Династія Вей

Вей
220 – 265
Території Вей 262 року.
Столиця	Лоян
Мови	китайська
Форма правління	монархія
імператор
- 220—226	Цао Пі
- 226—239	Цао Жуй
- 239—254	Цао Фан
- 254—260	Цао Мао
- 260—265	Цао Хуань
Історичний період	період Саньго
- Заснована	220
- ліквідована	265
Населення
-	близько 4,4 млн осіб
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Династія Вей

Історія Китаю:
Епоха неоліту
Три правителі і п'ять імператорів
Династія Ся
Династія Шан
Династія Чжоу		Західна Чжоу
		Східна Чжоу			Період Чуньцю
					Період Чжаньґо
Династія Цінь
(Династія Чу) — смутний час
Династія Хань		Західна Хань
		Династія Сінь, Ван Ман
		Східна Хань
Епоха трьох держав				Династія Вей	Династія Шу	Династія У
Цзінь			Західна Цзінь
			Шістнадцять варварських держав		Східна Цзінь
Південні та Північні династії
Династія Суй
Династія Тан
Династія Ляо		5 династій і 10 царств
		Північна Сун		Династія Сун
Династія Цзінь	Сі Ся	Південна Сун
Династія Юань
Династія Мін
Династія Цін
Республіка Китай
Китайська Народна Республіка				Республіка Китай

Ве́й (кит.: 魏; піньїнь: wèi) — династія і держава в Китаї періоду Саньго. Існувала протягом 220—265 років. Заснована китайським полководцем Цао Цао та його сином Цао Пі. Контролювала землі Північного і Центрального Китаю. В історичній літературі часто називається Цао-Вей (піньїнь: cáo-wèi) або Рання Вей (кит.: 前魏; піньїнь: qián-wèi).

Основи династії Вей були закладені Цао Цао, полководцем династії Хань. В часи занепаду останньої він, підтримуючи ханського імператора Сяня, завоював провінцію Янь на території Шаньдунського півострова і переніс столицю з Лояну до міста Сю провінції Юй. 200 року в битві при Гуаньду Цао Цао розбив свого суперника — великого регіонального володаря Юань Шао і об'єднав під своїм командуванням весь Північний Китай, встановив власну резиденцію в місті Єчен провінції Цзі^[1].

208 року Цао Цао став головним міністром династії Хань й від імені імператора розпочав підкорення регіональних володарів Південного Китаю. Під час походу на південь він зазнав поразки в битві при Чібі від коаліції військ Лю Бея та Сунь Цзюаня. Попри це, Цао Цао вдалося захопити центральнокитайську рівнину Гуаньчжун, за що імператор надав йому титул гуна Вей. Цао Цао продовжив завойовницькі походи і силами свого родича Сяхоу Юаня підкорив провінцію Лян. Після цього він розлучив імператора з імператрицею Фу, поставивши замість неї свою доньку. 216 року Цао Цао вдалося підкорити теократичну державу Чжан Лу в районі Ханьчжуна, за що його нагородили титулом вана Вей^[1].

Цао Цао був названим сином палацового євнуха і початково не мав військово-політичної та економічної бази для створення нової династії Вей. Проте після переїзду до міста Сю він створив ряд великомасштабних військових поселень, які дали йому військо і провіант. Населення поселень формувалося за рахунок селян та солдат, зігнаних із підкорених земель, розбійників і безпритульних. Половина поселенців була зайнята в колективному сільському господарстві, а інша половина — в походах. Адміністрація Цао Цао укомплектовувалася, переважно, легістами з родин Сюнь, Ченьцюнь та Чжун, головним гаслом яких було «сильне господарство — сильна держава»^[1].

220 року, після смерті Цао Цао, його син Цао Пі провів реформу набору чиновників до адміністрації. Планувалося залучити до неї якомога ширші верстви населення, проте в результаті головні чиновницькі місця отримали вихідці лише зі знатних сімей^[1], зокрема Чжун Ю.

• Цао Цао — перший ван Вей (216–220)
• Цао Пі — перший імператор Вей (220–226)
• Чжан Ляо — полководець Цао Цао.
• Сяхоу Дунь — полководець Цао Цао, двоюрідний брат Сяхоу Юаня.
• Сяхоу Юань — полководець Цао Цао, двоюрідний брат Сяхоу Дуня.
• Ван Бі — визначний філософ часів династії Вей, засновник вчення Сюань-сюе.
• Лю Хуей — визначний математик.

• Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. — К. : Либідь, 1997. — 462 с. — ISBN 5-325-00775-0.

Династія Вей // 『日本大百科全書』 [Енциклопедія Ніппоніка]. — 第2版. — 東京: 小学館, 1994—1997. — 全26冊. (яп.)