Національний університет Узбекистану імені М. Улугбека

Національний університет Узбекистану
УзНУ|день університету|рівень акредитації
41°21′04″ пн. ш. 69°12′18″ сх. д. / 41.35111111° пн. ш. 69.205° сх. д. / 41.35111111; 69.205
Тип	національний
Країна	Узбекистан
Розташування	Ташкент
Засновано	1918
Ректор	Марахімов Авазжон Рахімович
Студентів	11 000[1]
Випускники	Категорія:Випускники Національного університету Узбекистану
Сайт	nuu.uz
National University of Uzbekistan у Вікісховищі

Національний університет Узбекистану імені Мірзо Улугбека (узб. Mirzo Ulugʻbek nomidagi Oʻzbekiston milliy universiteti, Мирзо Улуғбек номидаги Ўзбекистон миллий университети) — найстаріший вищий навчальний заклад в Узбекистані, перший радянський виш у Середній Азії. Заснований 1918 року.

Колишні назви: Туркестанський державний університет (до 1923), Середньоазійський державний університет (до 1960), Ташкентський державний університет (до 2000)^[2].

Ректор: доктор технічних наук, професор Авазжон Рахімович Марахімов.

На початку XX сторіччя джадиди й місцева російська інтелігенція започаткували рух для організації Туркестанського мусульманського народного університету. Для координації дій створено раду зі 45 осіб^[3]. Війна заморозила активність створення університету, й, водночас, після революційних подій 1917 року й значних суспільних змін, вирішено навесні 1918 року розпочати навчання.

Мусульманський народний університет був запланований як навчальний заклад, що дає вищу, середню та середню спеціальну освіту. Для здобуття вищої освіти передбачалося 5-річне навчання.

Радянська влада декларувала визнання народного університету, але насправді зовсім по-іншому бачила його діяльність. Восени 1918 року джадиди-засновники вишу стали жертвами комуністичних репресій. 21 квітня було оголошено про створення Туркестанського народного університету (ТНУ), а 14 травня 1918 року опубліковано розпорядження (№ 145) влади Туркестанської автономної республіки, підписане головою Ради народних комісарів Колесовим і комісаром з народної освіти Успенським. Воно інформувало: «… надалі скасовуються всі обмеження та перепони до вступу охочих учитися в тому чи іншому класі будь-якого навчального закладу Туркестанської радянської республіки. […] Школи всіх рангів і відомств відкриті тепер для всіх охочих учитися в них, незалежно від віку, національності, віросповідання і свідоцтв. Єдиною умовою для вступників до будь-якого класу будь-якої школи Туркестанської радянської республіки відтепер є бажання вчитися». Документи про наявність будь-якого освіти не були потрібні навіть під час вступу до університету, не було і вступних іспитів. Першим ректором став Олександр Васильович Попов — педагог, викладач, вихованець Санкт-Петербурзької духовної семінарії, навчався в Санкт-Петербурзькому університеті^[4].

Перші місяці навчання було хаотичним, на лекції записувалися люди, щоб поговорити й провести час, вони дискутували й ходили по авдиторії, заважаючи викладачам. До вищої школи примикали середня та нижча школи, до яких записувалися навіть 7-річні діти: «коли подивишся на авдиторію, мимоволі виникає думка, що вона порожня, бо нема тих, для кого створений університет, немає робітників, службовців, прислуги і т. д., […] дорослих слухачів дуже мало, в деяких групах їх нема зовсім»^[4].

З 1919 р. університет перейменовано в Туркестанський державний університет. З 1920 року в структурі університету було 6 факультетів: медичний, фізико-математичний, соціально-економічний, технічний, історико-філологічний і робітничий факультети. Історик Юрій Флигін відзначає, що повноцінне становлення ТНУ як вищого навчального закладу відбулося 1920 року з прибуттям до Ташкента так званих «потягів науки» із кваліфікованими російськими вченими та педагогами^[4]. Перший потяг вирушив із Москви до Ташкента в лютому, а прибув аж у квітні 1920 року. У серпні-жовтні 1920 відправлено ще чотири ешелони, які доставили професорів і викладачів, обладнання та бібліотеку. Доставлено лабораторне обладнання, гербарії, колекції карт і понад 50 тисяч томів наукової та навчальної літератури^[5].

1921 року університету передали територію під Туркестанський державний ботанічний сад, до того перебував у підпорядкуванні Туркестанського комітету у справах музеїв і охорони пам'ятників старовини, природи і мистецтва (рос. Туркомстарис).

1921 року вперше відбувся випуск 12 фахівців-медиків, а наступного року кількість випускників медичного факультету досягла 17 осіб.

