Лайош Вінце
| Лайош Вінце | ||||
|---|---|---|---|---|
| Народження | 5 серпня 1914 Великий Березний | |||
| Смерть | 25 жовтня 2002 (88 років) | |||
| Будапешт, Угорщина | ||||
| Поховання | Фаркашреті[1][2] | |||
| Діяльність | художник, ілюстратор, графік | |||
| Нагороди | ||||
| | ||||
Лайош Вінце (5 серпня 1914 — 25 жовтня 2002) — угорський митець, графік, ілюстратор.
Діяльність[ред. | ред. код]
Закінчив школу в середній школі імені Лайоша Кошута в Ніредьгазі, яку закінчив у 1935 році. Він почав займатися образотворчим мистецтвом у гуртку Бенчура в Ніредьгазі. Оскільки служив солдатом з 1936 року, він міг закінчити лише Коледж образотворчих мистецтв на вечірньому відділенні (1946—1949), де його керівником був Ендре Домановський. З 1946 по 1952 рік обіймав посаду керівника культурного закладу Угорської народної армії, спочатку у званні сотника, а потім підполковника. Тут, серед іншого, він був ініціатором відновлення сильно пошкодженого у війні театру комедії за підтримки армії (тоді він діяв як Театр Угорської народної армії до 1961 року).
З 1952 по 1957 рік очолював Студію образотворчого мистецтва Народної армії. З 1968 р. по 1989 р. працював ілюстратором у Magyar Hírlap. У 1951 році він став членом Фонду мистецтв (MAOE). Він брав активну участь у роботі Будапештської студії викладачів та колонії художників у Верешберені, також брав участь в організації програм Клубу художників Фешека. У 1956 році він провів три місяці з ансамблем Гонведа в Китаї (Ансамбль тут також був знайдений Жовтневою революцією), брав участь у навчальних поїздках до Монголії, Радянського Союзу, Італії (1963), Албанії, Польщі (1961, 1962), а також НДР (1963), Швеція та Ірак. Він не тільки описує свій досвід подорожей, але й публікує їх у книгах та статтях, переважно разом зі своєю дружиною. Він проілюстрував і висвітлив близько півсотні книг. Його робота над книжковою творчістю була відзначена кілька разів. У старості, окрім графіки та живопису, він займався ще й різьбленням по дереву.[3]
Творчість (виставки)[ред. | ред. код]
- 1952 • MNH Színháza [Szlovák Györggyel], Budapest
- 1956 • Kínai útirajzok, Kulturális Kapcsolatok Intézete, Budapest
- 1957 • Kínai útirajzok, Móra Ferenc Múzeum Képtára, Szeged • Kínai útirajzok, Déri Múzeum, Debrecen
- 1958 • Kínai művészeti kiállítás, Béri Balogh Ádám Múzeum, Szekszárd
- 1963 • A Sárga-tengertől a Balti-tengerig, Magyar Sajtó Háza, Budapest • Ságvári Endre Művelődési Ház, Szolnok
- 1965 • A lengyel tenger — magyar szemmel, Lengyel Kultúra Háza, Budapest (kat.)
- 1966 • Magyar Kulturális Intézet, Varsó (PL)
- 1967 • Lengyel tájak, Lengyel Kultúra Háza, Budapest • Sárga-tengertől a Balti-tengerig, Tudományos Ismeretterjesztő Társulat Bessenyei György Klubja, Nyíregyháza • Frankel L. Művelődési Ház, Budapest
- 1969 • Sárga-tengertől a Balti-tengerig, Nyíregyháza • Sárga-tengertől a Balti-tengerig, Báthori István Múzeum, Nyírbátor
- 1970 • Gdańsk • Gdynia • Wejherovó (PL)
- 1978 • Iraki tegnapok — iraki holnapok, Dorottya u. Galéria, Budapest • Jósa András Múzeum, Nyíregyháza (kat.) • Modern Múzeum, Bagdad
- 1984 • Lengyelek Magyarországon, Lengyel Tájékoztató és Kulturális Központ, Budapest • Iraki lapok, Művelődési Központ, Érd
- 1985 • Városi Művelődési Központ [L. Deckert-Firlával], Esztergom
- 1987 • Művelődési Központ, Érd
- 1990 • Requiem, Székesfehérvár
- 1994 • Stefánia Galéria, Budapest
- 1996 • Megéltem 1941-1945-öt, Hadtörténeti Múzeum, Budapest.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ https://epa.oszk.hu/00000/00003/00030/adattar.html
- ↑ https://epa.oszk.hu/00000/00003/00030/nevmutato.html
- ↑ Matits, Ferenc (18 грудня 2020). Book Review. Acta Historiae Artium. Т. 61, № 1. с. 261—266. doi:10.1556/170.2020.00013. ISSN 0001-5830. Процитовано 2 лютого 2021.
|
