Немиричі

Немиричі (пол. Niemirycz)
Герб Клямри
Родоначальник:	Івашко Немирич (1510 рік)
Гілки роду:	Олевська, Черняхівська (Малопольська, Українська)
Місце походження:	Велике князівство Литовське

Немиричі (пол. Niemirycz, також писались як Niemierycz, Niemierzyc) — український шляхетський рід гербу Клямри^[1] з Київщини; один з найдавніших і найвизначніших українських родів. Також використовували власний герб — відміну герба Клямри^[2].

Найдавніші збережені відомості стосуються 1510 року. За легендою, предки Немиричів — новгородські бояри — переселилися XV століття з Новгорода до Великого князівства Литовського, де одержали великі українські маєтності.

Наприкінці XVI століття рід поділився на дві гілки — Черняхівську й Олевську. На початку XVII століття Немиричі навернулася до протестантизму. В умовах постійної боротьби з католиками за сфери впливу заможні протестантські родини прагнули дати своїм дітям найкращу на той час освіту.

В червоному полі дві срібні клямри (скоби) у вигляді діагонального (Андріївського) хреста, які в нижній половині сходяться на зразок щипців. В нашоломнику три страусових пера. Намет щита червоний, підбитий сріблом.

• Івашко Немирич (пол. Iwaszko Niemirycz) — королівський придворний і чорнобильський орендар; перший, хто розширив родовий маєток на Овруччині. 1529 року отримав привілей побудувати на лівому березі Ірші нижче Малина замок і закласти поселення. Ця місцевість, названа Городищем, стала спадковою власністю роду Немиричів.
  • Йосип (Єсиф) Немирич  — син Івашка Немирича; київський земський суддя (1580—1590). У шлюбі з Богданою Бабинською (на 1550).
    • Симеон (Семен), не мав нащадків
    • Іван
      • Федора — дружина Олександра Ганського
    • Матвій Немирич (роки життя невідомі) — син Іосифа Немирича; фундатор Люблінського братства, родоначальник Олевської гілки роду Немиричів. Її представники підтримували православ'я, але в другий половині XVII століття сполонізувалися і прийняли католицтво. Дружина — Анастасія Мукарівна
      • Криштоф
      • Самуель - у 1645 році віддав село Дивлин на 3 роки в заставну оренду Петрові Суринові та його дружині Анні Ставецькій
      • Миколай
      • Олександр  — суддя земський київський, дружина — Софія Виговська^[3] можливо, це він — вбитий селянами під час повстання 1648 року Олександр Немирич^[4]
      • Богдана — дружина пінського стольника Андрія Терлецького. Іншим шлюбом за овруцьким землевласником юрієм Лясотою.
    • Андрій Немирич (роки життя невідомі) — син Іосифа Немирича; київський земський суддя. Родоначальник Черняхівської гілки роду, представники якої були прихильниками протестантської течії социніан.
      • Олександра з Немиричів Гойська — тітка Степана молодшого, дружина Івана Загоровського; другим шлюбом за київським каштеляном Романом Гойським.
      • Стефан Немирич (?—1630) — підкоморій київський, батько Юрія Немирича. Навчався в Альтдорфському і Базельському університетах. Брав участь в укладенні Куруківського договору 1625. 1626 року у Черняхові відкрив социніанську школу середнього освітнього рівня;
        • Юрій Немирич (бл. 1612—1659) — внук Андрія Немирича, син Стефана Андрійовича і Марії з Войнаровських. Український державний і політичний діяч кінця 50-х років XVII століття, дипломат, військовий діяч, полковник (військове звання йому особисто надав Богдан Хмельницький), навчався у визначних європейських університетах Кембріджському й Оксфордському (Англія) та Сорбонському (Франція), вільно володів декількома іноземними мовами, вважався найкращим оратором свого часу.
          • Федір (Теодор) Немирич (1648—бл. 1700) — староста тарногорський, дружина — Олександра Житкевич гербу Ястребець^[5][6]
          • Томаш — загинув учнем школи в Киселині (зламав шию під час гонитви в полі)
          • Варвара (Барбара) — дружина: 1) Гієроніма Ґратуса Москоржевського; 2) з 1660 року — київського підкоморія Марціана Чаплича.^[7]
            • Дорота (Москожевська) — дружина брацлавського каштеляна Ґабріеля Стемпковського
        • Степан Немирич (1626/1630—22 лютого 1684) — український військ діяч, брат Юрія Немирича, артилерист. Під час національно-визвольної війни українського народу 1648—1657 років воював на боці Речі Посполитої. Під впливом свого брата Юрія Немирича перейшов на службу до українського війська. В 1658—1659 роках — генерал артилерії Великого князівства Руського, пізніше каштелян і воєвода київський;
          • Костянтин (після 1662) — на службі курфюрства Бранденбургу, мешкав в Бреслау
          • Криштоф — байкар, социніанський письменник-полеміст^[8]; дружина — Марина Ожаровська
          • Владислав Немирич — повернувся з батьком додому 1680 року, прийняв католицизм, поланецький каштелян, як староста новоселецький помер 1706; був 3 рази одружений.
            • Кароль Юзеф Немирич — похований 9 червня 1755, Рівне, дружина Антоніна Єловицька^[9]
              • Бонавентура, новоселецький староста. Дружина — Ангела-Гонорат Кжицька
                • Генріх Немирич (1757—1805(?)) — народився у селі Горбаків. За оповіданням Яна-Дуклана Охоцького, у молодому віці він нібито поїхав на навчання до Парижу, де захопився вченням французького просвітителя Вольтера. Закінчивши навчання Генріх повернувся на батьківщину його натхненним послідовником і почав тут проповідувати матеріалістичні погляди. За це отримав суворий вирок луцького суду: «витягнути й відрізати язика, подрати в три ремені, тіло четвертувати й розкидати по полям». Далі Генріх був нібито змушений емігрувати за кордон у Голандію, а 1805 року повернувся на Волинь, де почавши зловживати алкоголем, помер у корчмі під лавкою. Дане оповідання є по суті єдиною згадкою про життя Генріха Немирича. Натомість офіційні історичні джерела мовчать про цей резонансний випадок як і його життєпис в цілому.
            • Авґуст — поланецький каштелян
            • Олександр на Олевську Немирич — (зг. 1708 - 1723) стольник мозирський, підсудок земський київський, староста гадяцький.
          • Юрій — перебував на військовій службі Голландської республіки, загинув у морській битві біля Бергену
        • Владислав Немирич — овруцький староста.^[10]

