Мустафа Найєм

Мустафа Найєм
Мустафа-Масі Найєм
Народився28 червня 1981(1981-06-28) (43 роки)
Кабул, Демократична Республіка Афганістан
Країна Україна
Національністьпуштуни
Діяльністьжурналіст, політик, прессекретар
Галузьполітик і журналіст
Alma materНТУУ КПІ ім. Ігоря Сікорського
Знання мовукраїнська, дарі і російська
ЧленствоВерховна Рада України VIII скликання
Посаданародний депутат України
ПартіяДемократичний альянс і Блок Петра Порошенка «Солідарність» (серпень 2016)[1]
Конфесіяатеїзм, агностицизм
БатькоМухаммад Наїм
МатиРозаї Латіфа
Брати, сестриМасі Найєм
ДітиМарк-Міхей Найєм
IMDbID 6074036
Україна Народний депутат України
8-го скликання
Блок Петра Порошенка (до серпня 2016)
Демократичний альянс 		27 листопада 2014 — 29 серпня 2019

Картка на сайті Верховної Ради України

Мустафа́-Масі́ Найєм[2] (пушту مصطفى‎‎‎ نعیم‎‎; 28 червня 1981(19810628), Кабул, Афганістан) — український політичний діяч пуштунського походження, народний депутат України VIII скл., колишній член партії «ДемАльянс», блогер. З 4 серпня 2021 року — заступник міністра інфраструктури України.

Журналіст, співзасновник і головний редактор Громадського телебачення, раніше — спеціальний кореспондент газети «Коммерсантъ Украина», редактор сайту Українська правда, активіст журналістського руху Стоп цензурі!

Колишній голова Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Мустафа Найєм народився 28 червня 1981 року в Кабулі. Етнічний пуштун[3], рідна мова — дарі.

Батько — Мухаммад Наїм — заступник міністра освіти Афганістану 1976 року.

Мати — Латіфа Розаі, викладач математики. Померла в грудні 1984 року після пологів молодшого сина — Масі-Мустафи Найєма.

У 1986 році батько Мухаммад Наїм переїхав до Москви, де написав дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук в Академії психологічних наук Національної Академії Наук СРСР. Там він зустрів свою майбутню дружину — українку Валентину Колечко, з якою одружився в 1990 році.

У 1989 році батько забрав Мустафу до Москви, де той провчився рік у початковій школі.

1991 року разом з батьком Мустафа переїхав до Києва, де проживала названа мати Валентина Колечко.

Освіта

[ред. | ред. код]

Кар'єра

[ред. | ред. код]
Найєм із Сергієм Лещенком і Тарасом Чорноволом, 6 липня 2011

Після закінчення Київського політехнічного інституту Мустафа деякий час був ударником у групі, яка виступала в київських кафе, потім грав у театрі «Чорний квадрат».

У вересні 2004 року почав журналістську кар'єру, ставши кореспондентом відділу політики в інформаційному агентстві «Контекст Медіа».

З липня 2005 року до червня 2007 року працював кореспондентом російськомовної української версії газети  «Коммерсантъ».

З січня 2006 року був кореспондентом і автором журналістських розслідувань інтернет-видання «Українська правда».

З червня 2007 року — редактор-спецкореспондент програми «Свобода Савіка Шустера» на телеканалі «Інтер», яка в 2008 році переїхала на телеканал «Україна» і змінила назву на «Шустер LIVE». Згодом Савік Шустер заснував компанію «Савік Шустер Студія», яка займається виробництвом аналітичних ток-шоу, Найєм став одним з працівників (редактором) у цій фірмі. Веде блог на «Українській правді».

У листопаді 2009 року «Савік Шустер Студія» з каналом ТВі почала спільний проєкт — програму «Чорне та біле», ведучим якого став саме Мустафа. Вийшло близько 40 випусків.

22 грудня 2010 Мустафа оголошує про розірвання всіх угод з продакшен-компанією «Савік Шустер Студія», в тому числі агентської угоди та договору із «Шустер LIVE», зазначивши, що це відбулося за обопільною згодою, без конфліктів і з перспективою на майбутнє співробітництво[5].

У січні 2011 року продовжив співпрацю з продакшен-компанією «Савік Шустер Студія» на гонорарній основі і став ведучим і автором нової програми «After live» на «Першому національному» про політичне ток-шоу «Шустер LIVE» за лаштунками[6].

У лютому покинув проєкт через те, що з програми вирізали синхрон Савіка Шустера про розмову з Сергієм Льовочкіним про перехід Шустера на «Перший національний»[7]. Сам Шустер пояснив заяву Найєма пошуками «ворогів з високим рейтингом» і запевнив, що «After live» залишиться в ефірі, але з іншим ведучим — Георгієм Тихим[8].

У вересні 2011 року Мустафа став ведучим власної щоденної програми «Сьогодні. Про головне» на каналі «ТВі», в якій брав інтерв'ю на теми дня[9].

У грудні 2011 року відкрив фотовиставку «Один суд часів Віктора Януковича», де були представлені чорно-білі фотографії, відзняті Мустафою на телефон під час судових засідань в Печерському суді у справі проти екс-прем'єр-міністра Юлії Тимошенко. Роботи були виставлені в Києві і в Парижі[10].

У травні 2012 року став ведучим на каналі «ТВі» ток-шоу «Сьогодні про головне» із Ілоною Довгань[11].

