Марк Ферро

Марк Ферро
фр. Marc Ferro
Ім'я при народженніфр. Marc Roger Ferro[1]
Народився24 грудня 1924(1924-12-24)[2][3][1]
VIII округ Парижа, Париж, Іль-де-Франс, Франція[4][1]
Помер21 квітня 2021(2021-04-21)[5][1][6] (96 років)
Мезон-Лаффітт, Івлін, Іль-де-Франс, Франція[1]
·коронавірусна хвороба 2019 (COVID-19)
ПохованняЛе-Мюро
Країна Франція[7]
Діяльністьісторик, учасник французького Руху Опору, кінорежисер, викладач університету, сценарист
Alma materГренобльський університет
Практична школа вищих досліджень
Ліцей Карно
ГалузьПізній Новий час, історія[8] і історія кіно[8]
ЗакладВища школа соціальних наук
Політехнічна школа
Annales. Histoire, Sciences socialesd
Національний центр наукових досліджень
Практична школа вищих досліджень
Ліцей Монтеняd
Lycée Rodind
Cahiers du monde russe et soviétiqued
Institut national de l'audiovisueld
Посадаdirecteur d'étudesd
Науковий ступіньдокторський ступінь (1967)
Аспіранти, докторантиClaudie Weilld
Béatrice Fleuryd[9]
Annie Goldmannd[10]
Bernard Sucheckyd[11]
Thierry Cazalsd[12]
Alain Blumd[13]
Hormuz Kéyd[14]
Dorena Carolid[15]
Marie-Karine Schaubd[16]
Natacha Laurentd[17]
Kristian Feigelsond[18][19]
ЧленствоЄвропейська академія[20]
ВійнаДруга світова війна
Нагороди

Марк Ферро (фр. Marc Ferro; 24 грудня 1924, Париж21 квітня 2021) — французький історик, фахівець з історії Європи початку XX століття, а також історії кіно. Вчений секретар журналу «Аннали» (1964—1969).

Біографія

[ред. | ред. код]

Юність майбутнього історика припала на нацистську окупацію. У 1941 році сімнадцятирічного випускника школи, єврея по матері, переправили у «вільну зону», де він продовжив освіту, закінчивши університет Гренобля. Його мати, що залишилася в Парижі, загинула. Під час війни брав участь в русі Опору, входив в партизанський загін на південному сході Франції. Після війни деякий час викладав в Алжирі.

Ферро є керівником досліджень з історії та кіно у французькій Вищій школі соціальних наук. Ферро знімав документальне кіно про тоталітарних диктаторів — Леніна та Гітлера. Вів історичну передачу на французькому телебаченні.

Підписав у 2005 році відому петицію французьких істориків за свободу історії, так звану «Відозву з Блуа».

Наукова діяльність

[ред. | ред. код]

Зайнявшись серйозною науковою діяльністю, Ферро став професором і в 1960-х роках спеціалізувався на радянській історії (докторська дисертація на тему російської революції 1917 року).

У методологічному відношенні Ферро належить до прославленої історіографічної школи «Анналів», будучи співредактором журналу, який дав ім'я напрямку, з 1970 року. Анналіст і роблять головний упор на історичну психологію, тобто на вивчення свідомості людей різних епох, їх колективних уявлень (так званих ментальностях).

Публікації

[ред. | ред. код]

Хоча Ферро є автором двох десятків книг та монографій, у тому числі про Першу світову війну «Велика Війна 1914—1918», про історію більшовицької та націонал-соціалістичної революцій і про історію кіно, масовому читачеві він відомий за книгою «Як розповідають історію дітям у різних країнах світу» (1981). Її переклади вийшли в Англії, США, Японії, Бразилії, Італії, Португалії, Нідерландах, Німеччині та Іспанії. 

Написана в популярній формі книга «Як розповідають історію дітям у різних країнах світу» піднімає питання викладання історії, пропаганди історичних знань, фальсифікації історії і ставлення до історичної спадщини.

Особливе місце у творчості Ферро займає однотомна «Історія Франції», що вперше вийшла в світ у 2001 р. і витримала кілька перевидань. 

Література

[ред. | ред. код]
  • La Révolution de 1917, Paris, Aubier, 1967 (reprinted in 1976, then in 1997 at Albin Michel) [English translation: October 1917 : a social history of the Russian revolution , translated by Norman Stone, 1980]
  • La Grande Guerre, 1914—1918, Paris, Gallimard, 1968 (reprinted 1987) [English translation: The Great War, 1914—1918, 1972][21]
  • Cinéma et Histoire, Paris, Denoël, 1976 (réédité chez Gallimard en 1993) [English translation: Cinema and history, translated by Naomi Greene, 1988]
  • L'Occident devant la révolution soviétique, Brussels, Complexe, 1980
  • Suez, Brussels, Complexe, 1981
  • Comment on raconte l'histoire aux enfants à travers le monde, Paris, Payot, 1983[22]
  • L'Histoire sous surveillance: science et conscience de l'histoire, Paris, Calmann-Lévy, 1985 (reedited in 1987 by Gallimard)
  • Pétain, Paris, Fayard, 1987 (reedited in 1993 et 1994)
  • Questions sur la Deuxième Guerre mondiale, Paris, Casterman, 1993
  • Histoire des colonisations, des conquêtes aux indépendances (XIIIe-XXe siècle), Paris, Le Seuil, 1994
  • L'internationale, Paris, Noesis, 1996
  • Les sociétés malades du progrès, Paris, Plon, 1999
  • Que transmettre à nos enfants (with Philippe Jammet), Paris, Le Seuil, 2000
  • Les Tabous de l'histoire, Paris, Nil, 2002
  • Le Livre noir du colonialisme (director), Paris, Robert Laffont, 2003.[23]
  • Histoire de France, France Loisirs, 2002 (ISBN 978-2744151897)
  • Le choc de l'Islam, Paris, Odile Jacob, 2003
  • Le Cinéma, une vision de l'histoire, Paris, Le Chêne, 2003
  • Les Tabous de L'Histoire, Pocket vol. 11949, NiL Éditions, Paris, 2004
  • Les individus face aux crises du XXe siècle-L'Histoire anonyme, Paris, Odile Jacob, 2005
  • Le ressentiment dans l' histoire. Odile Jacob, 2007. English (2010): Resentment in History, ISBN 978-0745646879 (paperback)

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]