Поліс

По́ліс (фінік. , грец. πόλις, лат. civitas)  в сучасному значенні — місто-держава, міська громада; звідси політія — особлива форма соціально-економічної та політичної організації суспільства, типова для Стародавньої Греції та Риму. З певними застереженнями полісами можна називати також фінікійські міста-держави класичного часу (зокрема, фінікійські колонії) та поселення, що їх засновували володарі Азії і Африки за грецьким або римським зразком. Зазвичай під полісом розумілося не поселення як таке, а насамперед міська громада, колектив громадян певного міста. Територія полісу складалася з міста (або міст) та сільської округи (хор), з розташованими на ній землеробськими поселеннями.

Поліс — самостійна одиниця розселення, що включала центральне поселення та навколишні «села». Поліс Спарта, наприклад, був створений мережею сіл. У стародавніх греків не було поділу на міста і села. Феномен полісу виник у VIII—VII ст. до н. е. Термін «місто» має набагато пізніше походження. Метрополією ж вважалось «самостійна одиниця розселення з управлінням в центрі цього поселення» яке має свої колонії.

Полісам передували міста-держави ахейців, але самі поліси більше нагадували фінікійські чи етруські міста^[1].

Поліс складався з міста та навколишніх сіл. Його розміри зазвичай були невеликими, громадяни могли перетинати поліс щонайменше двічі впродовж дня — від домівки до місця роботи. Всі жителі знали одне одних, а громадяни вирішували спільні питання на загальних зборах. Переселенці з інших полісів і невільники не могли бути громадянами. Дійсна влада належала аристократії, саме вона зазвичай пропонувала рішення, а решта громадян лише затверджували їх голосуванням. В разі війни аристократи командували військом полісу. Більшість полісів вели свою історію від легендарних чи історичних царів. Згодом царів замінили притани чи архонти, що обиралися на певний термін, зазвичай на рік^[1].

Антична ментальність спершу не передбачала можливості збагачення міста за рахунок майстерень і мануфактур. Але на межі V—IV ст. до н. е. поліс як спільнота громадян, що складалася з власників полісної землі (арістос), вступає у гостре протиріччя з ремісницькими та торговельними верствами (демосом), позбавленими політичних прав. Купівля і продаж земельних ділянок сприяли занепаду елітарності античного міського способу буття та його автономності^[2].

Арістотель зауважував, що людина, крім тілесного розвитку, формується також суспільством. Тому повноцінною вона може бути тільки серед інших людей. Призначення полісу полягає в тому, щоб створювати повноцінних людей^[3]. Для Арістотеля людина — це «політична тварина», відповідальна як за своє життя, так і життя інших людей, що живуть разом з нею^[4].

• Керкінітида — заснована як місто-держава у VI столітті до н. е. і проіснувала як грецька колонія майже до кінця IV століття н. е. Зараз місто Євпаторія (Автономна Республіка Крим).
• Тіра — заснована як місто-держава у VI столітті до н. е. переселенцями з грецького Мілета. Зараз місто Білгород-Дністровський (Одеської області).
• Ольвія — існувала як місто-держава з VI столітті до н. е. і до IV столітті  н. е. Заснована переселенцями з грецького Мілета. Зараз Миколаївська область.
• Борисфеніда — існувала як місто-держава у VII столітті до н. е., була найдревнішим грецьким поселенням Причорномор'я. Зараз Миколаївська область.
• Херсонес (пізніше Корсунь) — заснований у 422—420 роках до н. е. переселенцями з Гераклеї Понтійської і проіснував до XV століття  н. е. — тобто майже два тисячоліття. У V—I століттях до н. е. це було автономне місто-держава, у I—IV століттях  н. е. — аристократична республіка залежна від Риму, а з IV століття — від Візантії. Саме через Корсунь у 988 році в Київську Русь офіційно прийшло християнство візантійського обряду. Зараз історико-археологічний заповідник «Херсонес Таврійський», місто Севастополь (Автономна Республіка Крим).
• Феодосія — заснована як місто-держава у VI столітті до н. е. греками — вихідцями з Мілета, була центром торговельних зв'язків. Зараз місто Феодосія (Автономна Республіка Крим).
• Пантікапей — заснований як місто-держава у VI столітті до н. е. Зараз місто Керч (Автономна Республіка Крим).

• Політика — мистецтво ведення громадських справ.
• Поліція — структура, відповідальна за підтримання громадського порядку.
• Метрополіс — місто, яке заснувало свої колонії на інших землях; столиця архієпископа тощо.
• Некрополь — буквально «місто мертвих», цвинтар.
• Акрополіс — верхнє місто, цитадель.
• Триполіс — група 3-х міст.
• Пентаполіс — група 5-и міст.
• Декаполіс — десятимістя, група з 10-и міст.
• Додеполіс — група 12-и міст.
• Мегаполіс утворюється в результаті злиття кількох міст та їх передмість.
• Космополіс — велике місто з населенням різних культур.
• Технополіс — місто або його район з хай-тек індустрією.
• Екуменополіс — гіпотетичне місто, що охоплює всю планету, як правило, зустрічається в науковій фантастиці.

Численні міста Греції містять другий корінь «поліс» або «полі», наприклад: Александруполіс, Ермуполіс, Мегалополіс, Петруполі, Іліуполі, Ставруполі, Аргіруполі, Неаполі, Триполі тощо.

Корінь «поліс»/«полі» зустрічається і в багатьох історичних назвах міст інших країн, наприклад: Константинополь, Персеполіс, Геліополь, Неаполь, Севтополь, Філіппополь тощо; а також сучасних — Тирасполь, Севастополь, Сімферополь, Мелітополь, Маріуполь та інші.

• Синойкізм
• Давньогрецька колонізація
• Велика Греція
• Античні міста Північного Причорномор'я
• Константинополь
• Метрополія
• Політія

• Крижицький С. Д. Поліс [Архівовано 9 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 327. — ISBN 978-966-00-1142-7.
• В. Корнієнко. Поліс // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.566 ISBN 978-966-611-818-2
• James Whitley. The archaeology of ancient Greece. — Cambridge : Cambridge University Press, 2001. — 484 с. — ISBN 0521627338.

• Поліс [Архівовано 16 грудня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
• Литовська О. В. Драматургія Арістофана та криза полісного світогляду // Питання літературознавства. — 2013. — № 87. — С. 97–105.