Радянська республіка матросів та будівельників

Радянська республіка матросів та будівельників
Советская республика матросов и строителей
Российская советская республика Нарген
Вольный Нарген
невизнана революційна держава
17 грудня 1917 – 26 лютого 1918

Прапор Радянська республіка матросів та будівельників

Прапор

Девіз
Смерть буржуям!
Столиця село Лиунакюла (швед. Storbyn, ест. Lõunaküla)
Мова(и) російська
Площа 18,6 км²
Населення до 300
Форма правління Радянська Республіка
голова Ради народних комісарів
 -  С. М. Петриченко
Революційні матроси лінкора «Петропавловськ» у Гельсінгфорсі, літо 1917 року

Наргенська (Найссаарська) республіка (самоназви Радянська республіка матросів та будівельників, Російська радянська республіка Нарген, Вільний Нарген; в естонській радянській історіографії Радянська республіка Найссаара (ест. Naissaare Nõukogude Vabariik) — «радянська республіка» в період Громадянської війни в Росії, самопроголошена революційними матросами російського Балтійського флоту на острові Нарген (нині Наїссаар) 17 грудня 1917 року. Гарнізон евакуйовано до Кронштадта 26 лютого 1918 року.

Історія[ред. | ред. код]

«Радянська республіка», проголошена 17 грудня 1917 року гарнізоном острова Нарген (естонська назва Наїссаар) на знак протесту проти евакуації Прибалтики за умовами Берестейського миру[уточнити].

Гарнізон острова, перетвореного фортом на «сухопутний дредноут», який контролював підходи до Ревельської військово-морської бази російського Балтійського флоту і ревельський рейд, складався з 80—90 революційних матросів (а також артилерійської команди), військових будівельників, які продовжили розпочате 1911 року зміцнення форту[1].

Ініціатор створення і керівник республіки — лідер матросів анархо-комуніст Степан Петриченко, старший писар лінкора «Петропавловськ» Балтійського флоту Радянської Росії[2]. Уряд, за прикладом Радянської Росії, іменувався Радою народних комісарів, у складі:

  • голови С. Петриченка,
  • народних комісарів
    • у військових та морських справах,
    • внутрішніх справ,
    • праці,
    • фінансів,
    • охорони здоров'я,
    • (пізніше) освіти.

При наближенні до Ревеля німецьких військ гарнізон Наргену 26 лютого 1918 року не прийняв бою, а втік на суднах у Гельсінгфорс, а звідти на військовому кораблі в Кронштадт, залишивши на острові товаришів (німецькі війська утримували їх у тюрмі на Наїссаарі, передали 14 листопада 1918 року естонській владі, яка звільнила їх як політв'язнів у лютому 1919 року[3].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Йосеф Кац (9 вересня 2006). Земля амазонок. Молодежь Эстонии. Архів оригіналу за 4 вересня 2012. Процитовано 18 березня 2018.
  2. Küllo Arjakas (17 листопада 2007). Postimees: Eesti iseseisvuse mõtte areng ja punamadruste Naissaare Vaba Riik. Postimees.ee (ест.). Архів оригіналу за 1 грудня 2009. Процитовано 18 березня 2018.
  3. История батареи №5. Береговые батареи Таллина. Архів оригіналу за 2 березня 2007. Процитовано 18 березня 2018.

Посилання[ред. | ред. код]