1923 року відбутися випуски на сільськогосподарському факультеті, на факультеті меліорації, місцевого господарства та юридичному факультеті. Того ж 1923 року закінчену вищу освіту отримали 76 студентів, серед них 25 лікарів, 14 агрономів, 8 інженерів і 32 юриста^[3]. Зростала й кількість слухачів: від 153 станом на 1920 рік, до 460 через два роки і 784 студентів 1923 року.

1925 року Рада міжфакультетських установ об'єднувала такі інститути: хімічний, фізичний, чистої та прикладної математики, геологічний, ґрунтознавства та геоботаніки, ботанічний, зоологічний, педагогіки і психології. Крім того, до її складу входили самостійні кабінети — геодезії, землезнавства, фізіології рослин та інші. До 1927/28 навчального року, були організовані нові кабінети — фізіології тварин, мікробіології, генетики і створена самостійна лабораторія спеціальних методів технічного дослідження. Факультети університету настільки розрослися, що з них почали формувати нові окремі вищі навчальні заклади та науково-дослідні установи. Так, у 1929-31 роках університет зазнав докорінної реорганізації: п'ять його факультетів з шести — медичний, східний, сільськогосподарський, факультет радянського господарства і права, інженерно-меліоративний з повним комплектом професорсько-викладацького складу, лабораторіями та обладнанням виділилися в самостійні вищі і вищі технічні навчальні заклади: в 1929 р.- Середньоазійський сільськогосподарський (САСХІ), Ленінабадський плодово-овочевий, Ашхабадский зооветеринарний, Середньоазійський бавовняно-іригаційний, Політехнічний і Середньоазійський геологорозвідувальний (Сагро) інститути. Пізніше від університету відбрунькувалися Таджицький вищий педагогічний інститут, Середньоазійські медичний і плановий інститути (ТАВПІ, САМІ, САПІ)^[6].

У 1930-х роках назріла потреба створення історичного факультету, а 1 вересня 1935 року на історичний факультет зараховано перших 75 студентів^[7]

1954 року Середньоазійському університету присвоєно ім'я Володимира Леніна. 1960 року перейменований на Ташкентський університет ім. Леніна, 1970 року отримав орден Трудового Червоного Прапора.

Станом на 1980 рік у Ташкентському університеті навчалося 17 тисяч студентів і були такі факультети: фізичний, математичний, прикладної математики і механіки, біолого-ґрунтовий, геологічний, георгафічний, історичний, філософсько-економічний, філологічний, юридичний романо-германської філології, сходознавства, журналістики^[8].

Станом на 1990 рік в університеті працювало 1200 викладачів, станом на 2008 рік — 536 (серед них 126 докторів наук і професорів)^[2].

У Науковій бібліотеці університету (головна бібліотека і бібліотеки факультетів) знаходиться бл. 3 млн одиниць зберігання. Це одна з найстаріших і найбільших бібліотек Узбекистану, створена як книгозбірня Народного університету 1918 року. З 1926 року отримує обов'язковий примірник книг і журналів, надрукованих у Середній Азії, з 1938 року — надрукованих у всьому СРСР^[9]. 1969 року бібліотека отримала статус «наукової», а з 1976 року стала науково-методичним центром вишів Узбецької РСР.

У складі Національного університет Узбекистану діють такі факультети:

• біологічний
• географічний
• економічний
• журналістики
• зарубіжної філології
• математичний
• узбецької філології
• фізики
• філософії
• хімії
• юридичний

Серед випускників:

• Абдураїмов Азамат Берадорович — узбецький футболіст, футзаліст, футбольний тренер та журналіст, випусник факультету журналістики
• Ахмедбаєв Адхам Акрамович — міністр внутрішніх справ Узбекистану (2013—2017)
• Ахмедов Карім Садикович — фізикохімік
• Бернштейн Інна Абрамівна — літературознавець
• Бєлозерський Андрій Миколайович — молекулярний біолог
• Дуюнова Віра Іларіонівна — волейболістка
• Звєгінцев Володимир Андрійович — мовознавець
• Ізраель Юрій Антонович — метеоролог
• Канаш Сергій Степанович — селекціонер
• Карімова Гульнара Ісламівна — донька Іслама Карімова
• Кременцов Леонід Павлович — мовознавець
• Кудряшов Серафим Миколайович — геоботанік
• Массон Вадим Михайлович — археолог
• Слонім Юдиф Мойсеївна — астроном
• Аали Токомбаєв — письменник
• Цукерванік Ісаак Платонович — хімік
• Юлдашев Нігматілла Тулкінович — в.о. президента Узбекистану у вересні 2016 року
• Ющенко Катерина Логвинівна — кібернетик

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Національний університет Узбекистану імені М. Улугбека

• Офіційна сторінка університету (узб.) (рос.) (англ.)
• Ўзбекистон миллий университети // Ўзбекистон Миллий Энциклопедияси, Ў ҳарфи. — Тошкент: Давлат илмий нашриёти. — Б. 38-40.