Пагвоський рух учених

Пагвоський рух учених
Тип	організація
Засновано	1957[1]
Розташування	Рим[2]
41°53′35.760840100002″ пн. ш. 12°28′0.59448009999847″ сх. д. / 41.89327° пн. ш. 12.46683° сх. д. / 41.89327; 12.46683
Членство	Campaign to Stop Killer Robotsd[3]
Вебсайт: pugwash.org
Нагороди (1995)
Пагвоський рух учених у Вікісховищі

Пагво́ський рух вче́них (англ. Pugwash Conferences on Science and World Affairs) - рух вчених, які виступають за мир, роззброєння та міжнародну безпеку, за запобігання світової термоядерної війни та наукову співпрацю. Пагвоський рух зародився 1955 року, коли 11 всесвітньо відомих учених, у тому числі Альберт Ейнштейн, Фредерік Жоліо-Кюрі, Бертран Рассел, Макс Борн, Персі Вільямс Бріджмен, Леопольд Інфельд, Лайнус Полінг, Джозеф Ротблат, виступили з маніфестом, в якому закликали зібрати конференцію проти використання ядерної енергії у військових цілях.

1987 року створено Міжнародний студентський і Молодіжний пагвоський рух.

Для поширення ідей учасників Пагвоського руху випускаються періодичні видання: «Proceedings of the Pugwash Conferences on Science and World Affairs» (щорічно з 1957), «Pugwash Newsletter» (щоквартально з 1963 ), «Pugwash Occasional Papers» (щоквартально з 2000), спеціальні монографії та доповіді. ^[4]

Перша Пагвоська конференція пройшла 7—11 липня 1957 року за активної підтримки канадського громадського діяча й мільярдера Сайруса Ітона на його батьківщині в Пагвоші (Нова Шотландія, Канада). На конференції були присутні 22 вчених з 10 країн (7 з США, в тому числі Герман Джозеф Мюллер, Лео Силард, 3 з СРСР, 3 з Японії, в тому числі Сінітіро Томонага, Хідекі Юкава, 2 з Великої Британії, в тому числі Сесіл Френк Пауелл, 2 з Канади, по одному з Австралії (Марк Оліфант), Австрії, Китаю, Французької республіки та Польської Народної Республіки). В основному це були фізики-ядерники. З СРСР приїхали академік Олександр Топчієв, професор Олександр Кузін, академік Дмитро Скобєльцин, а також помічник головного вченого секретаря Президії АН СРСР Володимир Павличенко. Перша Пагвоська конференція була присвячена небезпеці використання ядерної зброї, і можливості контролю за її розповсюдженням. На конференції було утворено постійний комітет Пагвоського руху з місцеперебуванням у Лондоні.

З 1957 року Пагвоські конференції проводяться 1—2 рази на рік. За рішенням Ради організації з 2007 року Пагвоські конференції проводяться один раз на 18 місяців.

У проміжках між конференціями Пагвоським рухом організуються тематичні симпозіуми та семінари в різних країнах світу.

• Всі учасники конференції отримують персональне запрошення і не є представниками жодної країни чи організації.
• Дискусії проводяться за зачиненими дверима, тільки після закінчення зустрічі робиться коротка заява для преси^[5].

1995 року Пагвоський рух став лауреатом Нобелівської премії миру «За великі досягнення, спрямовані на зниження ролі ядерної зброї у світовій політиці, і за багаторічні зусилля із заборони цього виду зброї».

1. ↑ http://cultural-opposition.eu/registry/?uri=http://courage.btk.mta.hu/courage/individual/n36255
2. ↑ COURAGE Registry
   d:Track:Q64784883
3. ↑ https://www.stopkillerrobots.org/members/
4. ↑ 1010985a1.htm Пагуошський рух^{[недоступне посилання з липня 2019]} / Лебедєв М. - стаття з енциклопедії «Кругосвєт »® [Архівовано 13 серпня 2009 у Wayback Machine.]
5. ↑ Документи та історія Пагуошського руху. Архів оригіналу за 3 лютого 2012. Процитовано 15 червня 2010.

• С. П. Галака. Пагуошський рух // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
• Рижов Ю. А., Лебедєв М. А.Вчені Академії наук у Пагуошського рух / / Весник РАН .- 2005.-Т. 75, № 6.
• Рижов Ю. А., Лебедєв М. А.Ювілей Пагуошського руху / / Весник РАН .- 2007.-Т.77, № 10.
• Лебедєв М. А.До 50-річчя Пагуошського руху / / Екология и жизнь.-2007 .- № 10, 11.

• Офіційний сайт Пагуошського руху вчених [Архівовано 8 березня 2021 у Wayback Machine.]
• Маніфест Рассела - Ейнштейна, 1955 р. [Архівовано 4 червня 2009 у Wayback Machine.]