З 2019 по 2021 рік працював заступником генерального директора ДК «Укроборонпром»[12].

З 4 серпня 2021 року — заступник міністра інфраструктури України[13].

З 31 січня 2023 року — Голова Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури, утвореного на базі колишнього Укравтодору, через яке мала спрямовуватися допомога міжнародних організацій та держав для відбудови та розвитку інфраструктури України.

10 червня 2024 року написав заяву на звільнення[14][15], пояснивши це зниженням бюджетів на відновлення та зарплати працівників агентства і створенням штучних бюрократичних перешкод[16]. 18 червня Кабінет Міністрів України звільнив Найєма[17][18][19].

Випадок із затриманням

[ред. | ред. код]

13 грудня 2010 року Мустафу Найєма затримали співробітники підрозділу «Беркут», під приводом, нібито він — «особа кавказької національності»[20]. У той же день його відпустили з Подільського райвідділу міліції[21]. 14 грудня 2010 року він написав статтю «Ксенофобія не повинна стати обличчям української національності» з описом подій і вимогою звільнити співробітника, який його затримав і не побажав перепросити[22]. 16 грудня завершилося службове розслідування, яке встановило, що міліціонер у спілкуванні з журналістом дозволив собі некоректні висловлювання на його адресу, за що пізніше дістав сувору догану[23].

Перші онлайн-марафони

[ред. | ред. код]

У лютому 2012 року Мустафа став ініціатором і продюсером проведення перших в Україні онлайн інтернет-марафонів. В онлайн-режимі журналісти, письменники, художники і музиканти підводили альтернативні підсумки президентства Віктора Януковича. Проєкт був ініційований творчим об'єднанням «Четверта Студія»[24].

Перший онлайн інтернет-марафон мав назву «Віктор Янукович. Рік перший»[25]. Його модераторами стали журналісти Сакен Аймурзаєв, Валерій Калниш, Сергій Лещенко, Мустафа Найєм, Наталія Соколенко, Олександр Чаленко. Гостями проєкту були письменники брати Капранови, Оксана Забужко, Ірена Карпа, журналісти Євген Кисельов, Олександр Мартиненко, Савік Шустер, блогер Володимир Нестеренко і дизайнер Віктор Анісімов. Також спеціальним гостем став колишній президент Віктор Ющенко.

Ще одним онлайн інтернет-марафоном став «Революція. 7 років потому»[26], де обговорювали події Помаранчевої революції і аналізували її наслідки.

У третьому онлайн-марафоні «Віктор Янукович. Два роки умовно»[27] журналісти провідних українських ЗМІ підсумовували результати дворічного перебування Віктора Януковича на посаді президента України.

Заключним став онлайн-марафон «Віктор Янукович. Рік третій. Покращення»[28], де журналісти, експерти, а також громадські діячі підводили неофіційний підсумок чергового року часів президенства Віктора Януковича.

Конфлікт та звільнення з телеканалу «ТВі»

[ред. | ред. код]

У квітні 2013 року інвестора каналу Костянтина Кагаловського прес-служба ТВі поставила до відома, що він більше не пов'язаний з каналом. Новим власником став Олександр Альтман. Також було звільнено генерального директора ТВі Наталю Катеринчук, її посаду зайняв Артем Шевченко. Нове керівництво заявило, що попередній власник планував продати канал бізнесменам, пов'язаним з владою. Однак сам Кагаловський називав це рейдерським захопленням і мав намір повернути собі контроль над каналом.

У цей час Найєм очолив профспілку журналістів телеканалу ТВі. У відповідь на факти цензури та втручання у професійну діяльність журналістів з боку нового керівника телеканалу в особі Артема Шевченка колективом ТВі був розпочатий страйк задля можливих переговорів з новим керівництвом каналу та вирішення конфліктної ситуації.

Можливість переговорів була зірвана втручанням керівника ТОВ «Інтерпрофіт» Олегом Радченком, який письмово поставив ультиматум із забороною виходу в ефір Мустафи Найєма під загрозою звільнення. Співробітники каналу сприйняли ці погрози як тиск на весь колектив, після чого ними було прийнято рішення звільнитися.

Таким чином, у квітні 2013 року у зв'язку з приходом лояльного до Януковича менеджера каналу Найєм покинув редакцію разом з більшою частиною співробітників.

У травні 2013 року він став одним з ініціаторів створення інтернет-телеканалу «Громадське телебачення», який вже через шість місяців — 22 листопада 2013 року — вийшов у перший ефір.

У червні 2014 року з журналістом і оператором Богданом Кутєповим став автором і продюсером циклу документальних фільмів «Схід» про події на фронті і документального фільму «Контакт» про обмін полоненими і життя людей в окупованому Донецьку.

Євромайдан

[ред. | ред. код]

За однією з поширених версій, Мустафа був одним з перших, хто закликав українців вийти на Майдан Незалежності в листопаді 2013 року на знак протесту проти рішення уряду Миколи Азарова відкласти підписання угоди про асоціацію з ЄС.[29]

21 листопада 2013 року на своїй сторінці в Facebook опублікував пост «Гаразд, давайте серйозно. Ось хто сьогодні до півночі готовий вийти на Майдан? Лайки не рахуються. Тільки коментарі під цим постом зі словами „Я готовий“. Як тільки набереться більше тисячі, будемо організовуватися»[30][31]. Через годину після публікації, кількість коментарів перевалило за 600, а бажаючих вийти на Майдан в Києві виявилося більше тисячі. Готовність вийти виявили Юрій Луценко та Арсен Аваков, журналісти Ольга Мусафірова і Олена Білозерська.

