Папороть таїландська
| Таїландська папороть | |
|---|---|
 | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Відділ: | Папоротеподібні (Polypodiophyta) |
| Клас: | Папоротевидні (Polypodiopsida) |
| Порядок: | Багатоніжкові (Polypodiales) |
| Підпорядок: | Polypodiineae |
| Родина: | Солодицеві (Polypodiaceae) |
| Рід: | Leptochilus |
| Вид: | Таїландська папороть (L. pteropus) |
| Біноміальна назва | |
| Leptochilus pteropus (Blume) Fraser-Jenk., 2008 | |
Таїландська папороть (Microsorum pteropus) — вид рослин родини багатоніжкові.
Рослина розповсюджена в Південно-Східній Азії.
У природних умовах досягає значних розмірів: від кореневища до кінчика листка майже пів метра[1]. В акваріумі рослина удвічі менша. Коричневі шовковисті корінці міцно утримують рослину в ґрунті, на різних предметах. Яскраво-зелені, з добре видимими прожилками, молоді листки згодом темнішають. Іноді листки вкриваються коричневими цятками, які перетворюються на чорні. Такі листки незабаром відмирають. Причиною цього явища є, мабуть, значна підміна води[1]. На одному кореневищі можуть розвиватися як здорові, чисті листки, так і напіввідмерлі приблизно одного віку. Причина захворювання цієї рослини остаточно ще не з'ясована[1].
Садити таїландську папороть у ґрунт не можна: треба притиснути кореневище до ґрунту невеличким камінцем або злегка прив'язати кущ папороті тонкою волосінню до декоративного корча чи каменя[1]. Розростаючись, рослина сама міцно закріпиться.
Розмножується таїландська папороть в акваріумі тільки вегетативно: на рослині з'являються молоді рослинки, які відділяються від маточного куща і вільно плавають у товщі води. Масова поява молоденьких рослин — це погана ознака, яка свідчить про погіршення умов життя рослини. При стабільних умовах папороть регулярно випускає молоді листки, які швидко ростуть і тривалий час зберігаються. Рослина легко переносить затінок, не потерпає через сусідство з іншими акваріумними рослинами. Невибагливість до освітлення дає можливість заповнювати нею в найтемніші місця рослинній композиції. Цю її якість використовують, коли необхідно створити умови для нересту риб, ікра яких боїться світла. Таїландська папороть, яка багато днів була в затіненому нерестовищі, після повернення в попередні умови починає активно викидати молоді листки. Незамінна ця рослина і в акваріумах, де утримують коропозубих, що розмножуються ікрою[1]. Ґрунтом у таких водоймах є покришений торф, куди риби цієї родини відкладають ікру. Зрозуміло, що ніякі інші рослини, крім тих, що плавають на поверхні або в товщі води, не підходять для таких умов. У цьому випадку використовують папороть, яка однаково добре росте прикріпленою і вільноплавною.
Густі зарості таїландської папороті дуже прикрашають акваріум. Вона також може утворювати зарості з яванським мохом, причому за сприятливих умов через деякий час розділити їх дуже важко.
Сприятливі умови для папороті створюють стара торфована вода з достатньою кількістю біогенних речовин і розсіяне освітлення. Рослина невибаглива до температури, може витримувати навіть замерзання і після повільного переходу до нормальних умов не пропадає. Шкодить їй підміна хлорованої води у великій кількості[1].
 | Це незавершена стаття про папороті. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
