Ракутін Костянтин Іванович
| Костянтин Іванович Ракутін | |
|---|---|
| Константин Иванович Ракутин | |
 | |
| Ім'я при народженні | рос. Константин Иванович Ракутин |
| Народження | 3 червня 1902 село Новинки, Нижегородська губернія, Російська імперія |
| Смерть | 7 жовтня 1941 (39 років) Смоленська область, РРФСР, СРСР |
| Поховання | Істринський район[d] |
| Країна | СРСР |
| Приналежність | НКВС СРСР, Червона армія |
| Вид збройних сил | прикордонні війська, піхота |
| Освіта | Військова академія імені М. В. Фрунзе |
| Роки служби | 1919-1941 |
| Партія | КПРС |
| Звання | Генерал-майор |
| Командування | Прибалтійський прикордонний округ військ НКВС, 31-ша армія (СРСР), 24-та армія (СРСР) |
| Війни / битви | Повстання якутських конфедералістів, Радянсько-фінська війна, Друга світова війна: Смоленська битва (1941), Єльнінська операція (1941), Битва за Москву |
| Нагороди |      |
 Ракутін Костянтин Іванович у Вікісховищі | |
Ракутін Костянтин Іванович (3 червня 1902, село Новинки, Муромський повіт, Владимирська губернія, Російська імперія — 7 жовтня 1941, Смоленська область, РРФСР, СРСР) — радянський діяч НКВС і воєначальник, генерал-майор (1940), Герой Радянського Союзу (1990, посмертно). Загинув у бою під час Другої світової війни.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився у селянській родині в селі Новинки (нині Нижегородська область Російської Федерації), пізніше сім'я переїхала до Нижнього Новгорода, де майбутній воєначальник закінчив реальне училище.
Із 1919 році служив у Червоній армії. Учасник громадянської війни в Росії. Воював у складі 53-ї прикордонної стрілецької дивізії. Під час радянсько-польської війни потрапив у польський полон. Після повернення з полону був відправлений на Далекий Схід, де взяв участь у боях з білогвардійцями. Потім продовжував службу в органах ВЧК-ОГПУ.
У міжвоєнний період Ракутін служив у прикордонних військах. У 1927 році він як начальник Охотської окремої прикордонної комендатури брав участь у прилушенні Якутського повстання[1].
Закінчив Вищу прикордонну школу ОГПУ (1931) і Військову академію імені М. В. Фрунзе (1937).
У 1937—1939 роках — начальник 13-го Березинського прикордонного загону в Білорусі, у 1939 році — начальник 85-го Лідського прикордонного загону на заході Білорусі.
Учасник радянсько-фінської війни. Під час боїв з фінами Ракутін був начальником штабу Ленінградського прикордонного округу військ НКВС і начальником військ по охороні тилу 15-ї армії.
Із 21 липня 1940 по 22 червня 1941 року Ракутін був начальником Прибалтійського прикордонного округу НКВС СРСР.
Німецько-радянська війна[ред. | ред. код]
Із початком німецько-радянської війни Прибалтійський прикордонний округ був розформований, а його війська передані Північно-Західному фронту. Ракутін був призначений заступником командувача військами Північно-Західного фронту по охороні тилу.
15 липня 1941 року Ракутін був призначений командувачем 31-ї армії, але в той же день цей наказ був відмінений і він був призначений командувачем 24-ї армії. На чолі армії Ракутін брав участь у Смоленській битві. Війська 24-ї армії провели Єльнінську наступальну операцію. Хоча місто Єльня і було відбите у німців, 24-та армія понесла величезні втрати і не змогла організувати оборону на нових ркбежах.
У жовтні 1941 року в ході операції «Тайфун» німці оточили в районі Вязьми 19-ту, 20-ту, 24-ту і 32-гу армії. 24-та армія була повністю знищена, а її командувач генерал Ракутін загинув у бою.
У 1996 році останки Ракутіна були віднайдені пошуковцями і перепоховані в меморіальному комплексі «Снегири» під Москвою[2].
Військові звання[ред. | ред. код]
- Майор (1936)
- Полковник (1938)
- Комбриг (2 лютого 1940)
- Генерал-майор (4 червня 1940)
Нагороди[ред. | ред. код]
- Герой Радянського Союзу (5 травня 1990, посмертно)
- Орден Леніна (5 травня 1990, посмертно)
- Орден Вітчизняної війни 1-го ступеня (1965, посмертно)[3]
- Орден Червоної Зірки (14 лютого 1941)
- Медаль «XX років РСЧА» (1938)
- Знак «Почесний працівник ВЧК-ГПУ (XV)» (1932)
- Нагородний пістолет «Маузер» від Колегії ОГПУ (1927)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Slabuka, Vladimir; Слабука, Владимир (2010). Publikuetsi︠a︡ vpervye... : sbornik ocherkov istorii organov gosudarstvennoĭ bezopasnosti Kamchatki. Vladivostok: Русский Остров. ISBN 978-5-93577-050-1. OCLC 793668305.
- ↑ Ракутин Константин Иванович :: Память народа. pamyat-naroda.ru. Процитовано 6 серпня 2021.
- ↑ Ракутин Константин Иванович :: Память народа. pamyat-naroda.ru. Процитовано 6 серпня 2021.
Джерела[ред. | ред. код]
- Малашенко Е. И. Командующие фронтами и армиями в годы Великой Отечественной войны, 1941—1945. — М.: Вече, 2015. — 285 с.; ISBN 978-5-4444-2828-3. — С.184-185.
- Великая Отечественная. Командармы: Военный биографический словарь. — М.; Жуковский: Кучково поле, 2005. — ISBN 5-86090-113-5. — С.188-189.
- Сечкин Г., Зайцев Н. Командарм из 1941 года. — М.: Московский рабочий, 1988. — 169 с.; ISBN 5-239-00069-7.
|