• Софія — дружина Станіслава Тишкевича (†1650), київського чесника^[11]
• Антоніна — дружина володимирського стольника Юзефа Пінінського^[12]

Рід Немиричів внесений до I частини (роди дворянства жалуваного або дійсного) списку дворян Київської губернії на 1906 рік^[13]:

1. Костянтин Фаддєєв (указ Урядуючого Сенату Російської імперії № 6472 від 23 листопада 1844 року);

1.1. Максиміліан-Іван-Олександр (указ № 6472 від 23 листопада 1844 року);

1.1.1. Мечислав (ухвала Київського Дворянського Депутатського Зібрання від 14 березня 1873 року);

2. Фелікс Фаддєєв (указ № 6472 від 23 листопада 1844 року);

2.1. Стратон-Фаддєй-Станіслав (указ № 6472 від 23 листопада 1844 року);

2.2. Артюр-Яків-Бенігн (указ № 6472 від 23 листопада 1844 року);

2.2.1. Маріан-Станіслав (указ № 492 від 10 лютого 1872 року);

2.2.1.1. Броніслава (указ № 1211 від 31 березня 1904 року);

2.2.1.2. Ядвіга (указ № 1211 від 31 березня 1904 року);

2.2.1.3. Феліціан (указ № 1211 від 31 березня 1904 року);

2.3. Карл (указ № 2308 від 19 березня 1853 року);

2.3.1. Тадеуш-Іван (указ № 992 від 13 березня 1869 року);

• Довгополова Л. Історія фальшивого дворянства // Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. — Житомир, 2009. — № 19. — С. 238—255.
• Задорожна О. Ф. Формування Черняхівської волості Немиричів // Наукові записки НаУКМА. — Т. 91: Історичні науки. — К. : Національний Університет «Києво-Могилянська академія», 2009. — С. 9—14.
• Задорожна О. Ф. Рід Немиричів у шляхетській корпорації Київського воєводства: майновий статус і політична діяльність (XVI — середина XVII ст.): автореф. дис. — К. : Національний Університет «Києво-Могилянська академія», 2010. — 21 с.
• Тесленко І. А. Немиричі // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 365. — ISBN 978-966-00-1061-1.
• Яковенко Н. Витоки роду Немиричів // «Mappa Mundi»: збірник наукових праць на пошану Я. Дашкевича з нагоди його 70-річчя. — Львів — Київ — Нью-Йорк : Вид-во М. П. Коць, 1996. — С. 166—177.
• Boniecki A. Poczet rodów w Wielkiém Księstwie Litewskiém w XV i XVI wieku. — Warszawa, 1887. — S. 208—209. (пол.)
• Horodyszcze // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1900. — Т. XV, cz. 1. — S. 583. (пол.) — S. 583.
• Nieciescki K. Herbarz polski. — Lipsk, 1841. — T. VI. — S. 550—553. (пол.)
• Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1740. — T. 3. — 938 s. — S. 357—361. (пол.)
• Spis szlachty Królestwa Polskiego z dodaniem krótkiéj informacyi o dowodach szlachectwa. — Warszawa, 1851. — S. 165—166. (пол.)
• Tazbir J. Niemirycz (Niemierzyc) Jerzy h. Klamry (1612—1659) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1977. — T. XXII/4, zeszyt 95. — S. 811—816. (пол.)
• Tazbir J. Niemirycz (Niemierzyc) Stefan, h. Klamry (przed 1630—1684) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — T. XXII/4, zeszyt 95. — S. 820—824. (пол.)
• Uruski S. Rodzina. Herbarz szlachty polskiej. — Warszawa, 1914. — T. XII. — S. 101—105. (пол.)

• Шляхетський рід Немиричів у справах церковних: волинські акценти (кінець XVI — третя чверть XVII ст.) // «Медієвіст», 11 квітня 2013.