Ложкарство

Ложка́рство — деревообробний промисел з виготовлення ложок, ополоників, мисок, тарілок та іншого кухонного начиння.

Ложка́р чи ложечник^[1] — майстер з виготовляння дерев'яних ложок і дрібного дерев'яного посуду.

Ложкарством займалися звичайно чоловіки похилого віку. Для цього ремесла використовувалися здебільшого такі породи деревини, як клен, береза, осика, липа, інколи груша. Вимогою до сировини були легкість оброблювання і стійкість до розтріскування. Згодом — здатність утримувати фарби через деякий час експлуатації. З розпиляного дерева майстер робив спочатку заготовки (у деяких районах називалися «гентинами»)^[2], котрі оброблялися потім за допомогою спеціальних ложкарських інструментів — різця чи лижки — кривого ножа для вирізання заглибини^[3][4] та шліфера, а також ножа та найпростішого токарного верстата.

Сучасні дерев'яні ложки зазвичай прикрашають розписом. Широко відомі ложки, оздоблені у техніці хохломського розпису — російського народного промислу, що з'явився у селі Хохлома Нижньогородської області.

В Україні колись існувало до 150 різновидів дерев'яних ложок. От деякі з них:

• Батьківська ложка —
• Захалявна ложка — ложка, яку носили застромленою за халяву чобота
• Козацька ложка —
• Купецька ложка — ложка тонкого, чистого оброблення, розписана та оздоблена
• Межеумок (букв. «гібрид») — проста селянська нефарбована ложка
• Міщанська ложка — ложка тонкого, чистого оброблення
• Монастирська ложка —
• Насипна ложка —
• Рибальська ложка —
• Розливна ложка (ополоник) — велика глибока ложка для розливання рідких страв
• Циганська ложка —
• Чумацька ложка — ложка, товстіша та грубіша за селянську^[5]

Поряд з ложками, майстри-ложкарі робили з дерева і інше дрібне начиння: ко́вга́нки (ступки для товчіння сала), миски, тарілки, невеличкі стаканчики.

• 
  Дерев'яна ложка з Гуцульщини
• 
  Дерев'яні і нефарбовані ложки
• 
  Дерев'яна і фарбована
• 
  Тибетська ложка, придбана в Катманду.

• Бондарство

• Ryszard Bobrow: Altes Besteck. Krajowa Agencja Warszawa, Warschau 1982 (ohne ISBN).
• Susanne Prinz: Besteck des 20. Jahrhunderts. Vom Tafelsilber zum Wegwerfartikel. In: Die praktische Reihe zur Alltagskultur des 20. Jahrhunderts. Klinkhardt und Biermann, München 1993, ISBN 3-7814-0356-4. S. 14 ff.
• Reinhard W. Sänger: Das deutsche Silberbesteck. Biedermeier, Historismus, Jugendstil (1805—1918). Arnold, Stuttgart 1991, ISBN 3-925369-10-4.