Мартинюк Ростислав Михайлович
| Ростислав Михайлович Мартинюк | |
|---|---|
 | |
| Народився | 5 червня 1971 (52 роки) Суми |
| Громадянство |  Україна |
| Національність | українець |
| Місце проживання | Київ |
| Діяльність | журналіст |
| Alma mater | Воронезький державний університет |
| Конфесія | християнин (Православна Церква України) |
| Рід | онук журналіста Петра Носенка |
| Батько | Михайло Мартинюк |
| Мати | Валентина Носенко |
| Нагороди | Орден Архангела Михаїла УПЦ Київського патріархату (2016); знак «За Церковні Заслуги» перед Волинською єпархією ПЦУ (№61 від 11 травня 2019); Орден Архистратига Михаїла ІІ ступеня ПЦУ (№535 від 14 лютого 2021); медаль ПЦУ «Хрест Свободи» (№1595 від 11 липня 2023); Орден Миколая Чудотворця ПЦУ (указ Блаженнійшого Епіфанія, митрополита Київського від 17 листопада 2023). |
Ростислав Михайлович Мартинюк (5 червня 1971, Суми) — український журналіст, теле- та кінопродюсер, політичний консультант, дослідник східних фіно-угорських ідентичностей (історія ерзян, мокшан, мерян, вепсів, удмуртів та їх діаспор). З кінця 2010 років виступає як авторитетний експерт із церковної історії, антропології української шляхти ХІХ століття та Голодомору-геноциду 1932-1933. Голова Наглядової Ради благодійного фонду «Героїка»[1], який розшукує та впорядковує українські військові поховання. Ко-продюсер художньої кінострічки Тараса Томенка «Будинок «Слово». Нескінчений роман» (2021), кінострічки Валентина Васяновича «Атлантида» (2019), серії документальних фільмів «Моя війна» (2023). Експерт Українського Культурного Фонду (з 2023).
У 2014-2020 роках член Експертної ради Державного агентства кіно, 2004-2016 — редактор україномовного сайту фіно-угорських новин ugraina.org (2004–2016)[2][3] та редактор друкованого видання «Уґраїна», офіційного органу Київського товариства культури народів фіно-пермської групи. Учасник трьох українських експедицій на об'єкти ГУЛАГ Республіки Карелія та Соловецьких островів.[4][5]
Життєпис[ред. | ред. код]
Походить із станового козацтва Прилуцького полку (Голінка у сучасній Чернігівській області).
1988 вступив до Воронезького університету в Російській Федерації, за фахом історик. 1989 підготував нарис про історію анексії Московським князівством Астраханського ханства в XVI столітті. Учасник українських політичних демонстрацій у Москві. На 1991 відносяться перші спроби збору інформації про фіно-угорське походження ідентичности «русских», зокрема у контактних українсько-російських зонах воронезького краю. 1995 повернувся до України, де у місті Суми стає помітним діячем молодіжного націоналістичного руху, входячи до кола лідерів СУМ «Сумщина»: Віктора Рога, Олега Медуниці, Руслана Дейниченка, Андрія Наталухи, Геннадія Іванущенка. У газеті «Гроно» орпилюднює перші есеї з історії Ерзянь Мастор, Удмуртії та Східної Слобожанщини. 1998 року переїхав до Києва, де працював спочатку для 7-го каналу київського телебачення, а згодом Першого Національного та 5 каналу.
Діяльність[ред. | ред. код]
2000 року здійснив першу подорож до Ерзянь Мастор, де познайомився з ерзянським діячем Йовланем Оло та ерзянським письменником Алєксандром Дороніним, а 2004 - до вологодської та карельської Вепсляндії, де встановлює широкі зв'язки із вепськими культурними елітами. У лютому 2005 року відкрив перший україномовний сайт фіно-угорських новин Ugraina.Org, на якому просуває концепцію фіно-угорського походження росіян та коренізації їх ідентичності на базі мерянського, вепського та ерзянського субстратів. При цьому спирався на наукові розробки члено-кореспондента НАН України Ореста Ткаченка (1925-2021), який досліджував фіно-угорський мовний субстрат у живій російській (московській) мові, концептуалізувавши зібрані дані у докторській дисертації «Мерянский язык» (Київ, 1986).
Протягом 2000-их років активно працював над згуртуванням діаспор фіно-угорських народів в Україні, взявши участь в організації першого З'їзду марійців України, який відбувся у Житомирській області. Також брав участь у формуванні комі, удмуртської та ерзянської громад України, зокрема впровадивши щорічне відзначення в Києві Дня ерзянської мови 16 квітня.