Пізніше, о 20:30, з'явилося повідомлення: «Зустрічаємося о 22:30 під монументом Незалежності. Одягайтеся тепло, беріть парасольки, чай, каву, гарний настрій і друзів. Репост всіляко вітається!», у якому закликав українців вийти на акцію протесту проти рішення уряду Миколи Азарова відкласти підписання угоди про асоціацію з ЄС[32][33].

Надалі акція стала масовою, отримавши назву «Євромайдан», а в подальшому — «Революція гідності».

Перші сім днів протесту Мустафа Найєм очолював неформальний координаційний центр Євромайдану, до якого також входили Світлана Заліщук, Вікторія Сюмар, Єгор Соболєв та інші.

24 листопада 2013 року виступив з єдиною промовою на Майдані, у якій закликав українців боротися за своє європейське майбутнє і спрогнозував, що майбутнім президентом стане політик, готовий підписати угоду про асоціацію з Європейським союзом.

27 листопада 2013 року оголосив, що залишатиметься на Майдані виключно як журналіст, висвітлюючи події як кореспондент «Громадського телебачення» і «Української правди».

20 березня 2014 року був одним з перших журналістів, які опублікували фотографію снайпера на вул. Інститутській, звідки вівся вогонь по протестуючих на Майдані.

Політика

[ред. | ред. код]
Мустафа на Євромайдані в листопаді 2013 року

У липні 2013 року під час навчання в Стенфордському університеті після спілкування з американським філософом, політологом і політичним економістом Френсісом Фукуямою про досвід країн з перехідною демократією, вирішив зайнятися політичною діяльністю та розпочати політичну кар'єру.

У вересні 2014 року оголосив про участь у позачергових парламентських виборах, а як наслідок — закінчив журналістську кар'єру. Займав 20 місце у виборчому списку партії Блок Петра Порошенка «Солідарність». Під час передвиборчої кампанії декілька тижнів провів на виборчому окрузі № 102 на Кіровоградщині, агітуючи проти Олеся Довгого.

Пройшовши до Верховної Ради України, став заступником голови фракції «Блоку Петра Порошенка» і членом Комітету з питань європейської інтеграції.

В Парламенті займається написанням законопроєктів, які стосуються антикорупційної та правоохоронної діяльності та є автором наступних проєктів закону:

  • про охорону громадського порядку і державного кордону[34];
  • про діяльність Державного бюро розслідувань[35];
  • про забезпечення прозорості та законності комунікації з суб'єктами владних повноважень[36];
  • про перевірку водіїв транспортних засобів на стан сп'яніння[37];
  • про тимчасово окуповану Російською Федерацією територію України[38];
  • про прокуратуру (щодо особливостей функціонування Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів протягом перехідного періоду)[39];
  • про фінансування діяльності центрів надання адміністративних послуг[40];
  • про Національну поліцію (щодо ідентифікації поліцейських)[41];
  • щодо діяльності Державного бюро розслідувань[42];
  • про Національне бюро фінансової безпеки України[43];
  • щодо удосконалення процедури проведення експертиз[44];
  • щодо посилення відповідальності за злочини, вчинені проти статевої свободи та недоторканності малолітньої чи малолітнього[45].

У цьому ж році куратор запуску патрульної поліції в Закарпатті, а саме у містах: Ужгороді, Мукачеві, Івано-Франківську, Чернівцях, а також у Краматорську, Слов'янську, Сєвєродонецьку, Лисичанську, Рубіжному, Маріуполі.

3 жовтня 2017 року Мустафа Найєм у рамках круглого столу з питання проведення виборів на Донбасі заявив, що виступає за вибіркове надання права голосу на місцевих виборах переселенцям, бо серед них є прихильники сепаратистів[46].

У червні 2018 року підтримав відкритий лист діячів культури, політиків і правозахисників із закликом до світових лідерів виступити на захист ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова й інших політв'язнів[47].

Співпраця з патрульною поліцією

[ред. | ред. код]

Запуск патрульної поліції в Ужгороді та Мукачево

[ред. | ред. код]

У 2015 році Найєм увійшов до складу членів Колегії МВС України[48]. У липні 2015 року був призначений куратором запуску нової патрульної поліції на Закарпатті. В Ужгороді та Мукачеві за підсумками конкурсу, було подано 15,5 осіб на місце. Це був другий результат по країні після Києва. Серед охочих стати поліцейськими в Закарпатті було 61,6 % з вищою освітою, діючих співробітників міліції — 8,4 %.

Всього було подано 3564 анкети. Останню — 3564-ю анкету Мустафа Найєм подав сам, пояснюючи це так: «Зачем я это сделал? Я считаю невозможным изменить систему правоохранительных органов, не зная и не интересуясь ее азами. Это неуважительно к людям, которые уже посвятили себя работе в полиции, а приобретение таких знаний и опыта, уверен, помогут мне в дальнейшем. Патрульно-постовая служба — это первая ступень в системе, и я хочу знать и понимать, как и чему учатся будущие полицейские. Не с чьих-то слов, а сам»[49].

