кімврського співрозмовника, не можна виключати, що фактично це були галльські слова[11].

Відомі імена кімврських вождів схожі на кельтські, в тому числі: Бойоріг (що може означати «цар бойїв» або, точніше, «цар молотобойців»), Гезоріг («цар списів»), і Лугій (можливо, на честь кельтського бога Луга)[12]. При цьому не можна виключати, що вожді кімврів могли носити кельтські імена, не будучи самі кельтами.

Ще одним непрямим свідченням є той факт, що римляни включали галлів до складу шпигунів, що діяли в таборах кімврів, аж до остаточного зіткнення їх з римською армією в 101 р. до н. е. Ряд дослідників приймають цей факт за свідчення в підтримку радше кельтського, ніж германського походження мови кімврів[13].

Джин Маркал[14] писала, що кімври були пов'язані з гельветами, і, що особливо характерно — з безсумнівно кельтами тігуринами. Анрі Юбер[15] пише: «Всі зазначені назви — кельтські, і не можуть бути ніякими іншими». Саме навіть назва «кімври» вкрай схожа з назвою Уельсу валлійською, одною з кельтських, мовою: валл. Cymru, що читається [kəmrɨ] і походить від загальнобритського *kom- brogi 'співвітчизники' (пор. також кумбрійська мова, Камберленд). Від цього слова походить і латинська назва Cambria. Згідно з Гальфридом Монмутським, Cambria походить від міфічного короля Камбера, але це слід визнати вигадкою.

Деякі автори дивляться з іншої точки зору[16] — наприклад, Пітер С. Уеллс[17] пише, що кімври — «явно не кельти».

Можливо, проти кельтського походження кімврів говорить свідчення про їх походження з північної Ютландії[18], оскільки в ній не засвідчені кельтські топоніми, а лише германські[19][20]. Це, однак, не виключає підпадання кімврів під вплив галлів і засвоєння ними галльської культури в період, коли вони мешкали в Галлії[16].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Кімври. Архів оригіналу за 9 січня 2009. Процитовано 30 квітня 2011.
  2. Щукін М. Б., Єременко В. Є. До проблеми Кімврів, тевтонів і кельтоскіфов.//АСГЕ. — 1999. — № 34. — С. 134—160. Архів оригіналу за 21 березня 2011. Процитовано 30 квітня 2011.
  3. Кулаков В. І.Прусський хронограф: бл. 63 н. е. — 1283 р. [Архівовано 20 листопада 2012 у Wayback Machine.]
  4. Татіщєв В. Н., Історія Російська, гл. 24. Архів оригіналу за 28 серпня 2011. Процитовано 30 квітня 2011.
  5. AA Lund,Die ersten Germanen: Ethnizität und Ethnogenese, Heidelberg 1998.
  6. Юлій Цезар,Галльські війни1.33.3-4; Страбон,Geographica4.4.3, 7.1 .3; Пліній Старший,Natural History4.100; Тацит,Germania37,History4.73.
  7. Аппіан,Громадянські війни1.4.29,Ілліріка8.3.
  8. Naturalis Historia, 4.95:Philemon Morimarusam a Cimbris vocari, hoc est mortuum mare, inde usque ad promunturium Rusbeas, ultra deinde Cronium.
  9. F. M. Ahl, «Amber, Avallon, and Apollo's Singing Swan»,American Journal of Philology103 (1982) 399.
  10. У германських мовах існувало слово *murþ(r)a «вбивство» (від дієслова *murþ(r)jan), однак для дієслова «вмирати» та іменника «смерть» використовувалися слова з іншими коренями, *daujan і *dauða-
  11. Юліус Покірний в Pokorny, Indogermanisches etymologisches Wörterbuch, 1959, p. 735, описує ці слова як «галльські ?».
  12. {{cite book Rives, J.B. (Trans.) (1999). Germania: Germania. Oxford University Press ISBN 0-19-815050-4}}
  13. Rawlinson, inJournal of the Anthropological Institute of Great Britain and Ireland'6(1877) 156.
  14. Markale,Celtic Civilization1976:40.
  15. Hubert,The Greatness and Decline of the Celts1934 Ch. IV, I. ​​
  16. а б Ó hÓgáin, Dáithí (2003). The Celts: A History. Boydell Press. с. 131. ISBN 1-085115-923-09780851159232. Архів оригіналу за 21 травня 2014. Процитовано 30 квітня 2011. {{cite book}}: Перевірте значення |isbn=: довжина (довідка)
  17. Wells (1995) p. 606.
  18. Ó hÓgáin, Dáithí. 'The Celts: A History'. Boydell Press, 2003. ISBN 0-85115-923-0, 9780851159232. Length: 297 pages. Page 131
  19. Bell-Fialkoll (Editor), Andrew (2000). The Role of Migration in the History of the Eurasian Steppe: Sedentary Civilization v. "Barbarian" and Nomad. Palgrave Macmillan. с. 117. ISBN 0312212070.
  20. Languages of the World: Germanic languages. The New Encyclopædia Britannica. Chicago, IL, United States: Encyclopædia Britannica, Inc. 1993. ISBN 0-85229-571-5. This long-standing, well-known article on the languages can be found in almost any edition of Britannica.