Автор низки полемічних статей та есеїв з проблем фіно-угорської політології та конфліктології. Відзначений подякою голови Державного Комітету Республіки Карелія у справах національної політики Євгенія Шорохова «За активну роботу з популяризації вепської культури в Україні, розвиток та зміцнення міжнаціональних зв'язків».[6]
Авторитетний діяч ерзянського національного руху, відомий під ерзянським ім'ям Ожомасонь Кірдя, член товариства «Эрзянь Вал», лавреат премії «Ерзянин року» 2007 року.[7] Багатолітній кореспондент ерзянської газети «Эрзянь Мастор». За даними телеканалу Еспресо, брав активну участь у створенні суспільно-політичного руху «Вільний Ідель-Урал». Здійснює консультування політичних емігрантів з фіно-угорських республік РФ.[8]
Родина[ред. | ред. код]
Онук конотопського журналіста Петра Носенка (1911-1993), праонук латвійського залізничного інженера Пилипа Могилка (1864-1918).
Публікації. Інтерв'ю[ред. | ред. код]
- Як українці з фіно-угрів росіян робили [Архівовано 15 червня 2017 у Wayback Machine.] // Обозреватель, 25 января 2007, 12:38. Розмовляла Майя Орел, ФДР; mirror [Архівовано 11 листопада 2017 у Wayback Machine.]
- Московія була фактично фінно-угорською державою. І справді, саме Петро I організував, так би мовити, другу хвилю українізації фінно-угорських народів. Він зрозумів, що пробитися в Європу Московія може лише через слов'янський світ. Говорячи сучасною мовою, в цьому йому допомогли саме українські „політтехнологи“ — києво-могилянці на чолі з Феофаном Прокоповичем (останній, до речі, запропонував Петру назватися імператором. А до того Феофан пропонував імператорство Мазепі, але той відмовився, мабуть, був занадто демократ).
- чим насправді був жовтневий переворот? Він був спробою звільнення фінно-угрів і євреїв від слов'янсько-німецького панування. До речі, недарма ж Ленін очолив більшовиків; у ньому ж злилася мордовська і єврейська кров. Недарма Леніна поховали у мавзолеї на місці злиття Москва-ріки і Неглинної: фінно-угри своїх вождів споконвіку бальзамували і ховали саме на злитті рік. Адже пролетаріат і середня ланка ВКП(б) сформувалися саме із ерзянського і мерянського плебсу, тому вони і вимагали, і підтримували таке поховання.
- «Український світогляд вартий того, щоб за нього померти і навіть зробити те, що в оцінці сусідів є злочином», — Ростислав Мартинюк [Архівовано 7 серпня 2018 у Wayback Machine.] // Ростислав Мартинюк, Степан Бандера, Голос Свободи, 28 березня 2015
- Рускоговорящіє українці своїм „какая разніца“ захищають московську владу, — РОСТИСЛАВ МАРТИНЮК // Відео
- Російськомовні бандерівці: хто вони і як впливають на Україну / РОСТИСЛАВ МАРТИНЮК / Бандерівські читання 2016 // Відео
Джерела[ред. | ред. код]
- Ростислав Мартинюк — історія на благо самопізнання [Архівовано 5 січня 2019 у Wayback Machine.] // Обозреватель, 02 января 2007, 14:00.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Фонд «Героїка». Архів оригіналу за 22 березня 2018. Процитовано 21 березня 2018.
- ↑ archive ugraina.org. Стор. 1, ААВ Евальд (Evald Aav) - АВДЮШКО Марія // archive.today webpage capture. Збережено з http://www.ugraina.org/encyclopedy/ 1 квіт. 2016 11:51:23 UTC. Copyright © 2004–2016 UGRAЇNA.org
- ↑ Вигадки з сайту ugraina.org // Вікіпедія, Видалені статті, 16—26.02.2007
- ↑ Ростислав Мартинюк [Архівовано 24 березня 2018 у Wayback Machine.] // Український Центр - Освітньо-Інформаційний Портал Для Українців - Бібліотека, Галерея, Форум
- ↑ Ростислав Мартинюк [Архівовано 17 березня 2018 у Wayback Machine.] // SumyNews, Сумський історичний портал, середа, 20 липня 2016 14:27
- ↑ Ростислав Мартинюк — SumyNews. sumynews.com (uk-ua) . Архів оригіналу за 29 грудня 2019. Процитовано 26 грудня 2019.
- ↑ «Ерзяни та українці: спільне від минулого до майбутнього». glavcom.ua (укр.). Процитовано 26 грудня 2019.
- ↑ В Києві створили рух "Вільний Ідель-Урал", що боротиметься за незалежність Татарстану, Башкортостану та інших окупованих Росією республік Поволжя - новини Еспресо TV | Україна. espreso.tv. Архів оригіналу за 26 грудня 2019. Процитовано 26 грудня 2019.