Запуск патрульної поліції в Івано-Франківську, Чернівцях, Слов'янську, Краматорську

[ред. | ред. код]

2 вересня 2015 року окрім Ужгорода та Мукачево Мустафу Найєма також було призначено керуючим запуску патрульної поліції в Івано-Франківську, Чернівцях, Слов'янську і Краматорську. Починаючи з 3 до 18 вересня 2015 року в Івано-Франківську стартував відбір кандидатів у нову поліцію. В результаті відбору було відібрано 200 поліцейських[50]. У Чернівцях відбір пройшли та закінчили навчання 342 поліцейських, серед яких четверта частина були жінки.

Понад 85 % патрульних міста Чернівців мали вищу освіту — професійні економісти, перекладачі, юристи, інженери, вчителі, програмісти тощо. Також серед них 18 кандидатів в майстри спорту та 3 майстри спорту. Серед нових поліцейських також були 35 учасників АТО[51]

26 вересня 2015 року було почато набір кандидатів в патрульну поліцію Краматорська і Слов'янська. Оскільки бойові дії на Сході України почалися саме з цих міст, то запуск нової поліції був «символічним». Всього було подано у Краматорську і Слов'янську понад 1200 анкет, з яких конкурсний відбір пройшли та успішно закінчили навчання 149 поліцейських[52].

14 травня 2017 року було запущено Патрульну поліцію Краматорська і Слов'янська. 198 патрульних поліцейських склали присягу на вірність українському народові, а очолив нову структуру учасник АТО, капітан поліції Олександр Малюк. З тих пір екіпажі патрульної поліції стали невід'ємною частиною життя міст.

Запуск патрульної поліції в Маріуполі

[ред. | ред. код]

5 листопада 2015 року було розпочато відбір патрульних поліцейських в Маріуполі. Загалом зібрали 3076 анкет, з яких 35,6 % — дівчата, а відсоток діючих співробітників правоохоронних органів становить рекордний показник по країні — 3,8 %. Конкурс на одне місце склав 6,4 особи на місце.

30 травня 2016 року  в центрі Маріуполя присягу склали 172 патрульных, серед них було 38 жінок. Начальником маріупольського патруля став Віталій Горкун. Він служив в авіації, був на фронті, працював у Бориспільському аеропорту.

Урочиста церемонія присяги в Маріуполі була останньою в Україні. На той час було створено 28 управлінь патрульної поліції, які досі працюють у 32 містах. Кількість патрульних була майже 13 тисяч співробітників[53].

Законопроєкти щодо поліції

[ред. | ред. код]

Співавтор Проєкту Закону про внесення змін до Закону України «Про Національну поліцію» (щодо ідентифікації поліцейських);[54]

Співавтор Проєкту Закону про внесення змін до Закону України «Про Національну гвардію» (щодо ідентифікації військовослужбовців Національної гвардії України під час виконання ними завдань із охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки);[55]

Співавтор Проєкту Закону про внесення змін до статті 34 Закону України «Про дорожній рух» (щодо здійснення відомчої реєстрації та обліку транспортних засобів, які належать Національній поліції України);[56]

Співавтор Проєкту про внесення зміни до пункту 4 розділу XXI «Прикінцеві та перехідні положення» Митного кодексу України (щодо реалізації проєкту заміни рухомого складу Національної поліції України)[57].

Кандидат на посаду Голови Національної поліції України

[ред. | ред. код]

У грудні 2016 року Міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим було оголошено відкритий конкурс на посаду глави Національної поліції України. На той час Мустафа Найєм підтвердив, що має бажання висунути свою кандидатуру на посаду глави Національної поліції України. Умови конкурсу були прописано в такий спосіб, що не давали можливості Мустафі взяти участь у конкурсному відборі на посаду глави Національної поліції.

Справа була в тому, що безпосередній відбір і призначення нового глави відбулося вже після на той час нового 2017 року. А відповідно до перехідних положень закону «Про Національну поліцію України», вимоги до глави НПУ до 31 грудня 2016 року і після — відрізнялися.

Так, з 1 січня 2017 року до стандартного набору про освіту та стаж роботи додавалися дві істотні вимоги: вища повна юридична освіта та стаж роботи у сфері права не менше семи років.

Так як на той час у Мустафи Найєма вищої юридичної освіти та стажу роботи в галузі права не було, тому взяти участь в конкурсному відборі глави Національної поліції йому не вдалося. А як заявив він сам: «Подаваться исключительно ради пиара не стану, это не цирк, и отношусь я к этому серьезно».

У той же час, Мустафа розробив та поділився програмою своїх бачень окремих рішень та заходів, які б він зробив, очолюючи Національну поліцію України. Програма отримала назву «40 шагов главы Национальной полиции Украины»[58]. Проаналізувавши всі позиції даної програми, її було скорочено до 13 пунтків із 40[59].

Розгін «наметового містечка» під Верховною Радою України

[ред. | ред. код]

17 жовтня 2017 року в Києві під будівлею Верховної Ради розпочалася акція «Всеукраїнський збір» за «велику політичну реформу»[60]. Серед ініціаторів акції були Мустафа Найєм, Єгор Соболєв, представники партій «Свобода», «Національний корпус», «Самопоміч», «Громадянська позиція» та ін[61]. Організаторами акції було висунуто три вимоги:

  • скасувати депутатську недоторканність;
  • змінити виборче законодавство, зробивши партійні списки відкритими;
  • створити антикорупційний суд.

