Маслівець Григорій Миколайович
| Маслівець Григорій Миколайович | |||
|---|---|---|---|
 Сотник | |||
 | |||
| Загальна інформація | |||
| Народження | 1898 Великі Сорочинці | ||
| Смерть | 21 липня 1971 Лос-Анджелес | ||
| Громадянство |  Російська імперія →.svg){kind=small} УНР →  Франція →  Німеччина →  США | ||
| Національність | українець | ||
| Військова служба | |||
| Роки служби | 1917–1921 | ||
| Приналежність | Російська імперія → УНР | ||
| Вид ЗС |  Армія УНР | ||
| Рід військ |  Сухопутні війська | ||
| Формування | 4-та Київська дивізія Подільська повстанська група | ||
| Війни / битви | Перша світова війна Радянсько-українська війна (Перший зимовий похід) (Другий зимовий похід) | ||
| Нагороди та відзнаки | |||
| |||
Маслівець Григорій Миколайович (нар. 1898, Сорочинці — 21 липня 1971, Лос-Анджелес) — український військовий діяч, сотник Армії УНР, підполковник на еміграції, автор спогадів про визвольні змагання[1]. Лицар Воєнного Хреста та Залізного хреста УНР.
Життєпис[ред. | ред. код]
Григорій Маслівець народився у 1898 році в Сорочинцях Полтавської губернії.
З 1916 року Брав участь у Першій світовій війні у складі Російської імператорської армії. В українську армію Маслівець вступив у 1917 році. Служив у 4-му збірному курені 4-ї Київської стрілецької дивізії, у якій взяв участь у Першому та Другому зимових походах Армії УНР. Під час Другого зимового походу у 1921 році Григорій Маслівець командував другою сотнею у складі Подільської повстанської групи[2]. Нагороджений Залізним хрестом «За Зимовий похід і бої». У міжвоєнний період Григорій Миколайович мешкав у Європі.
У 1935 році разом зі спадковою княгинею Христиною Євгенівною Довгорукою започаткував у Ніцці лікарську практику. Тоді ж Григорій познайомився з донькою княгині — Світланою Миколаївною. 28 червня 1938 року, попри незгоду Христини Євгенівни, вони побралися у православному храмі у Празі. Дуже швидко в родині почалися сімейні клопоти і чвари. Така ситуація залишалася впродовж усього їхнього сімейного життя.[3]
У 1943 році під час Німецько-радянської війни Григорій Маслівець разом з Василем Падалкою опинились у Харкові, де розшукали дружину генерала Тютюнника Віру Андріївну і допомогли їй переправити усю родину до Німеччини.[4]
6 травня 1948 року в таборі Ді-Пі Майнц-Кастель у Німеччині Микола Битинський і генерал Михайло Садовський разом із майорами Григорієм Маслівцем, Захаром Івасишиним, Василем Филоновичем, підполковником Яковом Дзябенком, полковником Миколою Стечишиним для «увічнення пам'яті про збройну визвольну боротьбу за державність України» створили Український воєнно-історичний інститут (УВІІ).[5]
Григорій і Світлана Маслівці розлучилися у 1949 році у православній церкві в Ляйпгаймі. У 1950 році колишня дружина з доньками виїхала до США. Григорій Маслівець не опікувався доньками і невдовзі виїхав до Сан-Дієго в Каліфорнії.[3]
1 березня 1963 року підполковник на еміграції Григорій Маслівець був нагороджений відзнакою «Воєнний Хрест» № 443[6]. Входив до орденської ради ордена Залізного Хреста Армії УНР[7]. У 1964 році в Торонто у збірнику «За Державність» вийшли друком спогади Григорія Миколайовича[8].
Помер 21 липня 1971 року в Лос-Анджелесі. Похований на православному кладовищі Святого Андрія у Саут-Браунд-Буці, штат Нью-Джерсі.[9]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Тинченко Я. Нагородна справа урядів УНР, 1917—1992 [Архівовано 2 грудня 2018 у Wayback Machine.] — К.: НАН України ІІУ — 2016. — с. 116.
- ↑ Бессарабська та Подільська групи Армії УНР у Другому зимовому поході / Т. І. Плазова // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». — 2002. — № 451 — С. 32 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 2 грудня 2018. Процитовано 1 грудня 2018.
- ↑ а б Бей Л. Життєвий шлях княгині Христини Євгеніївни Довгорукої [Архівовано 2 грудня 2018 у Wayback Machine.]; stattionline.org.ua. Процитовано 1 грудня 2018.
- ↑ Лицарі Зимових походів. 1919—1922 рр./ Я.Тинченко. — К.: «Темпора», 2017. — с. 329. ISBN 978-617-569-302-5
- ↑ Архівна та рукописна україніка в Канаді [Архівовано 2 грудня 2018 у Wayback Machine.]; medievist.org.ua, 6 червня 2016.
- ↑ Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української народної республіки (1917—1921). Книга 2. — К.: «Темпора», 2011. — с. 111. Архів оригіналу за 2 грудня 2018. Процитовано 1 грудня 2018.
- ↑ У 50-річчя Зимового Походу Армії УНР./ ред. кол.: М. Крат, Т. Грінченко, П. Смородський. — Нью-Йорк: Видавництво Петра Ямняка, 1973 — с. 252 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 2 грудня 2018. Процитовано 1 грудня 2018.
- ↑ Сіра Дивізія і література до неї [Архівовано 2 грудня 2018 у Wayback Machine.]; Павло Дубрівний, Вісті Комбатанта, 29 березня 2009.
- ↑ Газета «Свобода» № 141 від 4 серпня 1971 — с. 3 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 17 вересня 2023. Процитовано 12 жовтня 2023.
Джерела[ред. | ред. код]
- З-під Конотопа до Аризони: невигадані історії вояків армії УНР / Павло Подобєд. — Івано-Францівськ: «Місто НВ», 2016. — с. 308. ISBN 978-966-428-496-4
- Газета «Свобода» № 141 від 4.08.1971 р.
- Газета " Cвобода" №182 від 1.10.1971
 | Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
 | Це незавершена стаття про діяча української діаспори. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |