Петров Борис Миколайович (учений)

|портрет= |Батько= |Посада= |Діти= |Чоловік= |Мати= |Дужина=

Борис Миколайович Петров
Борис Николаевич Петров
Народився	11 березня 1913(1913-03-11) м. Смоленськ, Смоленська губернія, Російська імперія
Помер	11 березня 1980(1980-03-11) (67 років) м. Москва, РРФСР
Поховання	Новодівичий цвинтар
Місце проживання	м. Москва, РРФСР
Країна	СРСР
Діяльність	фізик
Alma mater	Московський енергетичний інститут
Галузь	автоматичне управління
Заклад	АН СРСР, Московський авіаційний інститут
Посада	Віце-президент АН СРСР
Вчене звання	академік АН СРСР, професор
Науковий ступінь	доктор технічних наук
Вчителі	Viktor Sergeevich Kulebakind
Відомі учні	Sergey Victorovich Ulyanovd
Аспіранти, докторанти	Q24642292? Vadim Utkind[1] Stanislav Emel'yanovd[1]
Членство	Російська академія наук Академія наук СРСР
Нагороди	|
Особ. сторінка	Б. Н. Петров на сайті ІПУ РАН
Петров Борис Миколайович у Вікісховищі

Борис Миколайович Петров (рос. Бори́с Никола́евич Петро́в; 11 березня 1913(19130311), Смоленськ - 23 серпня 1980) — російський радянський вчений у галузі автоматичного управління, академік АН СРСР (1960; член-кореспондент 1953), Віце-президент АН СРСР, Герой Соціалістичної Праці (1969). Один з основоположників радянської космонавтики, який працював у тісному контакті з провідними діячами радянського ракетобудування і космонавтики — С.П.Корольовим , В.П.Глушком, М.К.Янгелем, В.М.Челомеєм, В.Ф.Уткіним, М.Ф.Решетньовим, В.П.Мішиним, М.О.Пілюгіним.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у Смоленську. Батько працював бухгалтером, помер в 1929 році. Мати — лікар, загинула в 1919 році, заразившись висипним тифом під час боротьби з епідемією. У 1939 році Борис закінчив Московський енергетичний інститут.

У 1940-1946 працював старшим науковим співробітником Інституту автоматики і телемеханіки. У 1945 отримав ступінь доктора технічних наук, минаючи ступінь кандидата наук.

У 1947-1951 — директор Інституту проблем управління АН СРСР. З 1951 завідувач відділом Інституту проблем управління АН СРСР.

З 1948 професор Московського авіаційного інституту, з 1950 — завідувач кафедрою Московського авіаційного інституту.

У 1953 році обраний членом-кореспондентом АН СРСР, від 1960 — академік АН СРСР. З 1963 — академік-секретар Відділення механіки і процесів управління АН СРСР. З 1966 голова Ради з міжнародної співпраці в галузі дослідження і використання космічного простору при АН СРСР («Інтеркосмос»). З 1979 — віце-президент АН СРСР.

Дійсний член Міжнародної академії астронавтики (1971), член Чехословацької, Угорської, Болгарської та Польської академій наук.

Головний редактор журналу «Известия АН СРСР. Техническая кибернетика» (нині «Известия Академии наук. Теория и системы управления»), член редколегій інших журналів.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Основні праці з теорії автоматичного регулювання, теорії інваріантності систем автоматичного управління, самоналагоджувальних систем, інформаційних проблем теорії управління, систем автоматичного управління рухомими об'єктами. Результати, отримані Петровим в теорії автоматичного управління складними об'єктами, знайшли широке застосування в ракетно-космічній техніці.

Створив метод структурних перетворень схем автоматичних систем і розробив відповідний математичний апарат — алгебру структурних перетворень. Провів глибокі дослідження в області методів інтегрування нелінійних диференціальних рівнянь («феномен Петрова»). Встановив межі застосування методу Чаплигіна.

Один з основоположників теорії інваріантності систем управління. Сформулював критерій фізичної реалізованості умов інваріантності — принцип двоканальності Петрова.

• 1950-1960-ті роки: поставив і провів дослідження в області теорії і практики нелінійних сервомеханізмів. Разом з учнями розвинув методи розрахунку і дослідження сервомеханізмів і здійснив передачу результатів спеціалізованим КБ для подальшої реалізації.
• З 1955 року керував розробкою методів побудови нелінійних систем управління із змінною структурою, розвитком методів синтезу та аналізу таких систем.
• У 1957 році очолив роботи з теорії, проектування і створення безпошукових самоналагоджувальних систем (адаптивних систем з моделлю). Керував розробкою і створенням адаптивних систем управління для деяких класів ракет Головного конструктора І.С.Селезньова. Надалі розробляв новий перспективний напрям — теорію координатно-параметричного управління.
• 1950-ті роки: працював спільно з академіком С. П. Корольовим над системами регулювання для першої міжконтинентальної балістичної ракети Р-7. Часто брав участь як консультант на засіданнях ради Головних конструкторів, очолюваної С. П. Корольовим. У 1950-1951 роках спільно з співробітниками отримав перші конструктивні результати в дослідженні динаміки рідинних ракетних двигунів (РРД) та його електронному аналоговому моделюванні.

Публікації[ред. | ред. код]

Автор близько 200 публіцистичних і науково-популярних статей з великих наукових проблем, пов'язаним з розвитком автоматики, обчислювальної техніки, автоматизації експерименту, програмного керування космічними дослідженнями.

• Теория автоматического регулирования, кн. 1 и 2, М., 1967 (соавтор);
• Орбитальные станции и изучение Земли из космоса, "Вестник АН СССР", 1970, № 10;
• Оценка точности систем управления космическими объектами, в сборнике: Управление космическими аппаратами и кораблями, М., 1971 (соавтор);
• Адаптивное координатно-параметрическое управление летательными аппаратами, в сборнике: Управление в космосе, т. 1, М., 1972 (соавтор)

Здійснив наукову і громадянську реабілітацію професора Г. В. Щипанова, що піддався в 1939-1940 роках нищівній критиці за статтю з інваріантності.

Нагороди[ред. | ред. код]

• Герой Соціалістичної Праці (1969)
• Орден Леніна
• Орден Жовтневої Революції
• Орден Трудового Червоного Прапора
• Орден Червоної Зірки
• Ленінська премія (1966)
• Державна премія СРСР (1972)
• Золота медаль Національного центру космічних досліджень Франції

Пам'ять[ред. | ред. код]

• У листопаді 1980 вийшла постанова Уряду про увічнення пам'яті Б.Н.Петрова
• У 1983 була випущена поштова марка СРСР, присвячена Петрову
• Золота медаль імені Б.Н.Петрова (з 1993 — премія) заснована Президією АН СРСР, присуджується за видатні роботи в галузі теорії і систем автоматичного управління, а також в галузі експериментальних досліджень з освоєння космічного простору
• Меморіальні дошки в пам'ять Бориса Миколайовича Петрова встановлені на будівлях Інституту проблем управління і Московського авіаційного інституту
• Музей академіка Б.Н.Петрова в середній школі № 20 (Смоленськ)
• Ім'ям Б.Н.Петрова названі:
  • Площа академіка Петрова ( Москва ).
  • Вулиця академіка Петрова (Смоленськ).
  • Науково-дослідний корабель (Академії наук) імені академіка Б.Н.Петрова
  • Одна з аудиторій Московського авіаційного інституту

Посилання[ред. | ред. код]

• Б. Н. Петров^{[недоступне посилання з липня 2019]} на сайте Института проблем управления имени В. А. Трапезникова.
• Б. Н. Петров в Энциклопедии космонавтики.
• Колчинский И. Г., Корсунь А. А., Родригес М. Р. (1977). Петров Борис Николаевич. Астрономы. Биографический справочник (на сайте Астронет). отв. редактор Богородский А. Ф. (вид. 2-ге, 416 с.). Киев: Наукова думка.(рос.)

1. ↑ ^{а б} Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
   d:Track:Q829984