Загальна кількість мітингуючих склала близько 5 тисяч осіб. Учасники мітингу зуміли пронести під Раду заздалегідь підготовлені намети та розбити табір, який знаходився під будівлею Верховної Ради до 3 березня 2018 року.

В суботу, 3 березня 2018 року, зранку поліцейські та військовослужбовці Нацгвардії під приводом виконання судового рішення зайшли до наметового містечка, вивели практично всіх, хто там перебував, після чого було розбито намети, паркани, споруджені барикади та завали.

В результаті розгону наметового містечка 13 мітингувальників отримали тяжкі тілесні ушкодження та 7 правоохоронців отримали травми[62]. 111 осіб було доправлено до двох райвідділів поліції в статусі свідків, на чотирьох таких осіб були складені адмінпротоколи.

Мустафа Найєм назвав дії співробітників Національної поліції незаконними та повідомив, що вони виходили за рамки прийнятої міжнародної практики.

До неправомірно затриманих осіб застосовували «тактичні прийоми», які не відображали реальну загрозу, були змушені стояти на колінах в снігу в центрі міста при температурі -7.

Відповідно до практики ЄСПЛ, жорстоким і принижуючим гідність людини вважається таке ставлення до неї, «що породжує потерпілому відчуття страху або зневаги, муки та неповноцінності».

У відповідь на неправомірні дії співробітників поліції Мутсафа Найєм активно лобіював прийняття закону про ідентифікацію поліцейських № 5700 та військовослужбовців Національного управління № 5701[63].

Також він активно лобіював прийняття міжнародних норм роботи співробітників поліції на рівні внутрішніх документів МВС та Національної поліції, в тому числі Статуту Національних поліцій та Інструкцій з охорони порядку під час масових заходів.

Мустафою було ініційовано розслідування щодо дій співробітників поліції 3 березня 2018 року і розгляду цього питання на засіданні профільного комітету Верховної Ради[64].

Global Office

[ред. | ред. код]

2015 рік — став співзасновником «Global Office» — громадської організації, яка займається сприянням інформаційної, політичної, економічної, культурної та соціальної інтеграції України у світовий простір, а також її внутрішньої інтеграції[65].

Організація виникла на базі ініціативи GoGlobal, заснованої на початку 2015 року, і наразі об'єднує партнерів, серед яких посольства, державні органи центральної влади, міжнародні організації, культурні центри, мовні школи, аналітичні центри.

Global Office реалізовує проєкти у двох напрямках:

  1. GoEast (інформаційна, інфраструктурна та політична інтеграція прифронтових територій Донецької та Луганської областей у всеукраїнський простір);
  2. GoGlobal (популяризація вивчення іноземних мов, волонтерського руху в Україні, сприяння міжкультурному діалогу та громадянській дипломатії).

В рамках проєкту GoGlobal 2016 року було проєкт GoCamp — всеукраїнський проєкт пришкільних мовних таборів нового формату з іноземними волонтерами[66].

Проєкт GoCamp East (літній англомовний табір у Київській області) у 2016 році налічував більше 300 дітей, що проживають на прифронтових територіях.

27 липня 2018 року на території дитячого оздоровчого центру «Дніпро» (Київська область, смт Козин) був проведений GoCamp East — інноваційний англомовний табір для учнів шкіл, що знаходяться поблизу лінії зіткнення. Загалом у таборі взяли участь близько 600 дітей із 24 шкіл Донецької та Луганської областей[67]

Завдяки проєкту GlobalOffice 28 травня 2016 року було проведено найбільший урок англійської мови в Україні. У ньому одночасно взяли участь 6000 людей у 65 містах.

31 серпня 2016 року у Маріуполі відбулося відкриття Центру надання адміністративних послуг. Відкрили ЦНАП Президент Порошенко та посол США в Україні Марі Йованович. Global Office розробив дизайн центру та проєктно-коштористну документацію для його побудови.

Цікаві факти

[ред. | ред. код]
  • У травні 2013 року Мустафа Найєм, як незалежний член міжнародного журі конкурсу блогів «The Bobs», номінував блог Олени Білозерської. Однак після протестів промосковських[джерело?] і прокомуністичних[джерело?] організацій організатори конкурсу «The Bobs» скасували премію номінації «Найкращий україномовний блог»[68] через те, «що в записах блогу, опублікованих кілька років тому, містяться право-популістські повідомлення, що не відповідає критеріям конкурсу та ідеології Deutsche Welle»[69].
  • У 2016 році сторінка у Facebook Мустафи Найєма увійшла до списку найкращих рейтингу 100 блогерів України[70].

Провадить освітню діяльність та є лектором у таких закладах:

Також викладає в таких освітніх установах:

Книга

[ред. | ред. код]

11 вересня 2014 року на Форумі видавців у Львові презентував книгу на основі розповідей Юрія Луценка про його ув'язнення — «По обидва боки колючого дроту»[77] . Книга була видана у видавництві А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА.

Нагороди

[ред. | ред. код]
Дає інтерв'ю після отримання премії ім. Олександра Кривенка

Сім'я

[ред. | ред. код]

неодружений та ніколи не був.[джерело?]

