Луї Мішель Лепелет'є Сен-Фаржо
| Луї Мішель Лепелет'є Сен-Фаржо | |
 | |
| Ім'я при народженні: | фр. Louis-Michel Lepeletier de Saint-Fargeau |
|---|---|
| Народження: | 29 травня 1760[1][2][…] Париж, Королівство Франція |
| Смерть: | 21 січня 1793[4][5] (32 роки) Париж, Франція |
| Причина смерті: | навмисне вбивствоd |
| Поховання: | Пантеон |
| Країна: | Франція |
| Партія: | Монтаньяри |
| Рід: | Le Peletier familyd |
| Батько: | Michel Etienne Le Peletier de Saint-Fargeaud[6] |
| Мати: | Louise Suzanne Le Peletier de Beaupréd[6] |
| Шлюб: | Marie Louise Adelaide Joly de Fleuryd |
| Діти: | Suzanne le Peletier de Saint-Fargeaud[4][6] |
| Автограф: |  |
Луї Мішель Лепелет'є, маркіз де Сен-Фаржо (фр. Louis-Michel Lepeletier, marquis de Saint-Fargeau; 29 травня 1760, Париж — 21 січня 1793, там же) — французький політик і юрист. Вважається першим мучеником Великої французької революції[7][8]. Перший революціонер, похований в Пантеоні[9].
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 1760 року в багатій аристократичній родині. Брат ентомолога Амедея Луї Мішеля Лепелет'є і зведений брат політика Фелікса Лепелет'є. Один з пращурів письменника Жана д'Ормессона. Входив до масонській ложі Великого Сходу Франції.
Спочатку, поділяв консервативні погляди більшості свого класу. Поступово його ідеї стали більш радикальними. 13 липня 1789 року виступив з вимогою повернути Жака Неккера, чия відставка викликала велике хвилювання в Парижі і послужила приводом до повстання. Виступав за скасування смертної кари і каторжних робіт, за заміну гільйотини повішенням, що принесло йому широку популярність. 21 червня 1790 року став президентом Установчих зборів. Займав цю посаду протягом двох тижнів, згідно зі встановленим регламентом.
У 1791 році обраний президентом генеральної ради департаменту Йонна[10]. Потім був обраний депутатом Національного конвенту.
Виступив на користь суду над Людовиком XVI і подав вирішальний голос (за — 361, проти — 360), проголосувавши за смертний вирок королю. Був убитий у ресторані в Пале-Рояль членом Гвардійського корпусу Франції Філіппом Ніколя Марі де Парі (фр. Philippe Nicolas Marie de Pâris) за нез'ясованих обставин за кілька годин до страти Людовика XVI.
Похований у паризькому Пантеоні. Після Термідоріанського перевороту останки були видалені з Пантеону і перепоховані родичами в родовому маєтку в Сен-Фаржо.
Проєкт національної освіти[ред. | ред. код]
Виступив з критикою представленого Комітетом з народної освіти проєкту на основі ідей Кондорсе, оскільки той не охоплював всіх дітей уніфікованою системою державного початкового навчання. Був творцем витриманого в дусі ідей Жана-Жака Руссо проєкту національної шкільної освіти, який передбачав обов'язкове безкоштовне навчання в «будинках національного виховання» дітей різної статі у віці від п'яти або семи до дванадцяти років. Згідно з планом, фінансування освітньої програми має бути організовано за рахунок додаткового оподаткування представників заможних класів. Вважав доцільним поєднувати навчання з трудовим вихованням: дітям пропонувалося працювати на полях і в ремісничих майстернях, доглядати за людьми похилого віку. У школі замість релігії мали викладати історію революції, основи конституції та моралі; таким чином, Лепелет'є сподівався оновити суспільство, бачачи в цьому утопічний спосіб ліквідації бідності та подолання соціальної нерівності. І Лепелет'є, і Кондорсе, виділяли три вищі ступені освіти: середні школи, інститути та ліцеї. Незважаючи на енергійне заступництво Робесп'єра, в серпні 1793 року цей проєкт не було підтримано Національним конвентом.
Ушанування пам'яті[ред. | ред. код]
- Іменем маркіза де Сен-Фаржо названа одна з вулиць Парижа, а також сусідня з нею станція Паризького метрополітену («Saint-Fargeau»).
- Вже через місяць після вбивства, 23 лютого 1793 року, паризький театр Опера-Комік поставив музичну виставу про події його життя і смерть під назвою «Лепелет'є де Сен-Фаржо або Перший мученик Французької республіки» («Le Peletier de Saint-Fargeau, ou Le premier martyr de la République française»), по лібрето Огюста-Луї Бертена д'Антіллі на музику Фредеріка Власія[11][12].
- Був зображений на знаменитій картині французького художника Жака-Луї Давіда, «Лепелет'є де Сен-Фаржо на смертному одрі», викупленою і знищеною дочкою Лепелет'є Луїзою-Сюзанною, яка була затятою прихильницею монархії. Нею були також знищені всі репродукції картини, крім однієї, що випадково вціліла, і одного збереженого малюнка учня художника[13][14].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Sycomore / Assemblée nationale
- ↑ SNAC — 2010.
- ↑ а б Lundy D. R. The Peerage
- ↑ GeneaStar
- ↑ а б в Pas L. v. Genealogics.org — 2003.
- ↑ La passion, selon Le Peletier de Saint-Fargeau [Архівовано 13 липня 2018 у Wayback Machine.](фр.) — «Юманите́», 31 июля 2009 года
- ↑ Le Peletier de Saint-Fargeau [Архівовано 13 листопада 2020 у Wayback Machine.](фр.)
- ↑ Soboul A. Les sans-culottes parisiens en l'an II. P., 1958;(фр.)
- ↑ Луи Мишель Лепелетье де Сен-Фаржо на сайте Национального Собрания [Архівовано 21 вересня 2011 у Wayback Machine.](фр.).
- ↑ Arthur Pougin, L'Opéra-Comique pendant la Révolution de 1788 à 1801: d'après des documents inédits et les sources les plus authentiques (Paris: Albert Savine, 1890), View [Архівовано 27 липня 2020 у Wayback Machine.] at Google Books, 73-4
- ↑ Nicole Wild and David Charlton, Théâtre de l'Opéra-Comique Paris: répertoire 1762—1972 (Sprimont, Belgium: Editions Mardaga, 2005), 55, 301, 489.
- ↑ Ланди Э. «Тайная жизнь великих художников», М. 2011, ISBN 978-5-98697-228-2. стр. 104
- ↑ История исчезновения картины Жака-Луи Давида [Архівовано 28 вересня 2007 у Wayback Machine.](фр.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Список голів національних зборів [Архівовано 4 листопада 2013 у Wayback Machine.](фр.) на офіційному сайті Національного Зібрання Франції(фр.)
|