  • Батько — Мухаммад Наїм — заступник міністра освіти Афганістану у 1976 році.[джерело?]
  • Мати — Розаї Латіфа, викладачка математики. Померла в грудні 1984 року після народження молодшого сина — Масі-Мустафи.
  • Брат — Масі-Мустафа Найєм (юрист, власник юридичної компанії «Міллер». Під час участі в АТО — командир взводу 122-го батальйону 81-ї бригади повітряно-десантних військ ЗСУ).
  • Сестра — художниця Маріам Латіфа.
  • Син — Марк-Міхей Найєм.[джерело?]

Інциденти

[ред. | ред. код]

13 грудня 2010 року Мустафу Найєма затримали спецпризначенці «Беркута», пояснивши це тим, що він «особа кавказької національності». У той же день його відпустили з Подільського райвідділу міліції. 14 грудня він написав статтю «Ксенофобія не повинна стати обличчям української національності» з описом подій і вимогою звільнити співробітника, який його затримав і не побажав принести свої вибачення. 16 грудня завершилося службове розслідування, яке встановило, що міліціонер в спілкуванні з журналістом дозволив собі некоректні висловлювання на його адресу, за що йому була оголошена догана[83][84][85].

30 липня 2012 року, за свідченням Найєма, він був побитий охороною одного з делегатів з'їзду Партії регіонів після того, як машина супроводу цього делегата підрізала мотоцикл Найєма. Міліція відмовилася від порушення кримінальної справи[86][87].

3 жовтня 2017 року Мустафа Найєм в рамках круглого столу з питання проведення виборів на Донбасі заявив, що виступає за вибіркове надання права голосу на місцевих виборах переселенцям, тому що серед них є прихильники сепаратистів.[джерело?]

19 травня 2019 року під час візиту Мустафи Найєма до Одеського Літнього Театру, де зібралися активісти міста, аби не допустити будівництва на місці театру концертного майданчику, невідомі особи вилили на журналіста відро з нечистотами. Пізніше Національна Поліція України затримала двох громадян України за підозрою у хуліганстві[88][89].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ http://itd.rada.gov.ua/mps/info/page/17978
  2. ↑ Інформація про депутата на сайті ВРУ. Архів оригіналу за 15 лютого 2015. Процитовано 16 грудня 2014.
  3. ↑ Мустафа Найєм: Блоги автора. www.ukrinform.ua (укр.). Архів оригіналу за 22 жовтня 2020. Процитовано 29 грудня 2020.
  4. ↑ FSI | CDDRL | Draper Hills Summer Fellows Program. cddrl.fsi.stanford.edu (англ.). Архів оригіналу за 21 листопада 2018. Процитовано 29 серпня 2018.
  5. ↑ Найєм розірвав Договір Із «Савік Шустер Студією», але веде переговори про нові проєкти. Телекритика. 22 грудня 2010. Архів оригіналу за 15 квітня 2012. Процитовано 3 квітня 2011.
  6. ↑ Мустафа Найєм:«Ми постараємося максимально дистанціюватися від "Шустер live"». Телекритика. 27 січня 2010. Архів оригіналу за 15 квітня 2012. Процитовано 3 квітня 2011.
  7. ↑ Проєкт After Live закрито?. Телекритика. 18 лютого 2011. Архів оригіналу за 15 квітня 2012. Процитовано 3 квітня 2011.
  8. ↑ Шустер: After Live виходитиме без Найєма. Телекритика. 18 лютого 2011. Архів оригіналу за 15 квітня 2012. Процитовано 3 квітня 2011.
  9. ↑ Телеведучий – птах перелітний. ua.telekritika.ua. Архів оригіналу за 9 липня 2018. Процитовано 9 липня 2018.
  10. ↑ Мустафа Найем: Один суд времен Виктора Януковича. Українська правда - Блоги. Архів оригіналу за 9 липня 2018. Процитовано 9 липня 2018.
  11. ↑ «Сегодня о главном» будут вести Илона Довгань и Мустафа Найем. МедиаНяня - таблоид для и про медиа. Архів оригіналу за 27 травня 2019. Процитовано 9 липня 2018.
  12. ↑ Вікторія Коломієць (21 листопада 2019). Ексдепутат Найєм заявив, що став заступником гендиректора Укроборонпрому. hromadske.ua. Архів оригіналу за 9 грудня 2019. Процитовано 9 грудня 2019.
  13. ↑ Розпорядження Кабінету Міністрів України від 4 серпня 2021 року № 889-р «Про призначення Найєма Мустафи-Масі заступником Міністра інфраструктури України».
  14. ↑ Найєм йде з посади голови Держагентства відновлення. РБК-Украина (укр.). Процитовано 17 червня 2024.
  15. ↑ «Рішення прийняв самостійно». Найєм підтвердив своє звільнення — офіційна заява. 10.06.2024, 11:55
  16. ↑ Звільнення Найєма: що відомо про скандал та як реагують в уряді. РБК-Украина (укр.). Процитовано 17 червня 2024.
  17. ↑ Кадрові рішення Уряду. Jun 18 at 16:35
  18. ↑ Найєма звільнили з Держагентства відновлення: Кабмін обрав тимчасову заміну. // Автор: Ксенія Капустинська. 18.06.2024, 16:41
  19. ↑ Кабмін звільнив Найєма з посади голови Держагентства відновлення. РБК-Украина (укр.). Процитовано 23 червня 2024.
  20. ↑ «Беркут» затримав Мустафу Найєма. Українська правда. 13 грудня 2010. Архів оригіналу за 8 липня 2013. Процитовано 3 квітня 2011.
  21. ↑ Мустафу Найєма відпустили. Українська правда. 13 грудня 2010. Архів оригіналу за 8 липня 2013. Процитовано 3 квітня 2011.
  22. ↑ Ксенофобія не повинна стати обличчям української національності. Українська правда. 14 грудня 2010. Архів оригіналу за 15 квітня 2012. Процитовано 3 квітня 2011.
  23. ↑ Міліціонер отримав догану за образу журналіста. ЛІГАБізнесІнформ. 16 грудня 2010. Архів оригіналу за 15 квітня 2012. Процитовано 3 квітня 2011.
  24. ↑ Четверта студія. Четверта студія (укр.). Процитовано 31 серпня 2018.
  25. ↑ Мустафа Найем: Виктор Янукович. Год первый. Українська правда - Блоги. Архів оригіналу за 31 серпня 2018. Процитовано 31 серпня 2018.
  26. ↑ Мустафа Найем: РЕВОЛЮЦІЯ. 7 років потому. Українська правда - Блоги. Архів оригіналу за 31 серпня 2018. Процитовано 31 серпня 2018.
  27. ↑ Мустафа Найем: Виктор Янукович. Два года условно. Українська правда - Блоги. Архів оригіналу за 31 серпня 2018. Процитовано 31 серпня 2018.
  28. ↑ Мустафа Найем: Виктор Янукович. Год третий. Покращення вся информация. Українська правда - Блоги. Архів оригіналу за 31 серпня 2018. Процитовано 31 серпня 2018.
  29. ↑ Чим був і чим не був Майдан. nv.ua. 21 листопада 2016. Архів оригіналу за 25 листопада 2021.
  30. ↑ Зінченко, Олександр (17 лютого 2015). Щоденник Майдану. Про що ми тоді думали. Історична правда. Архів оригіналу за 25 червня 2021.
  31. ↑ Найєм, Мустафа (21 листопада 2013). Mustafa Nayyem. Facebook (російською) . Архів оригіналу за 23 вересня 2020. Процитовано 17 лютого 2021.
  32. ↑ Маліцька, Валерія (12 грудня 2016). Сторінка в Facebook, що змінила майбутнє України. Факти (ICTV). Архів оригіналу за 25 червня 2021.
  33. ↑ Найєм, Мустафа (21 листопада 2013). Mustafa Nayyem. Facebook (російською) . Архів оригіналу за 23 січня 2016. Процитовано 17 лютого 2021.
  34. ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 24 липня 2018. Процитовано 31 серпня 2018.
  35. ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 31 серпня 2018. Процитовано 31 серпня 2018.
  36. ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 31 серпня 2018. Процитовано 31 серпня 2018.
  37. ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 31 серпня 2018. Процитовано 31 серпня 2018.
  38. ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 31 серпня 2018. Процитовано 31 серпня 2018.
  39. ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 31 серпня 2018. Процитовано 31 серпня 2018.
  40. ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 31 серпня 2018. Процитовано 31 серпня 2018.
  41. ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 24 липня 2018. Процитовано 31 серпня 2018.
  42. ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 11 лютого 2019. Процитовано 31 серпня 2018.
  43. ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 31 серпня 2018. Процитовано 31 серпня 2018.
  44. ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 31 серпня 2018. Процитовано 31 серпня 2018.
  45. ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 31 серпня 2018. Процитовано 31 серпня 2018.
  46. ↑ Найєм влаштував суперечку з суддею через право переселенців голосувати на виборах. ukranews.com. Українські новини. 3 жовтня 2017. Архів оригіналу за 17 квітня 2018.
  47. ↑ An appeal to the representatives of countries who are expected to travel to the World Cup football games in Russia [Архівовано 22 червня 2018 у Wayback Machine.] Open Democracy, 06.06.2018
  48. ↑ Процес переатестації куруватиме центральна комісія МВС (склад) | ПРАВОВЕ ПОЛЕ. pravove-pole.info (укр.). Процитовано 12 жовтня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  49. ↑ Mustafa Nayyem. www.facebook.com (укр.). Архів оригіналу за 24 березня 2020. Процитовано 12 жовтня 2018.
  50. ↑ В Івано-Франківську почався відбір у нову поліцію (укр.). Архів оригіналу за 12 жовтня 2018. Процитовано 12 жовтня 2018.
  51. ↑ У Чернівцях стартував набір у нову патрульну поліцію (укр.). Архів оригіналу за 12 жовтня 2018. Процитовано 12 жовтня 2018.
  52. ↑ В полицию Краматорска и Славянска документы подали 1200 кандидатов. 6264.com.ua - Сайт города Краматорска (ru-UA) . Архів оригіналу за 12 жовтня 2018. Процитовано 12 жовтня 2018.
  53. ↑ В Мариуполе приняли присягу патрульные полицейские, - ФОТО. ipress.ua (англ.). Архів оригіналу за 13 жовтня 2018. Процитовано 12 жовтня 2018.
  54. ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 6 жовтня 2018. Процитовано 16 жовтня 2018.
  55. ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 6 жовтня 2018. Процитовано 16 жовтня 2018.
  56. ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 29 жовтня 2018. Процитовано 16 жовтня 2018.
  57. ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 29 жовтня 2018. Процитовано 16 жовтня 2018.
  58. ↑ 40 ШАГОВ НОВОГО ГЛАВЫ НАЦИОНАЛЬНОЙ ПОЛИЦИИ. Українська правда - Блоги. Архів оригіналу за 29 жовтня 2018. Процитовано 16 жовтня 2018.
  59. ↑ 13 шагов нового главы Национальной полиции. www.facebook.com (укр.). Процитовано 16 жовтня 2018.
  60. ↑ Під ВР почалась акція: чергує 3,5 тисячі правоохоронців. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 29 жовтня 2018. Процитовано 29 жовтня 2018.
  61. ↑ Червоненко, Віталій (18 жовтня 2017). Намети під Радою: чи почався Майдан-3?. BBC News Україна (брит.). Архів оригіналу за 29 жовтня 2018. Процитовано 29 жовтня 2018.
  62. ↑ Розгін наметового містечка: чи «перегнули палицю» силовики?. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 29 жовтня 2018. Процитовано 29 жовтня 2018.
  63. ↑ Что на самом деле произошло в субботу под Верховной радой. Українська правда - Блоги. Архів оригіналу за 29 жовтня 2018. Процитовано 29 жовтня 2018.
  64. ↑ Шевченко про розгін наметового містечка біля Ради: Нетривале перебування затриманого на колінах – це ніяке не приниження. Архів оригіналу за 29 жовтня 2018. Процитовано 29 жовтня 2018.
  65. ↑ Home main. Global office (ua) . Архів оригіналу за 30 серпня 2018. Процитовано 30 серпня 2018.
  66. ↑ GoCamps Ukraine (англ.). Архів оригіналу за 30 серпня 2018. Процитовано 30 серпня 2018.
  67. ↑ GoCamps Ukraine (англ.). Архів оригіналу за 30 серпня 2018. Процитовано 30 серпня 2018.
  68. ↑ Deutsche Welle streicht Publikumspreis «Best Blog Ukrainisch» 2013 15.05.2013. Архів оригіналу за 31 липня 2013. Процитовано 3 серпня 2014.
  69. ↑ Deutsche Welle позбавила Олену Білозерську призу міжнародного конкурсу блогів The Bobs. Архів оригіналу за 27 липня 2013. Процитовано 3 серпня 2014. (нім.)
  70. ↑ | Сторінка в Facebook, що змінила майбутнє України. ФАКТИ. 12 грудня 2016. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 9 липня 2018.
  71. ↑ Український Католицький Університет. УКУ (укр.). Архів оригіналу за 14 березня 2022. Процитовано 30 серпня 2018.
  72. ↑ Головна сторінка :: НАВС. www.naiau.kiev.ua. Архів оригіналу за 24 грудня 2017. Процитовано 30 серпня 2018.
  73. ↑ Патрульная полиция Украины. Патрульная полиция Украины (ru-RU) . Архів оригіналу за 1 вересня 2018. Процитовано 30 серпня 2018.
  74. ↑ rubenbristian.com. Главная - CAP School " Мы обучаем Лидеров". CAP School (ru-RU) . Архів оригіналу за 7 квітня 2022. Процитовано 30 серпня 2018.
  75. ↑ Українська академія лідерства. www.ual.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 25 квітня 2022. Процитовано 30 серпня 2018.
  76. ↑ KSE at a glance. www.kse.org.ua (англ.). Архів оригіналу за 30 серпня 2018. Процитовано 30 серпня 2018.
  77. ↑ По обидва боки колючого дроту - Видавництво "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА". ababahalamaha.com.ua (рос.). Архів оригіналу за 14 квітня 2022. Процитовано 30 серпня 2018.
  78. ↑ Журналіст "Української правди" отримав премію Кривенка. Українська правда. 14 мая 2010. Архів оригіналу за 8 липня 2013. Процитовано 15 травня 2010.
  79. ↑ Korrespondent.net. Найем, Лыжичко и Чорновол могут получить премию Сахарова (рос.). Архів оригіналу за 30 серпня 2018. Процитовано 30 серпня 2018.
  80. ↑ Intajour. www.facebook.com (укр.). Процитовано 30 серпня 2018.
  81. ↑ Ukrainian Journalist Mustafa Nayyem to Receive 2014 Ion Ratiu Democracy Award. Wilson Center (англ.). 29 вересня 2014. Архів оригіналу за 30 серпня 2018. Процитовано 30 серпня 2018.
  82. ↑ The World Economic Forum. World Economic Forum. Архів оригіналу за 5 січня 2017. Процитовано 30 серпня 2018.
  83. ↑ «Беркут» затримав Мустафу Найєма. 13.12.2010, 20:53
  84. ↑ Найєм: серед міліції — ксенофобія. // Автор: Роман Лебедь. 15.12.2010
  85. ↑ Працівник «Беркуту» отримав догану за затримання журналіста. (рос.) 16.12.2010, 21:15
  86. ↑ Оскал Партіїї Регіонів. 31.07.2012, 16:09
  87. ↑ Справу за фактом побиття журналіста перед початком з'їзду Партії регіонів передали у прокуратуру. 01.08.2012, 15:50
  88. ↑ Народного депутата Мустафу Найєма в Одесі облили фекаліями. 19.04.2019, 14:44
  89. ↑ «Забудови нема і не буде»: в Одесі розповіли про майбутнє Літнього театру. 19.04.2019, 15:09

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Мустафа Найєм
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Мустафа Найєм



Це незавершена стаття про українського політика.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мустафа_Найєм&oldid=43695836